Вирок № 56138430, 29.02.2016, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/2483/15-к

Провадження №1-кп/265/50/16

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2016 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Ковтуненко О.В., за участю секретаря Бабенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у місті Маріуполі Донецької області, громадянина України, не одруженого, який має вищу освіту, працюючого в ТОВ «Мединський і К» водієм, раніше не судимого, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

у скоєні злочину, передбаченого ст. 128 КК України,

за участю сторін кримінального провадження

прокурора Наренкович Д.О.,

потерпілого ОСОБА_2,

представника потерпілого

адвоката ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника адвоката ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

25 грудня 2014 року близько 16:00 ОСОБА_1, знаходячись біля 4-го підїзду будинку 2/13 по вулиці Горлівській в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя, в ході сварки, яка виникла на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків з ОСОБА_2, який знаходився у стані алкогольного спяніння, не передбачаючи настання злочинних наслідків у вигляді заподіяння останньому тяжких тілесних ушкоджень, проявляючи злочинну недбалість, хоча за обєктивними обставинами міг та повинен був передбачити можливість падіння останнього й настання від цього суспільно-небезпечних наслідків, оскільки бачив, що ОСОБА_2 перебував в стані алкогольного сп'яніння та міг не втримати рівновагу, наніс один удар кулаком в обличчя ОСОБА_2, від якого останній, перебуваючи на невеликому бетонному ганку, з положення стоячи, отримавши прискорення під час падіння, впав та вдарився головою о бетонне покриття.

Внаслідок необережних злочинних дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: лінійного перелому потиличної кістки праворуч з переходом на основу черепу, забою головного мозку середнього ступеня тяжкості, крововиливи під оболонки та у речовину головного мозку (з явищами набряку мозку), які у своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх спричинення.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив необережне спричинення тяжких тілесних ушкоджень, тобто злочин, передбачений ст. 128 КК України.

На підтвердження встановлених судом обставин вчинення обвинуваченим злочину свідчать докази, дослідженні під час судового розгляду у порядку ст. 94 КПК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину визнав частково. Пояснив, що 25 грудня 2014 року близько 16:00 між ним та раніше незнайомими йому ОСОБА_2 та ОСОБА_5 виник конфлікт на ґрунті некоректної поведінки останніх біля 4-го підїзду будинку 2/13 по вулиці Горлівській в місті Маріуполі. В цей час він йшов з роботи додому та зайшов у підїзд будинку, де проживає. Біля підїзду нікого не було. Піднімаючись по сходах на другий поверх, він почув сильні удари ногою по вхідних дверях у підїзд, на що вирішив вийти. Відкривши двері, побачив незнайомих йому ОСОБА_2 та ОСОБА_5, які перебували у стані алкогольного спяніння, а також незнайому ОСОБА_6, яка скориставшись відкритими дверми під його рукою забігла у підїзд. Він став висловлювати зауваження останнім через їх непристойну поведінку, на що ОСОБА_2 обурився та словесно погрожував виникненням проблем. У ОСОБА_2 у руках була пляшка пива, якою, як йому здалося, він замахнувся в його бік. Через агресивну поведінку останніх він, будучи правшою, наніс лівою рукою несильний удар в праву частину обличчя ОСОБА_2 Цей удар був більше схожий на поштовх. Так як ОСОБА_2 перебував у стані спяніння, то від цього удару він упав на бетонне покриття. Після він наніс удар також лівою рукою удар в область обличчя ОСОБА_5. Цей його удар був набагато сильніший. По одному удару ОСОБА_2 та ОСОБА_5 він наніс через те, що іншим способом не міг уникнути конфлікту, так як його одна нога була затиснута між порогом та дверима і саме ці особи заважали звільнити ногу та закрити двері. Коли закінчився його конфлікт з ОСОБА_5, вони побачили, що ОСОБА_2 лежав непритомний у положенні лежачи на спині, видимих тілесних ушкоджень на ньому не було. Вони привели його до тями. Підтримуючи ОСОБА_2 плечем, допоміг йому дійти до квартири ОСОБА_5 на 9-й поверх ліфтом. Після цього він його не бачив. Зазначив, що вину за ст. 128 КК України визнав частково, так як удару ОСОБА_2 він не наносив, Це був не удар, а скоріше поштовх. Він жалкує, що такі наслідки спричинили його дії, але не має в чому розкаюватися та за що просити вибачення у потерпілого, так як саме аморальна поведінка потерпілого стала причиною подій злочину. Враховуючи своє ставлення до злочину, матеріальну шкоду буде відшкодовувати після визначення її розміру судом.

Потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснив, що 25 грудня 2014 року він, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (дівчина ОСОБА_5) стояли біля 4-го підїзду будинку 2/13 по вулиці Горлівській в місті Маріуполі, розмовляли та сміялися. Вони були тверезими. В якийсь момент з підїзду вийшов раніше незнайомий йому ОСОБА_1 та наніс спочатку йому удар в обличчя, а потім ОСОБА_5. Описуючи удар вказав, що удар був дуже сильним в праву частину обличчя, під правим оком. Від удару упав та відчув помутніння. Обвинувачений наносив удар лівою рукою. Чим все закінчилося, не памятає. Додому він йшов сам, але як дійшов додому не памятає. Наступного дня 26 грудня 2014 року його стан здоровя погіршився і мати викликала швидку. Видимих тілесних ушкоджень у нього не було, але зранку частина обличчя припухла.

Так, свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_5 її колишній хлопець, а ОСОБА_2 його товариш. 25 грудня 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 приїхали за нею на мікрорайон «Східний». І ОСОБА_5, і ОСОБА_2 перебували у стані сильного алкогольного спяніння, ще випили по пляшці енергетичного напою. Коли вони в автобусі їхали з мікрорайону «Східний», то ОСОБА_2 чіплявся до кондуктора та пасажирів, через що вони навіть вийшли з автобусу на зупинку раніше. По дорозі до будинку 2/13 по вулиці Горлівській Полковников виходив на проїжджу частину дороги, намагався зупиняти автотранспорт, тобто він себе дуже неадекватно. Підійшовши до підїзду, ОСОБА_2 став ногою бити по вхідних дверях підїзду, при цьому і ОСОБА_5 і ОСОБА_2 голосно розмовляли з використанням нецензурних слів. Через нетривалий час з підїзду вийшов раніше невідомий їй ОСОБА_1 та зупинився в дверях. Скориставшись цим, вона під рукою ОСОБА_1 забігла в підїзд. Що відбувалося далі, вона не бачила. Спустилася згодом, коли стали спускатися з квартири другого поверху жінка та чоловік, як потім їй стало відомо батьки ОСОБА_1. Вона побачила, що ОСОБА_1 з ОСОБА_5 знаходилися у підїзді, а ОСОБА_2 лежав на спині на бетонній площадці біля підїзду. Він був без свідомості, його привели до тями, ОСОБА_1 допоміг довести його в квартиру ОСОБА_5. У квартирі ОСОБА_2 продовжив вести себе неадекватно, став слухати музику, а через 15 хвилин зібрався і пішов. Ніяких тілесних ушкоджень на ньому вона не бачила.

