Рішення № 56119963, 22.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №467/155/15-ц 22.02.2016 22.02.2016 22.02.2016

Провадження №22-ц/784/511/16

Головуюча першої інстанції: КірімоваО.М.

Категорія - 27 Доповідач апеляційної інстанції: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І менем України

22 лютого 2016 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Серебрякової Т.В.

ОСОБА_2.

із секретарем: Лівшенком О.С.

з участю

представника

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_4 Набільєвича на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 21. 05. 2015 р., у справі за

позовом

публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» ( далі ПАТ КБ «Приватбанк», або Банк) до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановила

21.01. 2015 р. ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 23.08.2007 р. з ОСОБА_4 було укладено договір кредиту, за умовами якого він отримав 40.000 $ кредиту, (далі - знак «$» використовується, як міжнародно-визнаний символ долара США) шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії кредитної картки, який складає 2 роки.

Згідно з договором він повинен був сплачувати щомісячно проценти у розмірі 1,3% за користування кредитним лімітом.

В разі порушення тридцятиденного терміну погашення заборгованості підлягає нарахуванню комісія у розмірі 1.3% від розміру заборгованості відповідно до п. 1 Договору та Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, ОСОБА_6 банку ( далі - Умови, Тарифи та Правила )

Внаслідок невиконання позичальником цих зобовязань утворилась заборгованість, розмір якої, станом на 15.09. 2014 р., складає 22229, 83 $

Посилаючись на порушення позичальником кредитної угоди та солідарну відповідальність поручителя ОСОБА_5 у розмірі 1000 грн., позивач просив про стягнення боргу з відповідача та поручителя у відповідній частці.

Заочним повторним рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 21. 05. 2015 р. ухвалено про часткове задоволення позовних вимог.

Цим рішенням стягнуто з відповідача на користь Банку борг у розмірі 21134, 36 $, що еквівалентно 271633 грн.24 коп. та відшкодовані судові витрати банку у розмірі 2716 грн. 33 коп.

В задоволенні вимог про стягнення штрафу фіксованої частини та процентної складової у загальному розмірі 1095, 47 $ відмовлено.

Ухвалено також по стягнення з ОСОБА_5 на користь банку 1000 грн. в якості боргу та 10 грн. у якості відшкодування витрат на судовий збір.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм процесуального права та необгрунтованість висновків суду як щодо оцінки доказів так і щодо відсутності підстав для застосування строку позовної давності.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, передбачених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.

Порушення зобовязань, які виникають з договорів, тягне за собою наслідки, передбачені ст. 611 ЦК зокрема, припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання однією з сторін, якщо це передбачено договором або законом; зміна умов зобовязання; сплата неустойки (штрафу); відшкодування збитків.

Відповідно до вимог ст. ст.1049, 1048, 1054 ЦК України, позичальник має повернути позику (кредит) у тій самій сумі, яка була надана йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

За договором позики (кредиту) позикодавець має право на одержання процентів, розмір яких встановлюється договором.

Невиконання цих зобовязань тягне відповідальність боржника, який має повернути суму боргу з процентами та пені, передбаченими договором, згідно з правилами ст. 624 ЦК України.

Право на захист порушеного субєктивного права обмежене строком позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому, відповідно до висновків постанови ВСУ №6-95 цс-14 від 17.09.2014 р., за договором по надання банківських послуг, зокрема, при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, яким встановлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу (ст.257 ЦК України), а щодо повернення кредиту у повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту ( ст. 261 ЦК України)

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обовязку.

Після переривання строк позовної давності починається заново.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 23.08.2007 р. з ОСОБА_4 укладено договір кредиту про отримання 40.000 $, шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії кредитної картки, який, в свою чергу, складає 2 роки.

За умовами договору позичальник повинен був сплачувати щомісячно проценти у розмірі 1,3% за користування кредитним лімітом.

В разі порушення тридцятиденного терміну погашення заборгованості підлягає нарахуванню комісія у розмірі 1.3% від розміру заборгованості відповідно до наведених умов Договору, Умов, Правил, ОСОБА_6 банку.

Внаслідок невиконання позичальником цих зобовязань утворилась заборгованість, розмір якої, станом на 15.09. 2014 р., складав 22229, 83 $.

Після спливу строку дії картки позичальник 06.02.2012 р. здійснив часткове погашення кредитних зобовязань у розмірі 734,33 $.

В судовому засіданні відповідач зробив заяву про застосування позовної давності.

Суд першої інстанції належним чином дослідив зазначені обставини справи та виходячи з доведеності факту порушення зобовязання позичальником, відсутності належних доказів його повного погашення та наявності доказів того, що до спливу трирічного строку позовної давності, позичальник сплатив частину боргу, тобто вчинив дії, які відповідно до приписів ч.1 ст. 264 ЦК України, свідчать про визнання боргу та відповідно переривають строк позовної давності, ухвалив правильне та обґрунтоване зібраними доказами рішення про те, що строк позовної давності не попущений і немає правових підстав для його застосування.

З врахуванням цього висновку судом ухвалено про часткове задоволення позову та стягнення з позичальника на користь Банку боргу у розмірі 21134, 36 $, що еквівалентно 271633 грн.24 коп. та відшкодовані судові витрати банку у розмірі 2716 грн. 33 коп.

Кредитор не оскаржує висновки суду про відсутність підстав для стягнення штрафу у загальному розмірі 1095, 47 $, тому в цій частині висновки рішення колегією і не обговорюються.

Що стосується висновків суду про стягнення кредитного боргу в частині 1000 грн. з поручителя окремо від позичальника, то в цій частині рішення не може залишатися в силі, оскільки суперечить вимогам закону та умовам договору.

Так, відповідно до правил ст. ст. 553-554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязань боржником частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобовязання зебезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Із змісту договору поруки ( а.с. 15) вбачається, що поручитель поручилася солідарно з позичальком відповідати за його зобовязаннями частково у розмірі 1000 грн.

За таких обставин рішення в цій частині підлягає зміні.

При цьому слід зазначити про стягнення цієї суми на користь Банку солідарно разом з позичальником.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності за кредитом не підлягають врахуванню. Адже у даному випадку належними доказами підтверджено, що з 06.02.2012 р. має місце переривання строку позовної давності та його перебіг спочатку, а тому несплачений залишок кредиту та нараховані в межах строку позовної давності проценти підлягають стягненню у розмірі, який підтверджується розрахунком банку, оскільки інших доказів відповідачем не надано.

Посилання апеляційної скарги на неправомірне залучення кредитором поручителя, не заслуговують на увагу, оскільки норми Цивільного кодексу України не передбачають згоди позичальника на запровадження такого виду забезпечення грошових зобовязань боржника.

Не підлягають врахуванню і доводи щодо неправильного відшкодування позивачу витрат на судовий збір за рахунок поручителя, оскільки кредитор такий розмір відшкодування не оспорює.

Не можуть бути враховані і доводи щодо розгляду справи за відсутності належного повідомлення відповідача про час та місце судового розгляду, оскільки ним не дано переконливих доказів того, що його відсутність призвела до неправильного вирішення справи.

Інші доводи апеляційної скарги не підлягають врахуванню, оскільки висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 Набільєвича задовольнити частково.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 21. 05. 2015 р. в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь банку 1000 грн. в якості боргу змінити та зазначити про стягнення цієї суми на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» солідарно разом з ОСОБА_4 Набільєвичем.

В іншій частині рішення місцевого суду - залишити без зміни.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: П.П. Лисенко

ОСОБА_6