Постанова № 56123079, 23.02.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/1551/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Вольська-Тонієвич О.В.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

23 лютого 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Сторчака В. Ю. Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Першотравневого районного суду міста Чернівці від 22 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив: визнати протиправною бездіяльність начальника Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції щодо неповідомлення позивача про результати розгляду скарги позивача від 11.12.2014 про стягнення з відповідача виконавчого збору; визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції Мандзюка О.І. про відкриття виконавчого провадження ВП № 45238164 від 28.10.2014 про стягнення з позивача виконавчого збору на суму 153 451,00 грн.

Постановою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 22.12.2015 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати, а адміністративний позов задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 03.03.2014 стягнуто солідарно з позивача В.В. та ОСОБА_4 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором №143/КВ-07 від 25.12.2007 в розмірі 1531291 грн. 49 коп., а також 3219 грн. судового збору. На підставі вказаного рішення, 15 травня 2014 року судом було видано виконавчий лист №2-1548/12.

При цьому, 01.07.2014 державним виконавцем Першотравневого ВДВС ЧМУЮ Мандзюком О.І. відкрито виконавче провадження щодо стягнення з позивача на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 534 510 грн.

22 жовтня 2014 року відповідачем було винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 153 451 грн., та 28.10.2014 постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно довідки ПАТ "Дельта Банк" від 01.12.2014 заборгованість за кредитним договором №143/КВ-07 погашена 13.10.2014, у зв'язку із цим, саме 20.10.2014 представником ПАТ "Дельта Банк" було подано заяву про повернення виконавчого документа стягувачу. Постановою державного виконавця від 27.10.2014 повернуто виконавчий документ стягувачеві.

Приймаючи оскаржуване рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, яка не виконана самостійно боржником, є підставою для її примусового виконання, а тому оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою. Вимога про визнання протиправною бездіяльність начальника Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції щодо неповідомлення позивача про результати розгляду скарги позивача від 11.12.2014 про стягнення з відповідача виконавчого збору, є безпідставною.

Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон № 606-ХІV.

Згідно ст. 1 Закону № 606-ХІV (в редакції чинній на час винесення спірної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 11 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Закону № 606-ХІV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

В силу ч. 1- 2 ст. 25 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 5 та ч. 6 Закону № 606-ХІV копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 31 Закону № 606-ХІV передбачено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч. 1 ст. 28 Закону № 606-ХІV)

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 48 Закону № 606-ХІV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 606-ХІV встановлено, що у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Отже, підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є невиконання рішення суду боржником в добровільному порядку.

Разом з тим, відповідно до 1 та 2 ст. 82 Закону № 606-ХІV рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2014 відповідачем було відкрито виконавче провадження № 43840126 за виконавчим листом Першотравневого районного суду м. Чернівців № 2-1548/12, виданим 15.05.2014, та встановлено семиденний строк з дня отримання постанови для добровільного виконання рішення суду.

При цьому, державний виконавець був зобов'язаний направити ОСОБА_2 рекомендованим листом постанову від 01.07.2014 про відкриття виконавчого провадження №43840126. Однак, позивач не був належним чином повідомлений про наявність щодо нього відкритого виконавчого провадження, в порушення вимог ст. 31 Закону № 606-ХІV.

Разом з тим, в матеріалах справи містяться документи, які підтверджують відсутність заборгованості, що була погашена до відкриття виконавчого провадження зокрема: довідка "Укрпромбанку" від 26.01.2012, яка свідчить про повне виконання зобов'язань за кредитним договором №143/КВ-07 від 25.12.2007 боржником ОСОБА_4 та припинення дії договору іпотеки, шляхом вилучення запису з Державного реєстру іпотек про заборону відчуження нерухомого майна в Єдиному реєстрі заборон. Даний факт підтверджується й також наявною в матеріалах справи копією витягу про вилучення запису.

Окрім цього, довідкою ПАТ "ДельтаБанк" 01.12.2014 підтверджується факт повного погашення зобов'язання по кредиту №143/КВ-07 ОСОБА_4, а також те, що позивач не здійснював жодних виплат по погашанню даного кредиту.

