Ухвала суду № 56123080, 23.02.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/3968/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

23 лютого 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової Світлани Сергіївни, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", Служба у справах дітей м.Вінниці про визнання неправомірним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової Світлани Сергіївни про визнання неправомірним та скасування рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, третя особа подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 16 липня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11184083000 (зі змінами від 14 лютого 2009 року), на забезпечення виконання якого також між цими особами укладено іпотечний договір №59045 від 19.07.2007 року, котрий було посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курбатовою С.П., за умовами якого в іпотеку банку передано належну позивачеві квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 зі всіма об'єктами, функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном (предмет іпотеки) (а. с.14-19).

Встановлено, що право вимоги за вказаним договором іпотеки перейшло до ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» 5207-5208, 12.12.2011 року на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки 5207-5208, 12.12.2011 року (а. с. 20-21).

Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м.Києва Цукуровою С.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:23861677 від 21.08.2015 року право власності на нерухоме майно у вигляді квартири що розташована за адресою АДРЕСА_2, було перереєстровано на нового власника - ТОВ «Кей-Колект».

24.11.2015 року II-й міським відділом у м.Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області при зверненні власника житла (ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ») були вчинені дїї по зняттю із реєстрації гр. ОСОБА_2 (позивача) та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (малолітній) які проживають за адресою АДРЕСА_1 (загальна площа якої становить 46,08 кв.м.).

Позивач вважає вказане рішення відповідача протиправним, а тому звернувся до суду із позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової С.С. про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна від 21.08.2015 року №23861677 є неправомірним, прийнятим з порушенням чинного законодавства, отже підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року №1952-IV (надалі - Закон України №1952-IV), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є обов'язковою.

Абзацом 2 частини 1 статті 9 Закону України №1952-IV визначено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Зокрема, абзацами 2-3 частини 5 статті 3 Закону України №1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Абзацом 7 пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868 встановлено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України №1952-IV.

В силу вимог абз.2 п.9 ч.2 ст. 9 Закону України №1952-IV нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

Отже, чинне законодавство наділяє нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора щодо прав на нерухоме майно, які виникають лише у результаті вчинення нотаріальних дій з таким майном, а також повинні реалізовуватися одночасно з їх вчиненням та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку, що дозволяє забезпечити належний рівень захисту гарантованих Конституцією України речових прав осіб на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 року №898-IV (надалі - Закон України №898-IV), у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України №898-IV, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною 1 статті 37 Закону України №898-IV передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Встановлено, що підставою для проведення державної реєстрації права власності ТОВ "КЕЙ- КОЛЕКТ" на об'єкт нерухомого майна квартиру загальною площею 46,08 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та прийняття оспорюваного рішення від 21.08.2015 року №23861677 був саме договір іпотеки №59045 від 19.07.2007 року (а.с. 18-19). Так згідно п.4.1 Договору іпотеки Іпотекодержатель (ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ") має право звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_3 у випадку не виконання Боржником зобов'язання за Кредитним договором.

Разом з цим жодна нотаріальна дія з приводу набуття права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації відповідачем, як спеціальним суб'єктом державної реєстрації, не вчинялась.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України №1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, зокрема, якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, або наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Встановлено, що 19.06.2012 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції було винесено постанову №32991986 про арешт майна боржника (позивача) та оголошення заборони його відчуження. Вказана постанова прийнята в рамках виконання виконавчого листа №2-4177-2011, виданого Ленінським районним судом м.Вінниці від 29.05.2012р. про стягнення заборгованості за договором№11184083000 від 16.07.2007р. у розмірі 235680,46 грн.

Отже, відповідач приймаючи оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.08.2015 року №23861677 фактично провів державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за наявності вже зареєстрованих обтяжень (арешт).

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", якими заборонено примусово стягувати нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Смілянець Е. С. Сушко О.О.