Свідок ОСОБА_5 надав пояснення, аналогічні поясненням свідка ОСОБА_6 Надаючи пояснення, намагався описати свою поведінку та поведінку ОСОБА_2 не так категорично, як свідок ОСОБА_6. Пояснив, що він проживає в квартирі 143, яка розташована на 9-му поверсі 4-го підїзду будинку 2/13 по вулиці Горлівській в місті Маріуполі. Саме до нього додому йшли він, ОСОБА_6 та ОСОБА_2. Підтвердив, що ОСОБА_2 декілька разів вдарив ногою по вхідних дверях у підїзд. Він та ОСОБА_6 знаходилися поруч з ОСОБА_2, так як мали намір заходити в підїзд. В цей час в двері з внутрішнього боку відкрилися, там стояв ОСОБА_1, який став обурюватися їх поведінкою. Скориставшись відкритими дверми, ОСОБА_6 забігла до підїзду. Першим до ОСОБА_1 стояв ОСОБА_2, а за ним трохи збоку стояв він. ОСОБА_2 став говорити, чи є у ОСОБА_1 якісь проблеми та намагався зайти в підїзд, на що ОСОБА_1 лівою рукою наніс удар в обличчя ОСОБА_2, а потім йому. Удар, який ОСОБА_1 наніс йому, не був сильним і тілесних ушкоджень не спричинив. Від удару ОСОБА_2 впав та втратив свідомість. Після того, як його привели до тями шляхом тормошіння, ОСОБА_1 взяв ОСОБА_2 під плече та допоміг йому дійти до його квартири. Після в квартирі ОСОБА_2 сам ходив, розмовляв, а через 15 хвилин пішов додому. На його обличчі ніяких видимих тілесних ушкоджень не було.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (мати та вітчим обвинуваченого) у судовому засіданні пояснили, що очікували сина ОСОБА_1 вдома, через домофон відкрили йому вхідні двері підїзду, після чого почули стук та шум біля підїзду. Їх занепокоїв цей шум через те, що син знаходився у підїзді і час, необхідний для дороги з першого на другий поверх, вже минув. Вони негайно вийшли у підїзд, де між другим та першим поверхом зустріли невідому їм ОСОБА_6, біля вхідних дверей конфліктував їх син ОСОБА_1 та малознайомий сусід ОСОБА_5, а на бетонному майданчику лежав без свідомості незнайомий ОСОБА_2. Привівши ОСОБА_2 до тями, ОСОБА_1 допоміг довести його до квартири ОСОБА_5. Також свідки зазначили, що до ОСОБА_5 часто приходили молоді люди, які шумно та агресивно себе вели, гупання по вхідних дверях підїзду було досить частим явищем.

Судом встановлено, що події, за які засуджується ОСОБА_1, мали місце 25 грудня 2014 року близько 16 години; ОСОБА_2 після падіння від удару ОСОБА_1 йшов пішки від будинку 2/13 по вулиці Горлівській в місті Маріуполі до будинку 66 по проспекту Перемоги в місті Маріуполі (1,1 км); виклик швидкої медичної допомоги для ОСОБА_2 був здійснений 26 грудня 2014 року об 11-20 годин; госпіталізований до нейрохірургічного відділення КЗМЛ № 5 ОСОБА_2 був 26 грудня 2014 року о 12-25 годині.

Згідно з висновком експерта № 52 від 25 лютого 2015 року (судово-медичний експерт Маріупольського відділення СМЕ ОСОБА_9О.) виявлені у ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми: перелому кісток склепіння та основи черепу (КТ від 26 грудня 2014 року) субдуральна гематома праворуч, підшкірна гематома голови (точна локалізація та характеристика не вказані в наданих мед документах) утворилися від дії тупих предметів як мінімум від однієї травмуючої дії, та по ступеню тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя на момент спричинення.

Не можливо утворення вищезазначених тілесних ушкоджень при падінні з висоти власного зросту. На експертизу не було надано ніяких матеріалів справи, на підставі яких можна було висунути припущення про механізм виникнення даних тілесних ушкоджень під час падіння з висоти власного зросту як з приданням додаткового прискорення так і без нього (а.с. 106).

Згідно з висновком експерта № 52/31 від 20 березня 2014 року (судово-медичний експерт Маріупольського відділення СМЕ ОСОБА_9О.) виявлені у ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми: перелому кісток склепіння та основи черепу (КТ від 26 грудня 2014 року) субдуральна гематома праворуч, підшкірна гематома голови (точна локалізація та характеристика не вказані в наданих мед документах) утворилися від дії тупих предметів як мінімум від 2-х травмуючих дій, та по ступеню тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя на момент спричинення.

Кожне з виявлених тілесних ушкоджень могло утворитися одномоментно з черепно-мозковою травмою, а саме контузією обох гемісфер головного мозку у вигляді гострого субдурального крововиливу та не можуть бути розмежовані по ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, а саме, мається на увазі, що при ударі по голові вже могла виникнути контузія речовини головного мозку обох гемісфер. У випадку, коли відбулося падіння та утворення перелому кісток склепіння та основи черепу, теж утворилася контузія речовини головного мозку з гострою субдуральною гематомою у вигляді напластовування праворуч. Таким чином, всі вищезазначені тілесні ушкодження як окремо та і у сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, але у взаємозвязку з вищезазначеною черепно-мозковою травмою.

