Рішення № 56136979, 23.02.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

2-1590/16

760/16822/15-Ц

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2016 року Солом`янський районний суд м. Києва

в складі судді Кицюк В.С.,

за участю секретаря Піддубняк І.О.,

представника позивача Романів А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача 121 161 022,34 грн. заборгованості за Кредитним договором, яка складається з:

-49 489,00 доларів США основного боргу, що за курсом НБУ станом на 18.05.2015 становить 1 017 955,72 грн.;

-5 816 937,06 доларів США пені за прострочення сплати кредиту, що еквівалентно станом на 18.05.2015 за курсом НБУ - 119 650 515,43 грн.;

-3% річних відповідно до ст.625 ЦК України в розмірі 23 945,90 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 18.05.2015 - 492 551,19 грн.

Посилається в позові на те, що 05 серпня 1994 року між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк», який у подальшому був перейменований на Публічне акціонерне товариство »Брокбізнесбанк», та відповідачем був укладений Кредитний договір №037, за умовами якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 112 000,00 доларів США на строк до 04.10.1994 року на умовах платності та повернення під 40% річних.

Позивач стверджує, що свої зобов`язання виконав, грошові кошти надав, в той же час відповідач в порушення умов договору кредит не повернув, проценти за користування коштами також не сплатив, у зв`язку з чим утворилася вищезазначена заборгованість.

Виходячи з того, що добровільно погасити заборгованість відповідач відмовляється, просить задовольнити позов.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з підстав, викладених судом вище.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до положень ст.74 ЦПК України.

Зважаючи на те, що двічі належним чином повідомлений відповідач в судове засідання не з`явився, а позивач наполягає на вирішенні справи та не заперечує проти винесення заочного рішення, суд проводить розгляд справи в порядку заочного провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05 серпня 1994 року між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк», який у подальшому був перейменований на Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк»), та відповідачем був укладений Кредитний договір №037 (далі - Кредитний договір), за умовами якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 112 000,00 доларів США на строк до 04.10.1994 року на умовах платності та повернення під 40% річних (а.с.5)

Згідно валютного ордеру 11 серпня 1994 року позивач видав відповідачу грошові кошти на вищезазначену суму (а.с.7)

Однак відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором порушив, кредит не повернув, проценти за користування чужими грошима не сплатив.

Представник позивача в судовому засіданні дані обставини підтвердив.

Так, з 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України. Відповідно до ст.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Виходячи з цього, строку дії Кредитного договору, укладеного між сторонами, до правовідносин сторін за даним спором мають застосовуватися норми ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст. 374 ЦК УРСР, діючого на час виникнення між сторонами кредитних правовідносин, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативнеуправління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, апозичальникзобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Статтею 377 ЦК УРСР передбачено, що позикові операції банків і державних трудових ощадних кас регулюються законодавством Союзу РСР.

Відповідно до розділу І Положення Національного банку України «Про кредитування», затвердженого постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.1995року (з подальшими змінами), діючого на час укладення сторонами кредитного договору, кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Пунктом 9 розділу ІІ названого Положення передбачено, що банківський кредит надається суб`єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість. При цьому принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернутий позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

З п.1.2 Кредитного договору вбачається, що об`єктом кредитування було придбання меблі.

Відповідно до ст.178 ЦК УРСР, діючого на час укладання сторонами кредитного договору, виконання зобов`язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

В силу ст.179 ЦК УРСР неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Пунктом 3.1 Кредитного договору сторони визначили, що в разі несвоєчасного повернення кредиту та/або/ процентів, відповідач зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1,0% від суми заборгованості за кожний день прострочки, а при неповерненні даної суми в строк понад 30 днів пеня збільшується до 2,0% за кожний день прострочки.

Відповідно до ст.214 ЦК УРСР боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Звертаючись до суду, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 121 161 022,34 грн., з яких

-49 489,00 доларів США основного боргу, що за курсом НБУ станом на 18.05.2015 становить 1 017 955,72 грн.;

-5 816 937,06 доларів США пені за прострочення сплати кредиту, що еквівалентно станом на 18.05.2015 за курсом НБУ - 119 650 515,43 грн.;

-3% річних відповідно до ст.625 ЦК України в розмірі 23 945,90 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 18.05.2015 - 492 551,19 грн. (а.с.8)

Виходячи з викладеного вище, наданих позивачем доказів укладання Кредитного договору з відповідачем, невиконання відповідачем умов Кредитного договору та неповернення взятих у кредит коштів, суд приходить до висновку про наявне у позивача право на звернення до суду про стягнення з відповідача заборгованості за умовами Кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.

Відповідач своїм правом не скористався, проти вимог позивача будь-яких доказів не надав, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з метою спростування укладення Кредитного договору з позивачем не заявив.

В той же час, відповідно до ст.ст.71, 76 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Крім того, статтею 72 цього кодексу встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)застосовуються скорочені строки давності тривалістю в шість місяців.

Згідно ст.75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

За правилами ст. ст. 80, 81 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Правила про зупинення і перерив (статті 78 і 79 цього Кодексу), а також про поновлення строків позовної давності (частина друга статті 80 цього Кодексу) поширюються також на скорочені строки давності, якщо законом не встановлене інше.

Так, позивач при зверненні до суду посилається на те, що строк для звернення до суду ним пропущено з поважних причин, однак поновити цей строк ні в позові, ні представник позивача в судовому засіданні не просили.

В обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду позивач посилається на те, що постановою Правління НБУ № 339 від 10.06.2014 року відкликано банківську ліцензію, розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноважену особу на ліквідацію банку.

Прострочену заборгованість відповідача уповноваженою особою на ліквідацію банку було виявлено лише в травні 2015 року.

Констатуючи даний факт, позивач не просить поновити строк для звернення до суду.

Враховуючи викладене вище правове обґрунтування, суд вважає, що позивач пропустив строк для звернення до суду задовго до відкликання банківської ліцензії та початку процедури ліквідації банку, а тому посилання позивача на ці обставини суд вважає безпідставними.

Суд вважає, що позивач пропустив строк для звернення до суду без поважних причин, а тому в позові має бути відмовлено з цих підстав.

Крім того, враховуючи викладене вище, ст.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, виникнення спірних правовідносин до набрання ним чинності та висновки суду про регулювання цих відносин нормами ЦК УРСР, норми ст.625 ЦК України до спору сторін застосовуватися не можуть.

Керуючись ст.ст.178, 179, 374, 377 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст.3-4, 10-11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В позові Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня отримання копії рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя - В.С. Кицюк