Рішення № 56151115, 23.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/4468/15-ц 23.02.2016 23022016 23.02.2016

Провадження № 22ц/784/241/16 Суддя першої інстанції Кокорєв В.В.

Справа№489/4468/15-ц

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 лютого 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Крамаренко Т.В.,

із секретарем Тищенком Л.С.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2015 року за позовом публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (надалі Банк, ПАТ «Кредобанк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту,-

В С Т А Н О В И Л А:

3 липня 2015 року ПАТ «Кредобанк» звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельний дім «Тропік-Ойл» (надалі - ТОВ «ВТД «Тропік-Ойл») та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 25 листопада 2011 року між Банком та ТОВ «ВТД «Тропік-Ойл» було укладено генеральний договір № 18-2011 про здійснення кредитування, за умовами якого ТОВ «ВТД «Тропік-Ойл» отримало від Банку кредитні кошти, у вигляді встановленого ліміту кредитування в розмірі 2400 000 грн., на строк до 24 листопада 2016 року, та зобовязалось повернути кредит, сплатити проценти за ставкою 19.5% річних та комісію.

2 жовтня 2014 року між позивачем та ТОВ «ВТД «Тропік-Ойл» було укладено додатковий договір № 9 до цього договору, за яким Банк відкривав ТОВ «ВТД «Тропік-Ойл» кредитну лінію на отримання кредитних коштів у розмірі 2380 000 грн. на строк до 19 травня 2016 року зі сплатою процентів за користування кредитними грошима у розмірі 23.03% річних.

2 жовтня 2014 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній взяв на себе зобовязання відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобовязань в повному обсязі, що виникають з Генерального договору та всіма додатковими договорами, що були укладені до генерального договору станом на момент підписання договору поруки та/або будуть укладені в майбутньому.

У звязку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, у нього утворилась заборгованість перед Банком, яка станом на 8 квітня 2015 року склала 2 639 747,87 грн.

Посилаючись на викладене, ПАТ «Кредобанк» просив суд стягнути солідарно з ТОВ «ВТД «Тропік-Ойл» та ОСОБА_3 заборгованість за генеральним договором № 18-2011 від 25 листопада 2011 року та додатковим договором № 9 від 2 жовтня 2014 року в сумі 2 639 747,87 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 4 грудня 2015 року в частині позовних вимог ПАТ «Кредобанк» до ТОВ «ВТД «Тропік-Ойл» провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Рішенням цього ж суду від 10 грудня 2015 року позов в частині позовних вимог до ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість на користь ПАТ «КРЕДОБАНК», яка становить 2 639 747 грн. 87 коп., з яких: 2 340 000,00 грн. - кредитна заборгованість; 257 844,90 грн. - заборгованість за процентами; 11 803,25 грн. - заборгованість по комісії за управління кредитом; 8 608,89 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 20 509,66 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами; 981,17 грн. - пеня за порушення строків сплати комісії за адміністрування кредиту. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що договір поруки є припиненим з огляду на те, що без його відома збільшився обсяг його відповідальності та у звязку з тим, що з листопада 2014 року, коли боржник припинив сплачувати заборгованість, позивач протягом шести місяців не звернувся до суду з позовом до нього.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25 листопада 2011 між Банком та ТОВ «ВТД «Тропік-Ойл» було укладено Генеральний договір про здійснення кредитування, відповідно до якого позивач в межах встановленого ліміту кредитування надав ТОВ «ВТД «Тропік-Ойл» кредити на умовах, обумовлених генеральним договором та додатковими договорами до Генерального договору, а ТОВ «ВТД «Тропік-Ойл» зобов'язувався повертати кредити, сплачувати відсотки і комісії за користування ними (надалі Генеральний договір)(а.с.15-23).

02 жовтня 2014 між позивачем та ТОВ «ВТД «Тропік-Ойл» укладено додатковий договір № 9 до Генерального договору про здійснення кредитування від 25 листопада 2011, згідно з яким розмір кредиту складав 2380 000,00 грн. з датою остаточного повернення кредиту 19 травня 2016 року (надалі Додатковий договір) (а.с. 24-26).

З метою забезпечення виконання позивальником ТОВ «ВТД «Тропік-Ойл» своїх зобовязань за кредитним договором 02 жовтня 2014 між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки (а.с. 7-8).

Згідно розрахунку заборгованості за Генеральним договором ТОВ «ВТД «Тропік-Ойл» має заборгованість за даним договором, яка становить 2639 747,87 грн., з яких: 2340 000,00 грн. - кредитна заборгованість; 257 844,90 грн. - заборгованість за процентами; 11803,25 грн. - заборгованість по комісії за управління кредитом; 8 608,89 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 20 509,66 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами; 981,17 грн. - пеня за порушення строків сплати комісії за адміністрування кредиту.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порука є одним із засобів забезпечення виконання зобовязання відповідно до ст. 546 ЦК України.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Правові наслідки порушення зобовязання забезпеченого порукою встановлено ст. 554 ЦК України, так у разі порушення боржником зобовязання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 1050 ЦПК України в разі прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (належне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Задовольняючи позовні вимоги Банку суд першої інстанції правильно встановивши, що між сторонами виникли правовідносини, повязані з виконанням умов кредитного договору та договору поруки, дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов Договору щодо повернення суми кредиту, процентів за його користування та пені, з поручителя достроково підлягає стягненню нарахована Банком сума заборгованості та пені за неналежне виконання зобовязання.

При цьому суд виходив з того, що зобовязання поручителя випливають з Додаткового договору № 9 до Генерального договору № 18-2011 про здійснення кредитування від 25 листопада 2011 року, укладеного між позичальником та Банком 2 жовтня 2014 року.

Проте, з такими висновками повністю погодитися не можна з огляду на таке.

Як вбачається з договору поруки, укладеного між Банком та відповідачем 2 жовтня 2014 року ОСОБА_3 зобовязався відповідати перед кредитором за виконання позичальником ТОВ «ВТД «Тропік Ойл» зобовязань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом, пені штрафу, неустойки та інших платежів, які виникають з генерального договору № 18-2011 про здійснення кредитування від 25 листопада 2011 року та всіма додатковими договорами, що були укладені до Генерального договору між кредитором та боржником станом на момент підписання цього договору та/або будуть укладені в майбутньому.

Сума кредиту 2400000.00 грн. Строк повернення кредиту 24 листопада 2016 року. Розмір відсоткової ставки визначається Генеральним договором та додатковими договорами про внесення змін і доповнень до Генерального договору між кредитором та боржником, що були укладені на момент підписання цього договору та/або будуть укладені в майбутньому ( п.п 1.1 договору поруки)

Відповідно до п. 2.12 Поручитель погоджує зміни, які вносяться в кредитний договір і збільшують розмір його відповідальності та продовжують строк виконання повернення кредиту шляхом надання кредитору окремої письмової згоди та це або ознайомлення з договором, яким вносяться ці зміни в кредитний договір і проставляння на ньому. Таке погодження поручителя на вказані зміни в кредитний договір не потребує внесення змін у цей договір.

Відповідач в доводах апеляційної скарги стверджував, що Банком при обрахуванні заборгованості за процентами, безпідставно збільшена процентна ставка за користування кредитними коштами, у звязку з чим збільшився обсяг його відповідальності як поручителя.

Умовами Генерального договору, зокрема п.п. 2.1.3, встановлена процентна ставка (не більше ніж) 19.5% річних в гривні, а сума заборгованості за кредитним договором обраховувалася з урахуванням процентної ставки у розмірі 23.03% річних, що передбачено згідно до пояснень представника Банку умовами Додаткового договору.

