Ухвала суду № 56130428, 25.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9234/14 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

25 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Повного товариства «Ломбард «Розман і компанії»» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Повного товариства «Ломбард «Розман і компанії»» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2014 року, Повне товариство «Ломбард «Розман і компанії»» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що акт перевірки складений з порушенням норм податкового законодавства, а висновки, викладені в ньому, не відповідають об'єктивним обставинам та реальній дійсності, оскільки господарські відносини позивача та контрагентів є реальними та такими, що спрямовані на настання правових наслідків, що підтверджується первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

В позовній заяві з урахуванням заяви про доповнення до позовної заяви ПТ «Ломбард «Розман і компанії»» просить суд: визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення №0002612202 від 20.06.2014р. та №0002622202 від 20.06.2014 року, складені Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві відносно ПТ «Ломбард «Розман і компанії» (код ЄДРПОУ 35289903).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року

апеляційну скаргу позивача Повного товариства «Ломбард «Розман і Компанії» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2014 року - задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2014 року - скасувано. Постановилено по справі нову постанову, якою адміністративний позов Повного товариства «Ломбард «Розман і Компанії» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасувано податкові повідомлення-рішення від 20 червня 2014 року №0002612202 та №0002622202.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві задоволено частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на підставі направлення від 26.05.2014року №904/22-06, наказу від 26.05.2014р. за №919, п.п.78.1.11 пп.78.1.1., пп.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу проведено документальну позапланову виїзну перевірку повного товариства «Ломбард «Розман і компанії» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із ТОВ «Вербена-Н» (код ЄДРПОУ 38150277) та ТОВ «Радіум» (код ЄДРПОУ 37266914) за період з 01.01.2011р. по 31.03.2014р., за результатами якої складено акт від 06.06.14р. №276/22-02-08/35289903.

В ході проведення перевірки встановлено порушення ПТ «Ломбард «Розман і компанії»: п.п.44.1 ст.44, ст.185, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу, встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 51476,35грн.; п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу, встановлено зменшення від'ємного значення податку на прибуток за 2013 рік у сумі 1858251,0грн.

ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на підставі акту від 06.06.14р. №276/22-02-08/35289903 винесено податкове повідомлення - рішення від 20.06.2014р. №0002612202 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 2787376,50грн., з яких за основним платежем - 1858251,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 929125,50грн. та податкове повідомлення - рішення від 20.06.2014року №0002622202, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість, в розмірі 77214,00грн., з яких за основним платежем 51476,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 25738,00грн.

Встановлено, що позивач мав господарські відносини з ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум», на підставі договорів: № 27/01-1 від 27.12.2012 з ТОВ «Вербена-Н» (виконавець) на надання послуг прибирання відокремлених приміщень (ломбардних приміщень) згідно додатку до договору; договір № 26/12-1 від 26.12.2012 з ТОВ «Радіум» (виконавець) на надання послуг з технічного обслуговування інформаційних засобів (вивісок); договір № 26/01-1 від 26.12.2012 з ТОВ «Радіум» (виконавець) про надання послуг у сфері розробки та втілення маркетингової стратегії.

На виконання вказаних договорів контрагентами були виписані податкові накладні та акти здачі-приймання робіт. Однак, податковим органом в акті перевірки зроблено висновок про відсутність в документах відомостей щодо реальності надання послуг контрагентами.

З матеріалів справи вбачається, що СУ ФР ГУ Міндоходів у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32014100000000051 за фактом незаконного формування податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з нібито здійсненними фінансово-господарськими операціями з реально діючими суб'єктами підприємницької діяльності підприємствами, що містять ознаки фіктивності, в тому числі ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум».

Крім того, з метою встановлення місцезнаходження вказаних підприємств, працівниками відділу ППЗ ВНТ ГОУ Міндоходів України було здійснено виїзд за адресами реєстрації ТОВ «Радіум» (код ЄДРПОУ 37266914): м. Київ, вул. Підвисоцького, 5, кв. 3 та ТОВ «Вербена-Н» (код ЄДРПОУ 38150277): м. Київ, вул. Бастіонна, 15, кв. 6. Встановлено, що за вказаними адресами зазначені підприємства не знаходяться про що відповідно складено акти незнаходження підприємств за місцем реєстрації.

Із показань завідуючих ломбардними відділеннями встановлено, що підприємства ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум» їм не знайомі, послуг з прибирання та технічного обслуговування інформаційних вивісок не надавали, прибирання та обслуговування інформаційних вивісок проводилось власними силами працівниками ломбардних відділень.

При проведені перевірки, податковим органом використано акт ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.04.2014 № 1014/26-55-22-07, про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Радіум" (код ЄДРПОУ 37266914) щодо непідтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 01.01.2014 по 28.02.2014, яким встановлено неможливість фактичного здійснення фінансово-господарських операцій та порушення п. 187.1 ст. 187. п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, 198.6ст. 198 Податкового кодексу України.

В ході аналізу податкової звітності, поданої ТОВ «Радіум» та у зв'язку з не поданням балансу підприємства, податковим органом, встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємст ва. Згідно податкової звітності, поданої до податкового органу інформація про загальну чисельність працюючих на ТОВ «Радіум» відсутня.

Виходячи з наведеного, податковим органом зроблено висновок, що ТОВ «Радіум» здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам та використовувалось з метою прикриття незаконної діяльності.

