Ухвала суду № 56130702, 23.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року № 876/4302/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участю секретаря судових засідань: Гользбергер А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Навігаційні та геодезичні технології» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

18.02.2015 ПП «Навігаційні та геодезичні системи» (далі - позивач, Підприємство) звернулося в суд із адміністративним позовом до ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.09.2014 №№ 0000772201, 0000762201.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки в акті перевірки про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем і ТОВ «Навгеотех» не відповідають дійсності, оскільки правовий аналіз всіх первинних документів зроблений на підставі додаткових документів та актів перевірки контрагентів ТОВ «Навгеотех». Зазначає, що первинні документи, надані при проведенні перевірки в повній мірі підтверджують обставини, щодо постачання товарно-матеріальних цінностей та є такими документами на підставі яких ведеться податковий та бухгалтерський облік.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2015 позов задоволено повністю.

Із цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що згідно договору від 01.02.2011 № 102-1 постачання товару здійснюється на умовах Інкотермс 2000 EXW, що означає, що продавець виконав зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи у іншому названому місці. Отже, виходячи з положень договору, позивач повинен був транспортувати ТМЦ самостійно і відповідно нести витрати за таке транспортування. Однак, позивачем не надано доказів транспортування товару від ТОВ «Новотекс». Також апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у наданих позивачем видаткових накладних містяться посилання на рахунки-фактури, проте такі ним для перевірки не надані. Крім цього, за наслідками перевірки ТОВ «Новотекс» встановлено, що вказане підприємство не придбавало ТМЦ у інших суб'єктів господарювання, а відтак не могло здійснити реалізацію такої продукції позивачу.

У процесі апеляційного розгляду від сторін у справі поступили клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням шляхом досягнення податкового компромісу.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про його дату, час та місце, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України, апеляційний розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Навігаційні та геодезичні технології» з питань господарських взаємовідносин із ТОВ «Новатех» за травень-грудень 2011 року та правильності відображення в податкових деклараціях подальшої реалізації ТМЦ, робіт (послуг), за наслідками якої складено акт № 1463/22-01/34029001 від 22.08.2014.

Згідно висновків цього акта, перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, ст. 138, п.п. 139.1.9. п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено сплату податку на прибуток в сумі 14119,00 грн, в тому числі за ІІ квартал 2011 року в сумі 1502,00 грн, за ІІІ квартал 2011 року в сумі 7571,00 грн, за IV квартал 2011 року в сумі 5046,00 грн;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено сплату податку на додану вартість на загальну суму 10970,53 грн, в тому числі за серпень 2011 року на суму 5377,66 грн, за вересень 2011 року на суму 1205,50 грн, за жовтень 2011 року на суму 2381,50 грн, за листопад 2011 року на суму 403,04 грн, за грудень 2011 року на суму 1602,83 грн.

До таких висновків податковий орган дійшов з огляду на те, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реальність здійснення господарських операцій з придбання ТМЦ у ТОВ «Новатех», а отже ним неправомірно у відповідних податкових періодах сформовано податковий кредит з ПДВ та витрати з податку на прибуток підприємств.

На підставі акта перевірки відповідачем 11.09.2014 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000772201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 10970,53 грн та застосовано штрафну санкцію на суму 5485,27 грн, а також податкове повідомлення-рішення № 0000762201 згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 14119,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю, оскільки реальність господарських операцій з придбання позивачем у ТОВ «Новатех» ТМЦ підтверджується необхідними первинними документами.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи у апеляційному порядку постанову суду першої інстанції враховує, що у процесі апеляційного розгляду справи сторонами подано клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку із досягненням сторонами примирення, згідно пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України та пункту 11-2 розділу УІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України.

Вказані клопотання обґрунтовані тим, що 26.03.2015 ТОВ «Навігаційні та геодезичні технології» звернулося до ДПІ у Франківському районі м. Львова з заявою про досягнення податкового компромісу, сплачено 5% податного зобов'язання згідно платіжних доручень від 01.04.2015 №№ 534, 535, а рішенням відповідача від 06.04.2015 № 6311/13-05-22-02-10 погоджено застосування податкового компромісу.

Відповідно до підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується. Сума погашеного податкового зобов'язання з податку на прибуток та/або податку на додану вартість в розмірі 95 відсотків внаслідок застосування податкового компромісу не враховується для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом. Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

Податковий компроміс з урахуванням строків давності відповідно до статті 102 цього Кодексу застосовується до правовідносин, що виникли до 1 квітня 2014 року, та поширюється виключно на податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість незалежно від того, проводилися перевірки контролюючих органів чи ні за такі періоди.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення, стосуються податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат з податку на прибуток підприємств за період з 01.04.2011 до 01.04.2014, а тому до таких зобов'язань може бути застосовано податковий компроміс.

