Ухвала суду № 56121272, 23.02.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1456/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Бабій А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Бабія А. П.

суддів Варикаші О. Д., Станкевича В. А.

при секретарі Желєзнові В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 Афанді до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 Афанді на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11. 11. 2015 р.,

в с т а н о в и л а:

25. 11. 2014 р. ОСОБА_2 Афанді звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19. 10. 2006 р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, тому, що між позивачем та ОСОБА_3 у 2006 р. було досягнуто домовленість, відповідно до якої ОСОБА_3 повинен був отримувати у нього грошові кошти на придбання земельної ділянки та будівництво житлового будинку в с. Нова Долина Овідіопольського району Одеської області і після закінчення будівництва та оформлення усіх документів вказане майно мало бути передано позивачу у власність відповідно до діючого законодавства. Про це між ним та ОСОБА_3 була укладена угода від 15. 08. 2006 р., за якою ОСОБА_3 визнавав, що не є власником майна придбаного за гроші позивача, а позивач зобовязувався здійснювати фінансування будівництва на всіх етапах і в день придбання земельної ділянки він надав ОСОБА_3 та його дружині грошові кошти на придбання земельної ділянки та інші витрати щодо оформлення правочину.

Вважає, що з огляду на правові наслідки, відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України оспорюваний договір має бути визнаний недійсним і зазначив, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає її зовнішньому прояву і такий правочин укладається умисно і укладаючи вказаний договір ОСОБА_3 та продавець ОСОБА_4 усвідомлювали, що правові наслідки цього договору відрізняються від зазначених у його тексті, адже фактичним покупцем має виступати ОСОБА_2 Афанді і продавець земельної ділянки на момент укладання договору також знав, що земельна ділянка набувається за гроші ОСОБА_2 Афанді та для нього, адже перемови щодо вартості земельної ділянки і взагалі процедуру вибору саме цієї земельної ділянки здійснював безпосередньо ОСОБА_2 Афанді.

15. 12. 2014 р. до суду надійшла заява ОСОБА_5 про залучення її до участі у справі у якості третьої особи тому, що спірна земельна ділянка є спільним подружнім майном і, що в Малиновському районному суді м. Одеси з 2011 р. розглядається спір про розподіл подружнього майна між нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_3 і за її позовом спірна земельна ділянка та побудований на ній двоповерховий будинок підлягають розподілу в рівних частках між ними і 07. 06. 2012 р. ОСОБА_3 подає зустрічну позовну заяву, в якій в переліку спільного подружнього майна зазначає цю земельну ділянку та будинок, розташовані по вул. Теніста 18 в с. Нова Долина Овідіопольського району Одеської області, і раптом через три роки виникає особа, яка претендує на спільне подружнє майно. Вказала, що раніше у 2013 р. колишній чоловік намагався уникнути справедливого розподілу подружнього майна і в Малиновський районний суд м. Одеси звернувся його рідний брат Гафурзада Акаджан з позовом про стягнення з неї та колишнього чоловіка грошей в сумі більше 1 млн. грн., які нібито він давав в борг ОСОБА_3 на потреби сімї, але зазначений позов залишено без розгляду оскільки колишній чоловік знайшов інший спосіб уникнути справедливого розподілу спільного подружнього майна. Вважає, що між ОСОБА_6 Афанді та її колишнім чоловіком ОСОБА_3 є навмисна домовленість, в результаті якої ОСОБА_3 всілякими засобами намагається уникнути справедливого розподілу спільного подружнього майна, а також подала заяву про застосування строку позовної давності.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 17. 02. 2015 р. ОСОБА_5 було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11. 11. 2015 р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 Афанді до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 Афанді просить скасувати рішення суду як незаконне та необґрунтоване та постановити нове рішення про задоволення позову. Зокрема, вказує, що відповідач повністю та без жодних заперечень підтверджує придбання земельної ділянки за кошти позивача та для нього, і повністю погоджується з позовом та просить суд задовольнити вимоги позивача. Посилається на те, що при особистій розмові ОСОБА_5 погоджується, що земельна ділянка та будинок належать йому, а в суді стверджує все навпаки. Зазначає, що враховуючи наявні у справі докази оспорюваний договір є фіктивним, оскільки він не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України та не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, адже фактично покупцем має виступати ОСОБА_2 Афанді і продавець земельної ділянки також знав, що земельна ділянка набувається за гроші ОСОБА_2 Афанді та для нього. Зауважує, що на підставі ст. 331 ЦК України він вважає себе єдиним власником всього майна, розташованого в с. Нова Долина, вул. Теніста, 18.

В судовому засіданні ОСОБА_7, представник ОСОБА_2 Афанді, і ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги, а ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_9 вважають рішення суду правильним.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка в судове засідання інших осіб, які беруть участь у справі, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши доводи скарги і перевіривши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

Відмовляючи у задоволенні зазначеного позову про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним суд першої інстанції виходив з його недоведеності.

Вказаний висновок суду є законним і обґрунтованим з таких підстав.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 статті); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 статті); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 статті); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 статті); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 статті).

За положеннями ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 статті); якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)

Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно до розяснень п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06. 11. 2009 р. № 9 для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину; судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин; якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків; у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Судом встановлено, що 19. 10. 2006 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 купив у неї за 125000 грн. земельну ділянку площею 0,091 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Нова Долина, вул. Тіниста, ділянка №18 і оскільки на час укладення цього нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_3 та третя особа у даній справі ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, то ОСОБА_5 нотаріально посвідченою заявою від 19. 10. 2006 р. надала згоду ОСОБА_3 на купівлю за набуті під час шлюбу кошти цієї земельної ділянки. (а. с. 7, 87-101).