У разі, якщо вищезазначена черепно-мозкова травма супроводжувалася втратою свідомості, то ОСОБА_2 не міг виконувати будь-яких дій; якщо даний вид травми не супроводжувався втратою свідомості, то останній міг виконувати будь-які дії не цілеспрямованого характеру (а.с. 114).

Таким чином, одним і тим самим експертом надані два суперечливі висновки як щодо мінімальної кількості травмуючих дій, як щодо неможливості або можливості утворення тілесних ушкодження при падінні з висоти власного зросту, як щодо механізму їх утворення.

З метою усунення суперечностей судом відповідно до ст. 332 КПК України була призначена комісійна судово-медична експертиза та її проведення було доручено комісії експертів Запорізького обласного бюро СМЕ із залученням лікаря-нейрохірурга.

Комісії експертів у своєму висновку № 116/к від 21 грудня 2015 року прийшла до таких висновків:

1. У ОСОБА_2 на момент звернення за спеціалізованою медичною допомогою мала місце закрита черепно-мозкова травма у вигляді: лінійного перелому потиличної кістки праворуч, що розповсюджується на основу черепу; забою головного мозку середнього ступеня тяжкості; субдурального травматичного крововиливу з явищами набряку мозку переважно праворуч.

2. Травматичний вплив у ділянку голови потерпілого було спричинено у праву частину потиличної ділянки голови. Напрямок розповсюдження травмуючої сили був ззаду наперед та справа наліво. За характером травма була тупою, тобто, утворилася внаслідок дії тупого твердого предмету. За механізмом травма є інерційною, для якої характерним є виникнення тілесних ушкоджень не лише в зоні безпосереднього травматичного впливу (потилична ділянка голови праворуч та права півкуля мозку) у «зоні удару», а й в протилежній частині голови (лобні долі головного мозку) у «зоні протиудару».

Таким чином, закрита черепно-мозкова травма у вигляді лінійного перелому потиличної кістки праворуч з переходом на основу черепу, забою головного мозку середнього ступеня тяжкості, крововиливи під оболонки та у речовину головного мозку (з явищами набряку мозку) винила внаслідок одного травматичного впливу у праву частину потиличної ділянки за інерційним механізмом і в своїй сукупності з судово-медичної точки зору оцінюється як тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.

3. На обличчі потерпілого не виявлено придатних для судово-медичної оцінки ознак травматичного впливу. Цілісність кісток лицьового черепу не порушена, місцем травматичного впливу є права частина потиличної ділянки голови, напрямок травмуючої сили був ззаду наперед та справа наліво, а тому тілесні ушкодження, наявні на тілі потерпілого ОСОБА_2 не могли виникнути внаслідок одного удару кулаком в праву частину обличчя.

4. Забій головного мозку в момент свого виникнення практично завжди супроводжується втратою свідомості на строк від кількох секунд до кількох десятків хвилин. І потерпілий, і свідки конфлікту вказують, що ОСОБА_2 втрачав свідомість, яка з часом повернулася (відновилася). З моменту відновлення свідомості рівень її у потерпілого, найбільш ймовірно, був знижений до звичайних показників, характерних для цієї тяж есті забою головного мозку. Рівень зниження свідомості, найбільш часто, відповідає поняттю «оглушення» та становить близько 12 балів за шкалою Глазго.

У людини з рівнем свідомості зниженим до «оглушення» уповільнюються темп процесів у центральній нервовій системі, звужується коло уявлень про навколишнє середовище (зі збереженням орієнтації у повсякденних діях, маршрутах тощо), підвищується рівень чутливості до зовнішніх подразників, речовий контакт знижується до рівня формальності.

Тобто, після відновлення свідомості потерпілий міг вчиняти певні дії (розмовляти, відповідати на питання) та переміщуватися на певні відстані (до 1 км), у тому числі і без сторонньої допомоги.