Рішенням ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області від 06.04.2015 № 6311/13-05-22-02-10, за результатами розгляду заяви ТОВ «Навігаційні та геодезичні технології» від 26.03.2015, погоджено застосування податкового компромісу по податкових повідомленнях-рішеннях від 11.09.2014 №№ 0000772201, 0000762201.

Згідно платіжних доручень від 01.04.2015 №№ 534, 535, з метою досягнення податкового компромісу позивачем сплачено 5% сум податкових зобов'язань визначених вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями.

Відповідно до пункту 11-2 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Статтею 194 КАС України передбачено, що сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду. У разі примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статті 113 цього Кодексу.

Згідно ст. 113 КАС України, сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 203 КАС України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність перешкод щодо закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін у справі шляхом досягнення податкового компромісу. Разом з тим, виходячи з положень ст. 203 КАС України, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, повинен дати оцінку законності рішення суду першої інстанції.

Переглядаючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками Львівського окружного адміністративного суду, з огляду на таке.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту з ПДВ та витрат з податку на прибуток підприємств мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «Новатекс» позивачем надано: договір поставки; видаткові та податкові накладні; банківські виписки та платіжні доручення; журнал реєстрації довіреностей.

Однак, вказані вище документи не підтверджують реальність спірних господарських операцій, з огляду на таке.

01.02.2011 між ТОВ «Новатекс» (Постачальник) та ТОВ «Навігаційні та геодезичні технології» (Покупець) укладено договір № 102-1 (а.с. 84), згідно умов якого, Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупця товар - геодезичне обладнання та аксесуари, найменування, кількість і вартість якого визначається у рахунках. Товар поставляється окремими партіями, обсяг та строк поставки яких визначається сторонами на підставі письмових заявок Покупця за допомогою електронної пошти, пошти або факсу.

Отже, виходячи зі змісту умов вказаного договору, обсяг та строк поставки товару між сторонами мав визначатися на підставі письмових заявок Покупця за допомогою електронної пошти, пошти або факсу. Однак, ні під час перевірки, ні у процесі судового розгляду позивачем не надано доказів надіслання контрагенту заявок на поставку конкретно визначеного товару.

Крім цього, виходячи зі змісту п. 4.1 вказаного договору, умови поставки товару сторони визначили відповідно до Інкотермс 2000 EXW (Франко завод). Цей термін означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту. Імпортер (покупець) повинен укласти договір з перевізниками товару і сплатити перевезення від підприємства продавця до пункту призначення, включаючи навантаження.

Оскільки у наданій позивачем специфікації (а.с. 30 Т.2), сторони не визначили інших умов постачання, обов'язок транспортування товару від ТОВ «Новатекс» був покладений на позивача. Проте, позивачем відповідних доказів не надано. При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача, що податкове законодавство не визначає зазначені документи як обов'язкові для підтвердження податкового кредиту та витрат з податку на прибуток, оскільки оцінка реальності здійснення господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного аналізу правовідносин, з урахуванням їх особливостей та характеру виконання.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши кількість товару визначену у окремих видаткових накладних також, відхиляє посилання позивача на те, що його контрагент знаходиться на відстані трьох кварталів, а товар, який був предметом договору легко переноситься однією людиною.

Крім цього суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно видаткових накладних та платіжних доручень, у позивача у разі реального здійснення господарських операцій мали б бути у наявності рахунки-фактури, на що звертав увагу в суді першої інстанції і відповідач. Однак, таких документів позивачем не надано.

Суд першої інстанції, вказавши, що господарські операції підтверджуються наданими позивачем документами, залишив не дослідженим питання чи ці операції спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, оскільки позивачем у процесі судового розгляду не надано доказів використання придбаних у ТОВ «Новатекс» ТМЦ чи їх наявність на складі.

З огляду на викладене, надані позивачем документи не підтверджують реальність господарських операцій з придбання ТМЦ у ТОВ «Новатекс», а відтак винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасованими бути не можуть.

З огляду на те, що обидві сторони у справі примирилися на стадії апеляційного розгляду шляхом досягнення податкового компромісу, у зв'язку з чим подали клопотання про закриття провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі заяви належить задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись ст.ст. 113, 157, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254, пункту 11-2 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КАС України, суд -

ухвалив:

клопотання Приватного підприємства «Навігаційні та геодезичні технології» та Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін шляхом досягнення податкового компромісу задовольнити.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2015 року у справі № 813/842/15 скасувати, а провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 29.02.2016.