Сторони договору купівлі-продажу повністю його виконали, тобто ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 грошові кошти, а ОСОБА_4 передала ОСОБА_3 земельну ділянку.

28. 04. 2007 р. за заявою ОСОБА_3 рішенням Новодолинської сільської радт надано дозвіл ОСОБА_3 на будівництво житлового будинку та господарських споруд на земельній ділянці по вул. Тіниста,18 в с. Нова Долина. (а. с. 21).

В наступному на цій земельній ділянці ОСОБА_3 побудував жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами. При цьому саме ОСОБА_3 замовляв робочий проект 22. 12. 2009 р. на газифікацію жилого будинку, саме він уклав 26. 06. 2007 р. договір з Овідіопольським РЕМ на користування електричною енергією в цьому будинку, саме він оплачує вартість послуг з електропостачання та газопостачання, а також земельний податок до Новодолинської сільської ради, що підтверджено робочим проектом газифікації житлового будинку, договором на користування електричною енергією, укладеним між Овідіопольським РЕМ та ОСОБА_3, квитанціями про оплату земельного податку і електричної енергії, письмовим попередженням ВАТ «Одесагаз» в особі Овідіопольського УЕГГ про відключення жилого будинку ОСОБА_3 від газопостачання. (а. с. 22-28).

Вказані обставини справи підтверджені матеріалами справи та не спростовані.

У справі не встановлено наявність належних допустимих доказів, які б підтвердили б доводи позовних вимог ОСОБА_2 Афанді, що оспорюваний у даній справі нотаріально посвідчений правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, і є фіктивним, про що суд першої інстанції правильно зазначив в рішенні.

З урахуванням нотаріального посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки між сторонами договору, на що було надано нотаріально посвідчену згоду ОСОБА_5, яка на той час була дружиною ОСОБА_3, і вимог закону щодо обовязкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку/їх відчуження у суду першої інстанції не було законних та обґрунтованих підстав для скасування оспорюваного договору на основі посилання позивача ОСОБА_2 Афанді та відповідача ОСОБА_3 на наявність укладеної між ними в простій письмовій формі угоди від 15. 08. 2006 р. про те, що ОСОБА_3 бере на себе зобовязання по придбанню вищевказаної земельної ділянки, будівництва на ній житлового будинку в інтересах, за грошові кошти і для користування ОСОБА_2 Афанді, і після закінчення будівництва зобовязується переоформити земельну ділянку та будинок на позивача, а ОСОБА_2 Афанді зобовязується передати грошові кошти ОСОБА_3 необхідні для придбання цієї земельної ділянкиі після придбання за свої особисті кошти зобовязується провадити будівельні та інші роботи необхідні для обслуговування цих земельної ділянки та будинку, а також посилання на письмову розписку в отриманні ОСОБА_3 грошових коштів.

При цьому також враховуються вимоги ст. 657 ЦК України про обовязковість нотаріальної форми договору купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, ст. 635 ч. 1 ЦК України, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, і ст. 220 ч. 1 ЦК України, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Крім того, апеляційний суд враховує і відсутність нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_5 щодо угоди від 15. 08. 2006 р., на яку посилаються ОСОБА_2 Афанді та ОСОБА_3, що передбачено ст. 65 ч. 3 СК України.

Обгрунтовано суд першої інстанції не прийняв і визнання відповідачем ОСОБА_3 позовних вимог ОСОБА_2 Афанді стосовно оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки це визнання відповідачем позову суперечить закону, порушує права, свободи та інтереси третьої особи ОСОБА_5 з обґрунтованим посиланням суду першої інстанції, зокрема, на те, що земельна ділянка № 18 по вул. Тіниста в с. Нова Долина є предметом спору у цивільній справі, що перебуває на розгляді Малиновського районного суду м. Одеси за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, а також за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя і при цьому сам ОСОБА_3 у зустрічній позовній заяві від 06. 06. 2012 р. зазначив, що земельна ділянка є спільним майном подружжя (а. с. 29-38).

Цей висновок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 174 ч. 4 ЦПК України, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, а якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд продовжує судовий розгляд.

Аналізуючи матеріали справи апеляційний суд з урахуванням вищенаведених правових положень вважає обґрунтованим та правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вищевказаних позовних вимог ОСОБА_2 Афанді.

При цьому, апеляційний суд враховує положення ст. ст. 10, 11 ЦПК України, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги про необхідність задоволення зазначеного позову ОСОБА_2 Афандіу даній справі спростовуються матеріалами справи та з урахуванням вказаних правових положень свідчать про правильність висновку суду першої інстанції, а посилання в скарзі на те, що на підставі ст. 331 (Набуття права власності на новостворене майно) ЦК України позивач вважає себе єдиним власником всього майна, розташованого в с. Нова Долина, вул. Теніста, 18 з урахуванням вищевикладеного не мають правового значення у даній справі.

Тому апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 Афанді до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.

Апеляційний суд також враховує, що відповідно до вимог ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

За викладених обставин судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують, в зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 Афанді відхилити, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11. 11. 2015 р.залишити без змін.

Судове рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області А. П. Бабій

ОСОБА_10

ОСОБА_11