Рішення № 56128425, 22.02.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2016 р.Справа № 922/6285/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Нагірна М.Т.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення 227 895,74 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 25.01.2016 р.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (відповідача) про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, а.с. 153-163) основного боргу в розмірі 12 793,50 грн., збитків в розмірі 210 666,58 грн., пені в розмірі 644,93 грн., 3% річних в розмірі 259,73 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3 531,00 грн. за договором про фінансовий лізинг №00006744 від 20.02.2013 р. Позивач також просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.

Відповідач про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання свого повноважного представника не направив, про причини неявки суду не повідомив, витребуваних документів до суду не подав.

Враховуючи те, що судом вжито всіх передбачених законом заходів для належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до вимог ст. 75 ГПК України.

Ухвалою суду від 17.12.2015 р. відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 04.02.2016 р. задоволено клопотання позивача про продовження строку розгляду спору.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані позивачем докази в їх сукупності, суд встановив таке.

20.02.2013 року між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувачем) був укладений договір про фінансовий лізинг № 00006744 (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу: Audi А6 2.0 TFSI 2012 року виробництва, шасі № WAUZZZ4G7DN079715, двигун № НОМЕР_1 (надалі - Об'єкт лізингу), а відповідач зобов'язався прийняти Об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно з Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі - План відшкодування), що становить невід'ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 37 884,38 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 16 236,16 доларів США.

Даний договір підписаний позивачем та відповідачем і скріплений їх печатками.

Згідно з п. 4.1. договору позивач зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як відповідач матиме право на експлуатацію Об'єкта лізингу впродовж усього строку дії договору (окрім випадків, коли позивач матиме право розірвати цей договір чи відмовитися від договору та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в договорі).

Відповідно до п. 4.2. договору після завершення строку дії цього договору, після сплати останнього лізингового платежу, інших платежів за цим договором та виконання всіх зобов'язань відповідачем, право власності на Об'єкт лізингу перейде до відповідача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього договору або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений позивачем. Положення цього пункту застосовуються незалежно від стану Об'єкта лізингу на момент сплати останнього лізингового платежу та/або інших платежів.

Відповідно до положень п. 6.1. договору для експлуатації Об'єкта лізингу відповідач щомісяця виплачуватиме позивачу лізингові платежі відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього договору, та інших положень договору. Кожний лізинговий платіж включає в себе:

- відсотки за користування обсягом фінансування;

- частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості Об'єкта лізингу);

- комісії;

- покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим договором та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з договором.

Нижчезазначені витрати та послуги по адмініструванню та обслуговуванню договору не включаються до лізингових платежів:

- будь-які податки, що можуть застосовуватися до договору після його виконання або в будь-який час у майбутньому;

- інші витрати та платіжні зобов'язання;

Такі витрати підлягають сплаті відповідачем на користь позивача. Якщо позивач поніс такі витрати, відповідач зобов'язується компенсувати суму таких витрат у повному обсязі протягом 3-х робочих днів з моменту відправлення позивачем відповідної вимоги відповідачу.

Згідно з п. 6.3. договору лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим договором на користь позивача, відображають справедливу вартість Об'єкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США (як обумовлено сторонами в договорі), встановленого Національним Банком України або українським комерційним банком (ПАТ "КІБ Креді Агріколь" або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ "КІБ Креді Агріколь" або іншого банку) з купівлі та продажу Євро/доларів США до української гривні), як буде обрано за рішенням позивача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим договором, розраховуються в Євро/доларах США (як обумовлено сторонами в договорі) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Пунктом 6.4. договору сторони погодили, що у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких узгоджений сторонами.

Положеннями п. 6.5. договору передбачено, що лізингові платежі перераховуються відповідачем на рахунок, зазначений позивачем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).

Відповідно до п. 6.12. договору якщо відповідач здійснює платежі, що не покривають усі його зобов'язання перед позивачем та/або затримує платежі, сторони погоджуються, що суми, виплачені відповідачем, розподілятимуться наступним чином (у послідовності, зазначеній нижче): а) витрати на відновлення становища, стану об'єкта лізингу; б) штрафні санкції за прострочення сплати будь-яких платежів; в) лізингові платежі (при цьому в першу чергу відсотки/проценти за користування обсягом фінансування, а потім частину від обсягу фінансування); г) інші компенсації інших витрат позивача у зв'язку з цим договором.