5. Основною причиною утворення тілесних ушкоджень у потерпілого є його падіння з висоти власного зросту з ударом потиличною ділянкою голови праворуч о бетонне покриття. З урахуванням показів потерпілого, обвинуваченого та свідків не можна виключити, що фактором, який спровокував падіння потерпілого, був удар (поштовх) кулаком лівої руки в ділянку правої частини обличчя потерпілого. Будь-який достатньо кінетичний вплив на тіло людини, що знаходиться у вертикальному чи близькому до нього положенні (спричинений вище умовного центру ваги), здатний призвести до втрати рівноваги і відповідно спровокувати падіння у напрямку кінетичного впливу.

6. Під час госпіталізації потерпілого ОСОБА_2 одним з його діагнозів вказано «Підшкірна гематома голови?». В медичній карті стаціонарного хворого конкретна локалізація ділянки, у якій лікарями запідозрена підшкірна гематома, не вказано, проте, у Карті виїзду швидкої допомоги № 12689 вказано конкретніше «Підшкірна гематома потиличної ділянки голови?». В подальшому цей діагноз підтверджено не було ані у клінічному, ані у заключному клінічному діагнозах і відповідно судово-медичній оцінці він не підлягає. Найбільш ймовірно, мова в даному випадку йшла про ділянку травматичного набряку як реакцію організму на травматичний вплив. Цей набряк змінив конфігурацію мяких тканин потиличної ділянки, що було розцінено спеціалістами швидкої допомоги як підозра на наявність підшкірної гематоми. В майбутньому набряк цієї ділянки швидко регресував на тлі лікування і відповідно не знайшов свого відображення у діагнозах на стаціонарному етапі надання медичної допомоги.

(а.с. 155-165)

Пояснення потерпілого ОСОБА_2 щодо тверезості його стану, відсутності з його боку протиправних дій, а також безпричинності удару з боку ОСОБА_1 та сили такого удару були спростовані дослідженими судом доказами, а саме поясненнями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також висновком комісії експертів. Саме цими доказами були підтверджені пояснення обвинуваченого ОСОБА_1

Такі пояснення потерпілого свідчать про бажання останнього виправдати свою поведінку, яка стала причиною вчинення щодо нього злочину.

На підставі аналізу досліджених доказів судом встановлено, що потерпілий ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_5, перебуваючи у стані алкогольного спяніння, здійснювали протиправні дії, а саме, ОСОБА_2, порушуючи громадський порядок, ногами гупав у вхідні двері підїзду девятиповерхового будинку. Саме ці дії були причиною виходу з підїзду обвинуваченого ОСОБА_1 Віктимна поведінка потерпілого змусила обвинуваченого здійснити один удар незначної сили лівою рукою в праву ділянку обличчя, від чого потерпілий ОСОБА_2 впав та вдарився потилицею о бетонну підлогу. Цей удар в обличчя не був сильним, так як не залишив по собі будь-якого сліду на обличчі (навіть самого мізерного) і сам по собі не призвів і не міг призвести до утворення на тілі будь-яких ушкоджень. Тяжкі тілесні ушкодження, виявлені у потерпілого ОСОБА_2, не були спричинені безпосередніми насильницькими діями обвинуваченого ОСОБА_1, а стали наслідком того, що потерпілий після удару-поштовху останнього впав і вдарився потиличною ділянкою голови о бетонну підлогу майданчику біля вхідних дверей підїзду.

Ці обставини в поєднанні з іншими обєктивними даними справи: поведінкою потерпілого та обвинуваченого, які передували злочину; станом алкогольного спяніння потерпілого в момент спричинення ушкоджень; інтенсивністю удару-поштовху; характером, локалізацією та механізмом спричинення тілесних ушкоджень; поведінкою ОСОБА_1 після посягання, у своїй сукупності не дають підстав вважати, що ОСОБА_1 мав намір заподіяти потерпілому будь-які тілесні ушкодження умисно.

Водночас ці обставини, особливо очевидний для ОСОБА_1 стан алкогольного спяніння потерпілого і його неспроможність утриматися на ногах, у чому він міг переконатись, свідчать, що обвинувачений не міг не розуміти і не передбачити, що від його удару-поштовху потерпілий може впасти на бетонне покриття і отримати тяжке тілесне ушкодження.

