Ухвала суду № 56130699, 25.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 694/1920/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Кравченко Т.М. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

25 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.

за участю: секретаря судового засідання Хмарської К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області, в якому просив визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області щодо відмови у відновленні виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії по втраті годувальника з 01 червня 2015 року, здійснивши її перерахунок з 01 вересня 2015 року в зв'язку із збільшенням розміру прожиткового мінімуму.

Обґрунтовуючи вимоги зазначив, що йому призначено пенсію по втраті годувальника як інваліду ІІІ групи з дитинства відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". На підставі Закону від 02.03.2015 № 213-VIII виплата йому цієї пенсії з 1 квітня 2015 року була зупинена, оскільки він працює на посаді, яка дає право призначення пенсії на умовах Закону України «Про державну службу».

Поряд із цим, посилаючись на п. 5 Прикінцевих положень Закону від 02.03.2015 № 213-VIII, позивач наголосив, що оскільки до 1 червня 2015 року не було прийнято закону щодо призначення всіх пенсій на загальних підставах, то його посада з 1 червня 2015 року фактично не надає йому право на пенсію за Законом «Про державну службу», відповідно, до нього не можуть застосовуватися обмеження по виплаті пенсії, призначеної цьому за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому виплата цієї пенсії має бути поновлена із зазначеної дати, водночас, з 1 вересня 2015 року її має бути перераховано через збільшення прожиткового мінімуму.

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2015 року позов задоволено.

Пенсійний орган із таким рішенням не погодився. У поданій ним апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися і про причини своєї неявки суд не повідомили, у зв'язку із чим, колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами за правилами ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку у відповідача, йому довічно призначено пенсію у зв'язку із втратою годувальника як інваліду ІІІ групи з дитинства відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Поряд із цим позивач є державним службовцем, згідно з відомостями його трудової книжки працює в УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області. Зокрема, з 27.01.2014 на підставі наказу № 10.0 від 27.01.2014 обіймав посаду завідувача сектору інформаційних систем та програмного забезпечення, йому присвоєно черговий 12 ранг державного службовця, а з 20.07.2015 року ОСОБА_2 був переведений на посаду начальника відділу ведення електронних реєстрів, підтримки, адміністрування і захисту інформаційно-аналітичних систем УПФ України в Звенигородському районі Черкаської області, яку обіймав на час розгляду і вирішення справи судом першої інстанції.

Отже, судом правильно встановлено, що посада позивача, як державного службовця, дає йому право на призначення пенсії передбаченої Законом України "Про державну службу".

З 01.04.2015 позивачеві, як особі яка перебуває на державній службі, припинена виплата раніше призначеної йому за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії у зв'язку із внесенням змін до ст. 47 цього Закону згідно із Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

17.11.2015 ОСОБА_2 звернувся до пенсійного органу із заявою про поновлення йому з 01.06.2015 виплати пенсії по втраті годувальника, мотивувавши це тим, що в силу п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII з 01.06.2015 його посада не дає йому права на призначення пенсії за Законом України «Про державну службу», а тому встановлені з 01.04.2015 обмеження щодо виплати раніше призначеної пенсії по втраті годувальника не застосовуються до нього з 01.06.2015. Крім того, позивач просив здійснити перерахунок його пенсії з 01.09.2015 у зв'язку із збільшенням прожиткового мінімуму.

Відповідач листом від 19.11.2015 № 3794/02 повідомив заявника про відсутність правових підстав для поновлення виплати йому пенсії у зв'язку із втратою годувальника, зазначивши, що Законом № 213-VIII норма щодо тимчасового призупинення виплати пенсії не була скасована, зміни до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не вносилися.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції погодився із доводами позивача, що з 1 червня 2015 року посада, на якій він працює, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у зв'язку з чим передбачені ст. 47 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали.

