Рішення № 56134351, 24.02.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/3548/15-ц Номер провадження 22-ц/786/355/16Головуючий у 1-й інстанції Жага Е.Г. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів : Обідіної О.І., Прядкіної О.В.,

при секретарі Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11 грудня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк (далі ПАТ КБ) «ПриватБанк» звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідно до укладеного 15.06.2005 року кредитного договору №5457082903078587 відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач не виконав своїх зобовязань за кредитним договором, в звязку з чим у нього утворилася заборгованість, яка станом на 30.06.2015 року становить 37 780 грн. 51 коп. та складається з: 8 253 грн. 50 коп. заборгованості за кредитом та 29 527 грн. 01 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом.

Однак, від цієї суми заборгованості віднімається сума, у розмірі 15 423 грн. 99 коп., яка була задоволена заочним рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05.12.2011 року, тобто стягнута з відповідача на користь банку різниця становить 22 356 грн. 52 коп., яку позивач і просив стягнути з відповідача, а також судові витрати.

11.12.2015 року позивач позовні вимоги уточнив, просив суд стягнути з відповідача заборгованість станом на 30.06.2015 року в розмірі 22 356 грн. 52 коп. за відсотками за користування кредитом, оскільки Лубенським міськрайонним судом Полтавської області вже стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість в розмірі 15 423 грн. 99 коп., яка складалася з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8 253 грн. 50 коп. та 7 170 грн. 49 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, про що подано письмово уточнення до позовної заяви (а.с.48)

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11 грудня 2015 рокув задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржило рішення місцевого суду, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити повністю, оскільки вважає, що судом неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» та зазначає, що рішення суду першої інстанції є вірним, законним та справедливим.

В судове засідання представник ПАТ КБ «ПриватБанк» не зявився, надавши суду заяву у якій просить розглянути справу без його участі та додаткові письмові пояснення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, відповідача та його представника, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п.п. 3,4 ст. 309 ЦПК України, підставою для скасування рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи,15.06.2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було укладено договір №5457082903078587, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді кредитного ліміту в розмірі 3 000 гривень 00 коп. зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки.

Згідно змісту вказаного договору відповідач ознайомився і погодився з тарифами і правилами користування платіжними картками.

Відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість.

Заочним рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05.12.2011 року, що набрало законної сили 25.01.2012 року було задоволено позов банку до ОСОБА_2 та стягнуто з останнього заборгованість за кредитним договором №5457082903078587 від 15.06.2005 року в розмірі 15 423 грн. 99 коп. та судові витрати.

Заборгованість складалася з 8 253 грн. 50 коп. заборгованості за кредитом та 7 170 грн. 49 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом.

Колегією суддів встановлено та не заперечується стороною відповідача, що заочне рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05.12.2011 року не виконано.

Звертаючись в суд з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по процентам за користування вищевказаним кредитом в розмірі 22 356 грн. 52 коп., яка утворилася станом на 30.06.2015 року без врахування заборгованості, що була стягнута згідно вищевказаного рішення суду.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, місцевий суд виходив з того, що банком пропущений строк позовної давності.

Проте, колегія суддів, не може повність погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

У Постанові № 14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Верховним Судом України викладена правова позиція, відповідно до якої встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у задоволенні позову з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленої до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмова у задоволенні позову у звязку із спливом строку позовної давності можлива, у разі якщо позовні вимоги обґрунтовані, але позивач без поважних причин пропустив строк звернення до суду.

Так, вирішуючи питання щодо обґрунтованості самої вимоги про стягнення відсотків за кредитним договором після ухвалення рішення суду про стягнення коштів, колегія суддів приходить до такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 599 -601, 604 -609 ЦК України.

Зокрема, згідно ст. 559 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У Постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року викладена правова позиція (справа № 6-1206цс15), у якій Верховний Суд України, зазначив, що виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що на користь банку підлягає стягненню прострочена заборгованість за процентами.

Таким чином, вимоги про стягнення відсотків за користування грошовими коштами, у разі невиконання рішення суду про стягнення боргу є обґрунтованими.

Однак, в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявив клопотання про застосування стоків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року (справа № 6-249цс15)викладена правова позиція у якій зазначено, що за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

За приписами ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як уже зазначалося, заочним рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05.12.2011 року, що набрало законної сили 25.01.2012 року було задоволено позов банку до ОСОБА_2 та стягнуто з останнього заборгованість за кредитним договором №5457082903078587 від 15.06.2005 року в розмірі 15 423 грн. 99 коп. та судові витрати. При цьому, заборгованість складалася з 8 253 грн. 50 коп. заборгованості за кредитом та 7 170 грн. 49 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом.

Оскільки на даний час зобовязання за кредитом не виконано (рішення суду не виконано), а порушення прав кредитора має триваючий характер, із ОСОБА_2 слід стягнути заборгованість за несплаченими процентами, в межах трирічного строку позовної давності та заявлених позовних вимог, а саме із 23.09.2012 року (до суду позивач звернувся 23.09.2015 року) по 30.06.2015 року (дата на яку позивач просить стягнути заборгованість).

За таких обставин, враховуючи наданий позивачем розрахунок та преюдиційність заочного рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05.12.2011 року в частині наявності заборгованості та нарахування відсотків, (суд погодився із розрахунком заборгованості наданого позивачем, в тому числі щодо відсотків) з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню сума заборгованість за відсотками за період із 23.09.2012 року по 30.06.2015 року в розмірі 16316, 32 грн.

Окрім того, відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки позовні вимоги банку задоволено частково, судові витрати у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» було сплачено 1218 грн. судового збору та 1339, 80 грн. судового збору сплачено за подання апеляційної скарги.

З урахуванням положень ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_2 також на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню сума судового збору, сплаченого при поданні позову в сумі 888, 89 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 977,78 грн., пропорційно до задоволених позовних вимог.

Відтак, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк», а саме: з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути заборгованість за кредитним договором №5457082903078587 від 15.05.2005 року у розмірі 16316, 32 грн., суму судового збору сплаченого при поданні позову у розмірі 888, 89 грн. та суму судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 977, 78 грн., а всього 18182, 99 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 11 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №5457082903078587 від 15.05.2005 року у розмірі 16316, 32 грн., суму судового збору сплаченого при поданні позову у розмірі 888, 89 грн. та суму судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 977, 78 грн., а всього 18182, 99 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: О.І. Обідіна

ОСОБА_4

Згідно оригіналу

суддя В.П.Пікуль