Отже, колегія судів вважає, що відповідач за договором поруки відповідає за зобовязання, що випливають з зазначеного Генерального договору, оскільки Банком не надано доказів на підтвердження того, що зазначений Додатковий договір укладався сторонами до підписання Додаткового договору та позичальник був ознайомлений з цим Додатковим договором.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобовязання виникає у разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобовязання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

Доводи Банку про те, що ОСОБА_3 знав про внесення змін до кредитного договору та погодився з ними, оскільки підписував Додатковий договір, як директор ТОВ «ВТД «Тропік Ойл», не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що під час підписання Додаткового договору, відповідач діяв як директор товариства, а не як поручитель. Як поручитель, він у спосіб, передбачений договором поруки, згоди на збільшення своєї відповідальності не давав.

Згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності має бути очевидною і наданою в спосіб, передбачений договором поруки. Надання згоди директором товариства з обмеженою відповідальність, який є одночасно поручителем, на збільшення процентної ставки за надання товариством кредиту без дотримання зазначених вище вимог не свідчить про надання згоди на збільшення обсягу відповідальності як поручителя і тягне за собою припинення поруки.

Така правова позиція вбачається з постанови Верховного суду України від 5 червня 2013 року за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах по цивільній справі № 6-43цс13.

Між тим, доводи апеляційної скарги щодо припинення поруки у звязку з безпідставним збільшенням обсягу відповідальності поручителя задоволенню не підлягають, оскільки п. 4.8 договору поруки сторони передбачили, що у випадку внесення без згоди поручителя до кредитного договору змін, внаслідок чого збільшується розмір зобовязань за кредитним договором, обсяг його відповідальності не збільшується. У цьому випадку поручитель несе часткову відповідальність в межах, визначених п. 1.1. на момент укладення договору поруки або останніх погоджень ним змін до кредитного договору.

За такого колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача підлягає стягнення заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами, виходячи з процентної ставки у розмірі 19.5% річних. З наданого Банком розрахунку заборгованості шляхом перерахування процентної ставки заборгованість відповідача за процентами станом на 8 квітня 2015 року складає 243021 грн. 64 коп.

Таким чином, рішення районного суду в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом підлягає зміні зі, зменшенням суми заборгованості по процентам з 257844 грн. 90 коп. до 234021 грн. 64 коп., у звязку з чим сума загальної заборгованості зменшується з 2639747 грн. 87 коп. до 2615924 грн. 61 коп.

Доводи апеляційної скарги про те, що порука є припиненою з огляду на необхідність застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України, а саме обрахування шестимісячного строку для звернення банку до суду з вимогою до позичальника з листопада 2014 року, тобто з моменту прострочення повернення чергової частини кредитних коштів коли у позивача виникло право на звернення до суду, є помилковими з наступних підстав.

За Генеральним договором строк виконання основного зобовязання визначено сторонами у п.п. 2.1.5 цього договору, а саме 24 листопада 2016 року.

Відповідно до п. 4.7 договору поруки цей договір припиняється за спливом трьохрічного строку від дня настання строку виконання основного зобовязання.

У звязку з порушенням боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, Банк на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України заявив вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

За положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Коли договором передбачено припинення поруки після спливу трирічного строку від дня настання строку виконання основного зобовязання, у такому випадку трирічний строк обчислюється з настання строку виконання основного зобовязання.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України при розгляді справи № 6-18цс16 від 3 лютого 2015 року.

Банк звернувся до суду з вимогами до поручителя 3 липня 2015 року, тобто в межах строку визначеного договором поруки.

Таким чином, рішення суду першої інстанції з підстав, визначених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає зміні в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом зі зменшенням суми заборгованості по процентам до 234021 грн. 64 коп., у звязку з чим суму загальної заборгованості необхідно зменшити до 2615924 грн. 61 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314-315 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 2 грудня 2015 року в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом змінити, зменшивши суму процентів за користування кредитом з

257844 грн. 90 коп. до 234021 грн. 64 коп., у звязку з чим суму загальної заборгованості зменшити з 2639747 грн. 87 коп. до 2615924 грн. 61 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

ОСОБА_5