Така ж позиція щодо кваліфікації дій винуватої особи як необережне спричинення тяжких тілесних ушкоджень висловлена Верховним Судом України у своїй постанові № 5-21кс/12 від 11 жовтня 2012 року.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 вид та міру покарання, суд виходить з того, що відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

У відповідності до вимог ст. 50 КК України при призначенні міри покарання обвинуваченому, суд вважає за необхідне призначити такий захід примусу, який би був відповідною мірою кари за скоєне, сприяв виправленню засудженого та запобігав вчиненню інших злочинів.

Так, ОСОБА_1 вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості, раніше не судимий, працює, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно. Крім того, ОСОБА_1 безпосередньо після вчинення злочину надав допомогу потерпілому, а саме, привів його свідомості та допоміг пройти до приміщення квартири, переконався про відсутність необхідності надання медичної допомоги та залишив його з друзями. Ця обставина визнається такою, що помякшує покарання (п.2-1 ст. 66 КК України). Обставини, які б обтяжували покарання ОСОБА_1, судом не встановлені.

Прокурор, з якою погодилися потерпілий та його представник, наполягала на призначенні ОСОБА_1 найбільш суворого покарання, визначеного санкцією ст. 128 КК України, а саме, у вигляді обмеження волі строком на два роки. Така позиція була вмотивована тим, що з боку обвинуваченого ОСОБА_1 не було щирого каяття, а також він не вживав заходів для відшкодування спричиненої шкоди та не вибачився перед потерпілим.

Суд з огляду на положення ст. 66, 67 КК України зауважує, що такі обставини при їх наявності є обставинами, що помякшують покарання, але їх відсутність не може враховуватися як обставина, що обтяжує покарання.

За таких даних про особу обвинуваченого, обставин скоєного злочину, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у вигляді громадських робіт в межах санкції статті кримінального закону.

Потерпілий ОСОБА_2 заявив цивільний позов до ОСОБА_1 про відшкодування йому матеріальної шкоди в розмірі 7394,17 гривен, вказавши, що така сума була витрачена на лікування і підтверджується документально.

Обвинувачений ОСОБА_1 позовні вимоги в цій частині визнав повністю, так як внаслідок його необережних дій потерпілий отримав тілесні ушкодженні, на лікування яких витратив кошти.

Враховуючи доведеність позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди та визнання їх обвинуваченим, суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Потерпілий ОСОБА_2 крім того заявив позовні вимоги до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000 гривен, обґрунтовуючи їх тим, що переніс сильний фізичний біль, тривалий час перебував на лікуванні, був позбавлений можливості вести нормальне життя тощо.

ОСОБА_1 позовні вимоги в цій частині не визнав та зазначив, що саме поведінка потерпілого стала основною причиною його травмування.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди , завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з положеннями п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Приймаючи до уваги, що моральні та фізичні страждання ОСОБА_2 були заподіяні необережними діями обвинуваченого ОСОБА_10, які стали наслідком віктимної поведінки самого потерпілого, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у сумі 4000 гривен.

Прокурором в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради заявлено позов до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування потерпілого в сумі 3398,15 гривен.

При вирішенні цього позову обвинувачений ОСОБА_1 покладався на розсуд суду.

На підставі положень ст. 1206 ЦК України позов підлягає задоволенню, а сума стягненню з обвинуваченого на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, та призначити покарання у вигляді громадських робіт строком на 200 (двісті) годин.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 7394 (сім тисяч триста девяносто чотири) гривен 17 копійок, в рахунок відшкодування моральної шкоди 4000 (чотири тисячі) гривен, а всього 11394 (одинадцять тисяч триста девяносто чотири) гривен 17 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Цивільний позов прокурора задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) на користь держави в особі Маріупольської міської ради витрати на лікування потерпілого від злочину в сумі 3398 (три тисячі триста девяносто вісім) гривен 15 копійок, які перераховувати на реквізити: р/р 31410544700054, код платежу 24060300, одержувач місцевий бюджет Орджонікідзевський район, ЗКПО 37989721, банк ГУ ДКСУ в місті Маріуполі Донецької області, МФО 834016, призначення платежу відшкодування у місцевий бюджет коштів за лікування потерпілого.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом тридцяти діб з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя