Рішення № 56119985, 22.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №472/517/14-ц 22.02.2016 22.02.2016 22.02.2016

Справа № 472/517/14-ц Головуючий у 1 інстанції Орленко Л.О.

Провадження №22-ц/784/556/16 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 лютого 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів Галущенка О.І. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_2,

представника ОСОБА_3 ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 24 грудня 2015 року по справі за позовом Кредитної спілки «Світовид» до ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

07 квітня 2014 року Кредитна спілка «Світовид» (далі КС «Світовид») предявила зазначений вище позов до ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, який обґрунтовувала наступним.

15 вересня 2010 року вона уклала з ОСОБА_5 кредитний договір № 92/Вл10, за умовами якого надала, а позичальник взяв, кредит на споживчі цілі у розмірі 12 000 гривень під зворотне зобовязання останньої повернути його частинами через 36 місяців, зі сплатою 36 % річних за користування ним.

В той же день, на забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором КС «Світовид» уклала з ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, два тристоронні договори поруки, за якою ті бралися виступити поручителями і нести солідарно з ОСОБА_5 цивільно-правову відповідальність за невиконання останнім кредитного зобовязання.

Взяті на себе обовязки КС «Світовид» виконала у повному обсязі, надавши відповідачу грошову суму, і чекала відповідної добросовісної договірної поведінки від позичальника, про те той, не виконував взяті на себе обовязки, не здійснивши жодної проплати по кредитному договору, та фактично відмовившись в односторонньому порядку від зобовязання, у звязку з чим станом на 01 квітня 2014 року у нього виникла заборгованість у розмірі 26 938 гривень 28 копійок, з яких:

●12 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту;

●14 938 гривень 28 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Посилаючись на небажання відповідачів сплатити борг добровільно, КС «Світовид» просила стягнути з них заборговану грошову суму в солідарному порядку за судовим рішенням.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 24 грудня 2015 року позов задоволено в повному обсязі.

ОСОБА_3 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове, про відмову у позовних вимогах.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування судом 1 інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального законодавства.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції у частині вирішення вимоги про покладення на ОСОБА_3 солідарної відповідальності за неналежне виконання ОСОБА_5 кредитного зобовязання скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у вимозі до ОСОБА_3 відмовити.

Так, задовольняючи повністю позов кредитної спілки, суд 1 інстанції виходив з того, що сторони по справі перебувають у договірних правовідносинах, підставами виникнення яких є кредитний договір та два договори поруки, за якими КС «Світовид надав позичальнику, яким виступав ОСОБА_5, 12000 гривень під зворотне зобовязання останнього повернути його частинами через 36 місяців, зі сплатою 36 % річних за користування ним, а ОСОБА_6 та ОСОБА_3, кожна окремо, бралися виступити поручителями і нести солідарно з ОСОБА_5 цивільно-правову відповідальність за невиконання останнім кредитного зобовязання

Оскільки позичальник взятого обовязку не дотримався, то з відповідачів на користь позивача у солідарному порядку слід стягнути заборговані кошти, розмір яких на час предявлення позову становив 26938 гривень 28 копійок.

Колегія суддів судової палати, в межах оскарження, погоджується з установленими судом 1 інстанції фактами та правовідносинами, однак вважає помилковим його висновок щодо покладення на ОСОБА_3, як поручителя, обовязку зі сплати заборгованих за кредитним договором грошових сум.

Так, за Конституцією України, ст. 27 ЦПК України та п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів, який здійснюється в порядку конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного та господарського судочинств.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статей 1,3 ЦК України, 1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зазначити, що, виходячи із загальних засад цивільного законодавства про: неприпустимість свавільного втручання держави у сферу особистого життя людини, її цивільного права та інтересу; справедливість; добросовісність та розумність - в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ч. 2 ст. 16 ЦК України) і обраний позивачем.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Для цього, він розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до статей 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обовязок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і може вийти за їх межі.

Проте, згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК України, це можливо лише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі.

Не є виходом за межі доводів апеляційної скарги, якщо особа, яка подала скаргу, заявляє вимогу про скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення або змінює рішення чи навпаки, оскільки в цьому разі суд використовує надані йому законом повноваження (стаття 307 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК України. При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК України (відповідним пунктом) та нормою ЦПК України, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Оскаржене рішення місцевого суду не у повній мірі відповідає виписаному.

У справі, яка переглядається, судом 1 інстанції встановлено, що 15 вересня 2010 року КС «Світовид» уклала з ОСОБА_5 кредитний договір № 92/Вл10, за умовами якого надала, а позичальник взяв, кредит на споживчі цілі у розмірі 12 000 гривень під зворотне зобовязання останньої повернути його частинами через 36 місяців, зі сплатою 36 % річних за користування ним.

В той же день, на забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором КС «Світовид» уклала з ОСОБА_6 та ОСОБА_3, з кожною окремо, два договори поруки, за якою ті бралися виступити поручителями і нести солідарно з ОСОБА_5 цивільно-правову відповідальність за невиконання останнім кредитного зобовязання.

Взяті на себе обовязки КС «Світовид» виконала у повному обсязі, надавши відповідачу грошову суму, і чекала відповідної добросовісної договірної поведінки від позичальника, про те той, не виконував взяті на себе обовязки, не здійснив жодної проплати по кредитному договору, фактично відмовившись в односторонньому порядку від зобовязання, у звязку з чим станом на 01 квітня 2014 року у нього виникла заборгованість у розмірі 26 938 гривень 28 копійок, з яких:

●12 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту;

●14 938 гривень 28 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Виходячи з наведеного та взявши до уваги ту обставину, що відповідачі не бажають сплатити борг добровільно, районний суд стягнув з них заборговану грошову суму у судовому порядку. При цьому, визначив, що відповідальність поручителів є солідарною з позичальником, але окремою один від одного.

Колегія, в межах апеляційної скарги, у повній мірі погодитися з цим не може, оскільки інше суперечило б чинному цивільному законодавству та судовій практиці Верховного Суду України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку і відповідає перед кредитором за порушення тим зобовязання.

Згідно із ч. 4ст. 559 ЦК Українипорука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука це строкове зобовязання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє субєктивне право кредитора, а це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права.

Це строк існування самого зобов'язання поруки.

Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

У кредитному договорі, укладеному між КС «Світовид» та ОСОБА_5 строк виконання основного зобовязання чітко визначений.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до підпункту 2.1. названого договору (а.с. - 12) - кредит надається строком на 36 місяців, тобто кінцевим терміном повернення позичених грошей та внесення плати за користування кредитом є 15 вересня 2013 року.

При цьому, підпункт 9.2 названого договору (а.с. - 16), яким передбачено його дію до повного виконання сторонами власних обовязків за ним, зазначеного вище строку дії договору не змінює.

З договору поруки, укладеному між КС «Світовид» та ОСОБА_3, вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 6.1) про його дію до повного виконання боржником своїх зобовязань перед банком за кредитним договором, не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

За таких обставин у банку виникло право предявити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобовязання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 16 вересня 2013 року, протягом наступних шести місяців, тобто до 16 березня 2014 року.

Позивач предявив позов лише 03 квітня 2014 року (а.с. - 28), тобто з пропуском визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України строку.

Оскільки вимоги були заявлені до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобовязання, у силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилась, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог кредитора про стягнення з неї заборгованості за основним договором.

З огляду на викладене, а також на положення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог названої норми.

При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним.

Веселинівський районний суд проігнорував викладені положення, внаслідок чого ухвалив рішення, яке, в оскарженій частині, не можна вважати законним, а тому у вимозі до ОСОБА_3 з наведених вище підстав слід відмовити, попередньо скасувавши рішення суду 1 інстанції в частині, що стосуються названого відповідача.

В іншій частині рішення не переглядалося, оскільки, як на думку колегії, підстав, що давали б їй можливість вийти за межі апеляційної скарги - немає.

Керуючись ст.ст. 307 - 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 24 грудня 2015 року в частині вирішення вимоги Кредитної спілки «Світовид» до ОСОБА_3 про стягнення з неї, як поручителя, заборгованості за кредитним договором № 92/Вл10 скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити Кредитній спілці «Світовид» у позові до ОСОБА_3 за його безпідставністю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Лисенко П.П.

Судді: Галущенко О.І.

ОСОБА_7