Відповідно до Акту від 03.04.2014 № 1016/26-55-22-07/38150277 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Вербена-Н" (код ЄДРПОУ 38150277) щодо непідтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 01.01.2014 по 28.02.2014, встановлено неможливість фактичного здійснення фінансово-господарських операцій та порушення п.187.1 ст.187. п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу.

У зв'язку з ненаданням ТОВ "Вербена-Н" до перевірки первинних документів, а проведені заходи щодо наявності здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Вербена-Н" та його постачальника не підтверджують фактичного постачання товарів та послуг на адресу ТОВ "Вербена-Н, що свідчить про відсутність взаєморозрахунків ТОВ "Вербена-Н" з постачальниками, тому підтвердження факту фактичного руху активів відсутнє, що свідчить і про відсутність у ТОВ "Вербена-Н" об'єкта оподаткування.

Перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період, що перевірявся, податковим органом встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 1858251,00грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено завищення його на загальну суму 51476,35грн.

На підставі того, що ТОВ«Радіум» та ТОВ«Вербена-Н» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ, у ТОВ «Радіум» та ТОВ «Вербена-Н» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям.

Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ«Радіум» та ТОВ«Вербена-Н» фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків. Тобто, такі угоди носять фіктивний характер.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено,що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Згідно з ч.2 ст.30 Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст.91 Цивільного кодексу).

Статтею 92 ЦК України (Цивільна дієздатність юридичної особи") встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Вказана підстава, відповідно до ст.234 ЦК України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину недійсним, адже відповідно до ст.42 підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України).

За ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Однак, як встановлено та вбачається із матеріалів справи взаємовідносини позивача по взаєморозрахункам з контрагентами здійснювались поза межами правового поля.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2. ст.138 Податкового кодексу).

Не включаються до складу витрат, виходячи зі змісту підпункту 139.1.9 пункту 139.1 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав господарські відносини з ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум», на підставі договорів: №27/01-1 від 27.12.2012 з ТОВ «Вербена-Н» (виконавець) ні надання послуг прибирання відокремлених приміщень (ломбардних приміщень) згідно додатку до договору; №26/12-1 від 26.12.2012 з ТОВ «Радіум» (виконавець) на надання послуг: технічного обслуговування інформаційних засобів (вивісок); № 26/01-1 від 26.12.2012 ТОВ «Радіум» (виконавець) про надання послуг у сфері розробки та втілення маркетингу»: стратегії. На виконання вказаних договорів контрагентами були виписані податкові накладні та акш злачі-приймання робіт.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193

цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, при розгляді справи для перевірки законності формування платником податкового кредиту, суду апеляційної інстанції необхідно було з'ясовувати реальність виконання операцій за договором надання послуг у рамках господарських правовідносин з контрагентом. Для цього суду апеляційної інтанції необхідно з'ясувати характер та зміст спірних операцій з надання послуг, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства- контрагента основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій з надання послуг, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій.

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, оскільки саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 27 березня 2012 року по справі №21-737во10, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Як встановлено, первинні документи контрагентів позивача виписані з порушенням законодавства, а відповідно, позивачем не було належним чином визначено податкового зобов'язання по правовідносинах контрагентів із позивачем для сплати до державного бюджету.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Встановлено, що позивачем внаслідок пред'явлення відрахувань при обчисленні податку на додану вартість та включення до складу витрат при розрахунку податку на прибуток шляхом відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум» отримано необґрунтовану податкову вигоду з огляду на наступне.

Як вбачається з актів перевірки, реальність здійснення господарських відносин ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум» із підприємствами-контрагентами не підтверджено.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що представником позивача у судовому засіданні не спростовано та не доведено, яким саме чином одним і тим же актом виконаних робіт одночасно приймались послуги в різних містах. Так, актом від 31.01.2013 року № 1/13-4 прийому - передачі наданих послуг до договору про надання послуг № 27/01-1 від 27.12.2012 року, прийняті послуги в м. Борисполі, м. Біла Церква, м. Рівне та м. Вінниця (а.с. 8 Т. дод. ІІ з ІІ). Таким саме чином, одночасно в різних містах, одним актом приймались і інши послуги (а.с. 9,16,17,18, 19, 20, 21,22 Т. дод. ІІ з ІІ в тому числі ряд інших).

Згідно інформації, що зазначена в актах, яка не спростована позивачем на підставі належних та допустимих доказів, основні засоби, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та інші умови для ведення господарської діяльності у контрагентів позивача відсутні.

При цьому, ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум» за юридичною адресою не знаходяться, а за місцем реєстрації директори вказаних суб'єктів господарювання не проживать.

Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку про неможливість ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум» здійснити роботи у тих обсягах, що відображені позивачем у податковому обліку.

За таких обставин, суд першої інстанції, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій докази (податкові накладні, акти приймання виконаних робіт, рахунки-фактури,банківські виписки), дійшов до правильного висновку про те, що вони не дають можливості встановити реальність здійснення операцій, а свідчать про те, що господарські операції з ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум» оформлялись лише документально.

Крім того, суд першої інстанції звертає увагу на те, що господарські операції (зокрема, виконання робіт), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не доведено реальності господарських операцій з ТОВ «Вербена-Н» та ТОВ «Радіум", суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит та зменшено суму оподатковуваного доходу на суму витрат, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд першої інстанції правомірно вважає правильними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції праивльно вважає, що ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому правильно приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень та відсутності підстав для їх задоволення.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Повного товариства «Ломбард «Розман і компанії»» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 01 березня 2016 року.

(Повний текст ухвали виготовлено - 25 лютого 2016 року).

Головуючий суддя:

Судді:

.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.