Умовами п. 6.17. договору передбачено, що зобов'язання зі сплаті всіх та будь-яких платежів за договором покладаються на відповідача, якщо інше прямо не передбачено договором. Відповідач зобов'язується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5 робочих днів з моменту відправлення позивачем відповідної вимоги або рахунку, якщо інший термін не встановлено у договорі або погоджено сторонами додатково.

Згідно з п. 8.2. договору у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовуються наступні санкції:

- пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу;

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем (п. 8.3.1. договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку вимогу);

- компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем у відповідності до договору.

Відповідно до п. 8.3. та 8.3.1. договору якщо відповідач прострочить виплату Лізингового платежу протягом більш ніж 10 (десять) робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від договору в односторонньому порядку, за п. 12.6.1. договору. Сторони домовились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим договором.

У п. 8.3.2. договору сторони погодили, що у випадку якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір/відмовитися від договору і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до п. 12.6. договору позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей договір/відмовитися від договору, та також, серед іншого, право на повернення Об'єкта лізингу, в наступних випадках, зокрема: у разі, якщо відповідач не сплатив 1 (один) наступний Лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

Пунктом 12.7. договору передбачено, що день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від договору та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від договору. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, відповідач вважається належним чином повідомленим через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим на 10-й календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки.

Відповідно до п. 12.9. договору у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язаний повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання вимоги позивача про таке повернення. Крім того, відповідно до вимоги відповідачу встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом 3 (трьох) днів з дня отримання вимоги.

Пунктом 5.4. договору відповідач забезпечує оформлення доставки Об'єкта лізингу шляхом підписання відповідачем та позивачем акту прийому-передачі.

Положеннями п. п. 12.2., 12.3. договору передбачено, що строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта лізингу (п. 5.4 договору). Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, на виконання умов договору передав відповідачу, а відповідач прийняв Об'єкт лізингу - транспортний засіб типу: Audi А6 2.0 TFSI 2012 року виробництва, шасі № WAUZZZ4G7DN079715, двигун № НОМЕР_1, що підтверджується підписаним сторонами і скріпленим їх печатками Актом прийому- передачі від 27.02.2013 р. (а.с. 39).

Позивач у позові зазначає, що починаючи з квітня 2014 р., відповідач систематично порушував умови договору щодо сплати щомісячних платежів, сплачуючи їх з недотриманням встановлених строків, а з лютого 2015 року взагалі припинив виконувати свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим позивач надіслав відповідачеві перше нагадування про несплату від 04.03.2015 р., друге нагадування про несплату від 18.03.2015 р. та третє нагадування про несплату від 03.04.1015 р. (а.с. 41-43).

Крім того, позивач у позові стверджує, що на виконання п.6.5. договору він надіслав на адресу відповідача рахунок-фактуру № 00264091 від 06.03.2015 р. на оплату лізингового платежу за березень 2015 р. на суму 27 729,50 грн. (а.с. 40), належного до сплати відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) не пізніше 15.03.2015 р. Однак відповідач в узгоджені сторонами терміни оплатив лізинговий платіж за березень 2015 р. відповідно до вказаного рахунку частково, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за лізинговим платежем за березень 2015 р. в розмірі 12 793,50 грн.

Разом з тим, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання позивачем на адресу відповідача вищевказаних перших двох нагадувань. При цьому в матеріалах справи містяться докази надсилання відповідачеві третього нагадування про несплату від 03.04.1015 р., разом з яким позивач надіслав відповідачеві вимогу вих. № 00006744 від 03.04.2015 р. "Про сплату заборгованості за договором, повернення Об'єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору" (а.с. 44-46), в якій позивач вимагав сплатити борг протягом 3-х днів з дня отримання вимоги, а також відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. п. 8.3.2., 12.6.1., 12.9. договору відмовився від договору про фінансовий лізинг № 00006744 від 20.02.2013 р. та вимагав повернути Об'єкт лізингу на користь позивача впродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місця знаходження/проживання відповідача.