Водночас, сплив строку для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільного не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Відповідно до статті 32 Закону № 606-ХІV заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувану певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням. Державним виконавцем не було здійснено жодних заходів для примусового виконання рішення суду. Не встановлено і зазначеного судом першої інстанції під час розгляду справи та не надано відповідних доказів на підтвердження цього факту відповідачем.

Зазначена правова позиція зі спірного питання була висловлена Верховним Судом України у постанові від 28.01.2015 у справі № 3-217гс14.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З врахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що постанова про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №45238164 від 28.10.2014 прийнята з порушенням вимог Закону № 606-ХІV та підлягає скасуванню.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності начальника Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції щодо неповідомлення позивача про результати розгляду скарги позивача від 11.12.2014 про стягнення з відповідача виконавчого збору, з огляду на таке.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 82 Закону № 606-ХІV рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Таким чином, зазначена норма чітко визначає право боржника оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Так, з матеріалів справи слідує, що заява позивача була розглянута начальником Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ, про що позивачу 19.12.2014 за вих. №12062/05-36/7 направлено відповідь.

Таким чином в спірних правовідносинах начальник Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ діяв в межах та у спосіб передбачених законом і підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині не має.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що судом першої інстанції порушено правила предметної підсудності, що відповідно до ч. 4 ст. 202 КАС України є окремою підставою для скасування рішення виходячи з такого.

Частиною 1 ст. 7 та частин 1, 2 ст. 8 Закону № 606-XIV передбачено, що учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, не виконана самостійно, є підставою для її примусового виконання.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Тому слід ураховувати, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Окрім цього, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові від 07.02.2014 № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" зазначив, що враховуючи приписи п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" справи щодо оскарження постав державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях стосовно примусового виконання судового рішення у цивільній справі, належить до компетенції адміністративних судів.

Згідно з ч. 4 ст. 82 Закону № 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

За приписами ч. 6 ст. 181 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Пунктами 1-4 ч. 1 ст. 18 КАС України передбачено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам; усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи: однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Отже, аналіз положень ст. 18 КАС України та Закону № 606-XIV дає підстави для висновку, що справи в яких предметом розгляду є постанови про стягнення виконавчого збору, предметно підсудні окружному адміністративному суду.

Відтак, дана адміністративна справа предметно підсудна окружному адміністративному суду, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо відкрито провадження у справі, яка предметно підсудна іншому суду. Тому, у разі відкриття провадження в адміністративній справі без дотримання правил предметної підсудності суд повинен передати справу на розгляд адміністративного суду, якому вона підсудна, незалежно від того, на якій стадії розгляду справи виявлено порушення правил цієї підсудності, оскільки суд, який відкрив провадження у справі з таким порушенням, не є компетентним у її розгляді. Порушення правил предметної підсудності є підставою для скасування рішень судів нижчих інстанцій.

Таким чином Першотравневого районного суду м. Чернівці, розглядаючи даний спір, порушив предметну підсудність та розглянув спір, який підсудний окружному адміністративному суду і після відкриття провадження у справі встановивши, що справа цьому суду не підсудна, зобов'язаний був діяти відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 КАС України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення: є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат апеляційний суд зазначає таке.

Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки судом апеляційної інстанції позов задоволено частково, то понесені позивачем судові витрати в сумі 376,24 грн. (146,16 + 606,32 / 2 = 376,24 ) підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Першотравневого районного суду міста Чернівці від 22 грудня 2015 року - скасувати та прийняти нову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції Мандзюка О.І. про відкриття виконавчого провадження ВП № 45238164 від 28 жовтня 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору на суму 153 451,00 грн.

В задоволенні адміністративного позову в частині решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції (код ЄДРПОУ 22848877, код КОАТУУ 7310136300) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в сумі 376,24 грн.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Сторчак В. Ю. Мельник-Томенко Ж. М.