Надаючи правову оцінку обставинам справи з урахуванням висновків суду першої інстанції та доводів апеляційної скарги, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду виходить з такого.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, внесено зміни до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до яких установлено, що тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. Виключення з указаного правила становлять лише інваліди I та II груп, інваліди війни III групи та учасники бойових дій, особи, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить, що у разі, якщо особа, якій призначено пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від часу призначення), працює на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених вказаними спеціальними законами, станом на 01 квітня 2015 року, починаючи з цієї дати до кінця 2015 року виплата їй пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не проводиться.

Пунктом 5 Прикінцевих положень вищевказаного Закону передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Оскільки до 01 червня 2015 року закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах не прийнято, то з цієї дати норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до спеціальних Законів (в тому числі Закону України "Про державну службу"), є скасованими. Тобто, правові норми, які надавали право особі, яка працює на посаді зокрема державного службовця, на призначення їй пенсії за Законом України «Про державну службу», припинили дію, починаючи з 01 червня 2015 року.

Отже, з цієї дати на позивача не поширюються встановлені ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції Закону від 02.03.2015 №213-VIII) обмеження щодо виплати пенсії, адже з 01 червня 2015 року робота на займаній позивачем посаді не дає права на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених спеціальними Законами. На даний час особам, які працюють на посадах, визначених згаданими спеціальними Законами, пенсія призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Тому, з 01 червня 2015 року відсутні правові підстави для невиплати позивачу пенсії по втраті годувальника, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

За таких обставин, при вирішенні спору встановлено, що відповідачем, як органом, на який законом покладено обов'язок з виплати пенсій, внаслідок порушення норм чинного законодавства, допущено по відношенню до позивача протиправну бездіяльність, що виявилась у нездійсненні останньому відповідних виплат, починаючи з 01 червня 2015 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Також суд першої інстанції звернув увагу, що відповідно до Закону України № 704-VIII від 17.09.2015 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до якого обраховується пенсія позивача, з 1 вересня 2015 року збільшено з 949 грн. до 1074 грн., тому наявні підстави для здійснення з 1 вересня 2015 року призначеної позивачеві пенсії.

Скаржник у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що Законом № 213-VIII не передбачено норму щодо скасування з 01.06.2015 тимчасового призупинення виплати пенсій, зміни до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не вносилися, поряд із цим, поновлення призначеної за названим Законом пенсії можливе лише після звільнення особи з роботи і інших підстав для цього ст. 47 вказаного Закону не містить.

Колегія суддів не погоджується із такими твердженнями апелянта, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ж з ч. 1 ст. 64 Основного Закону України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

На думку колегії суддів, довільне тлумачення відповідачем ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має наслідком значне звуження змісту прав громадян на соціальне забезпечення, що прямо суперечить статтям 46 та 64 Основного Закону України.

Так, з 01 червня 2015 року особам, які підпадають під дію Закону України "Про державну службу", пенсія призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а не Закону України «Про державну службу», тому відсутні підстави вважати, що лише звільнення позивача із займаної ним посади могло мати наслідком поновлення виплати раніше призначеної йому пенсії по втраті годувальника,

Водночас, та обставина, що Законом № 213-VIII не передбачено норму щодо скасування з 01.06.2015 тимчасового призупинення виплати пенсій, а також, що зміни до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не вносилися, жодним чином не впливає на те, що з 01.06.2015 була відсутня обов'язкова підстава для обмеження позивача у праві на виплату пенсії по втраті годувальника.

Отже, доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача, прийняте судом рішення, на думку колегії суддів, є законним і обґрунтованим, при цьому апеляційний суд враховує практику розгляду такої категорії справ Вищим адміністративним судом України (справа № 202/4641/15-а).

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, водночас, відповідачем не доведено підстав для його скасування, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Звенигородському районі Черкаської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення, а постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 07 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддіА.Б. Парінов О.О. Беспалов

Повний текст ухвали виготовлено 29 лютого 2016 року

.

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.