Судом встановлено, що дана вимога була отримана особисто відповідачем 17.04.2015 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 48).

Позивач вважає, що оскільки вимога була отримана відповідачем 17.04.2015 р., то відповідно до умов п. 12.9. договору останнім днем сплати заборгованості є 20.04.2015 р., а датою припинення договору і останнім днем повернення Об'єкта лізингу є 01.05.2015 р.

Втім, суд вважає, що за умовами п. 12.9. договору датою припинення договору і останнім днем повернення Об'єкта лізингу є 05.05.2015 р., а не 01.05.2015 р., як стверджує позивач у позовній заяві.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що договір про фінансовий лізинг № 00006744 від 20.02.2013 р. був розірваний в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою позивача від договору.

Крім того, з викладених вище обставин справи, доведених наявними у справі матеріалами судом встановлено, що станом на день звернення позивача до суду з даним позовом у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за лізинговим платежем за березень 2015 р. в розмірі 12 793,50 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що 18.06.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис нотаріуса №679 про повернення Об'єкта лізингу (а.с. 49).

26.06.2015 року державним виконавцем ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення Об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса від 18.06.2015 р. №679 (а.с. 50).

29.07.2015 року Об'єкт лізингу був повернутий позивачеві, що підтверджується Актом опису та арешту майна (а.с. 51).

04.08.2015 року державним виконавцем ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 18.06.2015 р. №679 (а.с. 55-56).

Позивач у позові стверджує, що відповідачем не виконано договірні зобов'язання щодо сплати заборгованості за договором, нагадування та вимогу позивача залишено без відповіді, що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.

Відповідач про дату, час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання свого повноважного представника не направив, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву та власного контррозрахунку до суду не подав.

Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 цього ж кодексу до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з врахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Положеннями ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладені обставини, норми закону і на те, що суму заборгованості відповідачем не сплачено і не спростовано, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за лізинговим платежем за березень 2015 р. в розмірі 12 793,50 грн. правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 644,93 грн., 3% річних в розмірі 259,73 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3 531,00 грн., суд дійшов таких висновків.

Частиною 2 статті 193 ГК України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У п. 8.2.1. договору передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються наступні штрафні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Ч. 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність та правомірність нарахування позивачем пені в розмірі 644,93 грн. за період з 16.03.2015 р. по 15.09.2015 р. та 3% річних в розмірі 259,73 грн. за період з 16.03.2015 р. по 17.11.2015 р. (розрахунок на а.с. 161-162), суд вважає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 3 531,00 грн. за період з 16.03.2015 р. по 17.11.2015 р. (розрахунок на а.с. 163), суд встановив наступне.

Так, відповідно до Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів (Плану відшкодування) датою сплати лізингового платежу за березень 2015 р. є 15.03.2015 р. (а.с. 25), а тому відповідно прострочення у даному випадку виникає з 16.03.2015 р., а не з 15.03.2015 р.

Таким чином, вірним періодом, протягом якого позивач має право нараховувати інфляційні втрати, є період часу з 16.03.2015 р. по 17.11.2015 р., а не з 15.03.2015 р. по 17.11.2015 р., як визначено у розрахунку позивача (а.с. 163).

За таких обставин, суд визнав позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат такими що підлягають задоволенню частково в розмірі 2 342,76 грн. за період з 16.03.2015 р. по 17.11.2015 р. В частині вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 188,24 грн. у позові слід відмовити.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача відповідно до положень ст. 22 ЦК України збитки в розмірі 210 666,58 грн., з яких: збитки, завдані у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором в розмірі 79 226,70 грн. (прямі збитки) та збитки, що виникли у зв'язку з припиненням договору в розмірі 131439,88 грн. (упущена вигода).

Позивач у позові зазначив, що збитки (прямі збитки) в розмірі 79 226,70 грн., завдані у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач поніс у зв'язку з тим, що він був вимушений звернутись до спеціалізованих організацій, зокрема, до ТОВ "Кредитекспрес ОСОБА_4 Сі", ТОВ "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта М" та ТОВ "ВІК-Експо" для надання послуг зі стягнення дебіторської заборгованості за спірним договором фінансового лізингу, вчинення виконавчого напису нотаріуса, надання послуг з повернення та зберігання Об'єкта лізингу та надання юридичних послуг. На підтвердження понесених позивачем витрат в розмірі 79 226,70 грн., позивач надав відповідні документи (а.с. 49-103).

В свою чергу, збитками (упущена вигоди) в розмірі 131 439,88 грн., що виникли у зв'язку з припиненням договору, на думку позивача, є різниця між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент вилучення об'єкту лізингу.

Розглянувши вимоги позивача щодо стягнення збитків, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За приписами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень ст. 224 ГК України, які узгоджуються з положеннями ст. 623 ЦК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно ч. 2 ст. 224 ГК України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. ст. 623, 1166 ЦК України та ст. 224 ГК України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст. 623 ЦК України та ст. 224 ГК України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Отже, отримання позивачем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, надання послуг зі стягнення з відповідача у даній справі дебіторської заборгованості за договором фінансового лізингу, з повернення та зберігання Об'єкта лізингу та надання юридичних послуг з консультування, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Таким чином, суд вважає, що витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, не відповідають вимогам ст. 22 ЦК України та ст. 225 ГК України, а тому вимога позивача про стягнення збитків (прямих збитків) в розмірі 79 226,70 грн. є безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 29.12.2015 р. по справі №911/1123/15.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання Об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення збитків (упущеної вигоди) в розмірі 131 439,88 грн., з яких: 43 276,15 грн. - несплачені щомісячні платежі за фактичний час користування Об'єктом лізингу за період з квітня 2015 р. по липень 2015 р. та 88 163,73 грн. - різниця між вартістю Об'єкта лізингу за період з серпня 2015 р. по лютий 2018 р. включно, базуються на розрахунку різниці між вартістю Об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів за вказані періоди.

Однак, такі розрахунки є теоретичними (умовними), побудовані на можливих очікуваннях отримання певного прибутку (доходу) та не підтверджені відповідними належними та допустимими доказами.

Крім того, заявлені позивачем збитки (упущена вигода) розраховані з використанням розміру передбачених договором лізингових платежів за період з серпня 2015 р. по лютий 2018 р. включно, тобто на майбутнє, що не передбачено чинним законодавством України.

Слід також зазначити, що зміст пунктів 6.1., 6.2., 6.12, 6.5., 5.4. та 12 договору, викладений позивачем у позовній заяві (а.с. 10-11), на підставі яких позивач просить суд стягнути з відповідача збитки (упущену вигоду) у вигляді несплачених щомісячних платежів за фактичний час користування Об'єктом лізингу в розмірі 43 276,15 грн., не відповідає змісту пунктів 6.1., 6.2., 6.12, 6.5., 5.4. та 12 договору, що міститься в матеріалах справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявності обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, тому вимога позивача про стягнення збитків (упущеної вигоди), що виникли у зв'язку з припиненням договору в розмірі 131 439,88 грн. є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 29.12.2015 р. по справі №911/1123/15.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 12793,50грн., пені в розмірі 644,93 грн., 3% річних в розмірі 259,73 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2 342,76 грн., всього: 16 040,92 грн. В частині вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 188,24 грн. та збитків в розмірі 210 666,58 грн. слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. ст. 193, 224, 230, 292 Господарського кодексу України, ст. ст. 6, 11, 22, 509, 525-526, 530, 546, 549, 610-612, 623, 625, 627-629, 806, 1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 4-3, 12, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, 1В, код ЄДРПОУ 35571472) основний борг в розмірі 12 793,50 грн., пеню в розмірі 644,93 грн., 3% річних в розмірі 259,73 грн., інфляційні втрати в розмірі 2 342,76 грн. та судовий збір в розмірі 240,62 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 26.02.2016 р.

Суддя ОСОБА_5