Рішення № 56119924, 22.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №472/905/15-ц 22.02.2016 22.02.2016 22.02.2016

Провадження №22-ц/784/147/16

Справа №472/905/15-ц Суддя суду першої інстанції ОСОБА_1

Провадження №22-ц/784/147/16 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

Категорія55

Рішення

Іменем України

22 лютого 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання Лівшенко О.С.,

за участі:

позивачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2015 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до Відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання неправомірним наказу та стягнення втраченої частини заробітної плати і вихідної допомоги при звільненні,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_7 предявили позов до Відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання неправомірним порядку введення змін до істотних умов праці та про стягнення втраченої частини заробітної плати і вихідної допомоги при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що до 29 травня 2015 року позивачі працювали у районному методичному кабінеті відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області на посадах методистів, після чого, наказами відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації за №88-К від 27 травня 2015 року, №89-К від 27 травня 2015 року, №90-К від 27 травня 2015 року, №91-К від 27 травня 2015 року, останні були звільненні з посад за скороченням штатів на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Під час перебування позивачів у трудових відносинах з відповідачем, начальником відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації був прийнятий наказ №61 від 25 березня 2015 року «Про встановлення неповного робочого дня для працівників методичного кабінету відділу освіти райдержадміністрації», яким у звязку з погіршенням фінансового стану, з метою економії бюджетних коштів та упорядкуванням структури відділу освіти райдержадміністрації, з 01 квітня 2015 року для працівників районного методичного кабінету відділу освіти райдержадміністрації було встановлено неповний робочий час тривалістю 20 годин на тиждень, з навантаженням 0,5 ставки.

Посилаючись на те, що таким наказом відповідач порушив норми трудового законодавства, а саме ст.32 КЗпП України та ст.29 Закону України «Про оплату праці» і безпідставно застосував до них, як працівників районного методичного кабінету відділу освіти райдержадміністрації, положення п.9 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року за №76, а також уточнивши позовні вимоги, позивачі остаточно просили скасувати наказ відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації «Про встановлення неповного робочого дня для працівників методичного кабінету відділу освіти райдержадміністрації» №61 від 25 березня 2015 року; стягнути з відповідача на користь: ОСОБА_3 2 079 грн. 37 коп., ОСОБА_5 - 1988 грн. 42 коп., ОСОБА_7 1 959 грн. 97 коп., ОСОБА_4 2 480 грн. 61 коп. втрачену частину заробітної плати за квітень травень 2015 року та вихідної допомоги.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2015 року позов позивачів задоволено в повному обсязі.

Визнано неправомірним наказ Відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації №61 від 25 березня 2015 року «Про встановлення неповного робочого дня для працівників методичного кабінету відділу освіти райдержадміністрації Миколаївської області».

Стягнуто з Відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь ОСОБА_3 втрачену частину заробітної плати за період квітень-травень 2015 року та вихідної допомоги при звільненні в загальному розмірі 2 079 грн. 37 коп. з яких: 632 грн. 78 коп. втрачена частина заробітної плати за квітень 2015 року; 615 грн. 20 коп. втрачена частина заробітної плати за травень 2015 року та 831 грн. 39 коп. - втрачена частина вихідної допомоги при звільненні.

Стягнуто з Відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь ОСОБА_5 втрачену частину заробітної плати за період квітень-травень 2015 року та вихідної допомоги при звільненні в розмірі 1 988 грн. 42 коп., з яких: 1 107 грн. 35 коп. втрачена частина заробітної плати за квітень 2015 року; 299 грн. 10 коп. втрачена частина заробітної плати за травень 2015 року та 581 грн. 97 коп. - втрачена частина вихідної допомоги при звільненні.

Стягнуто з Відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь ОСОБА_7 втрачену частину заробітної плати за період квітень-травень 2015 року та вихідної допомоги при звільненні в розмірі 1 959 грн. 97 копійок, з яких: 894 грн. 13 коп. втрачена частина заробітної плати за квітень 2015 року; 596 грн. 09 коп. втрачена частина заробітної плати за травень 2015 року та 469 грн. 75 коп. - втрачена частина вихідної допомоги при звільненні.

Стягнуто з Відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь ОСОБА_4 втрачену частину заробітної плати за період квітень-травень 2015 року та вихідної допомоги при звільненні в розмірі 2 480 грн. 61 коп., з яких: 1 107 грн. 35 коп. втрачена частина заробітної плати за квітень 2015 року; 791 грн. 29 коп. втрачена частина заробітної плати за травень 2015 року та 581 грн. 97 коп. - втрачена частина вихідної допомоги при звільненні.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржене рішення районного суду ухвалено не у повній відповідності з виписаним.

Так, вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, районний суд виходив з доведеності позовних вимог позивачів.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області не погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає помилковими та необґрунтованими, виходячи з наступного.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу статей 10,59,60,213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

При цьому, згідно із ст.60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених ст.307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених ст.ст.308-311 ЦПК України, і повинен зясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також захист, у тому числі і судовий, від незаконного звільнення.

При цьому, відповідно до п.п.1, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» діяльність судів по розгляду справ названої категорії повинна спрямовуватися як на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, так і на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі працювали у районному методичному кабінеті відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області на посадах методистів. Зокрема, позивач ОСОБА_3 наказом №92-к від 17 вересня 2003 року була призначена на посаду методиста з виховної роботи відділу освіти, звільнена наказом №91-к від 27 травня 2015 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України(за скороченням штатів) з 29 травня 2015 року; позивач ОСОБА_4 наказом №134-к від 16 серпня 2011 року була призначена на посаду методиста районного методичного кабінету відділу освіти, звільнена наказом №90-к від 27 травня 2015 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (за скороченням штатів) з 29 травня 2015 року; позивач ОСОБА_5 наказом №31-к від 07 серпня 2001 року був призначений на посаду методиста районного методичного кабінету відділу освіти, звільнений наказом №88-к від 27 травня 2015 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (за скороченням штатів) з 29 травня 2015 року; позивач ОСОБА_7 наказом №16-к від 01 квітня 2010 року була призначена на посаду методиста психологічної служби районного методичного кабінету відділу освіти, звільнена наказом №89-к від 27 травня 2015 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (за скороченням штатів) з 29 травня 2015 року (а.с.6-19,20,21,23, 24-27).

При цьому, законодавство України про освіту базується на Конституції України і складається з Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року (з наступними змінами та доповненнями), інших актів законодавства України.

В Україні для управління освітою створюються система державних органів управління і органи громадського самоврядування.

Органи управління освітою і громадського самоврядування діють у межах повноважень, визначених законодавством.

До органів управління освітою в Україні належать:

- центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти;

- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти;

- центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади;

- орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти;

- місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування, а також утворені місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування структурні підрозділи з питань освіти (місцеві органи управління освітою).

Так, згідно з Положенням про районний методичний кабінет відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації, затвердженим 08 липня 2014 року начальником відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації, районний методичний кабінет (далі - РМК) є структурним підрозділом відділу освіти, який здійснює навчально методичне забезпечення дошкільної, загальної, середньої та позашкільної освіти дітей, підлітків і молоді району, організацію вдосконалення відповідної фахової освіти і кваліфікації педагогічних та керівних працівників навчально-виховних закладів району. РМК безпосередньо підпорядкований начальнику відділу освіти (а.с.76-78).

Фінансування районного методичного кабінету здійснюється за рахунок бюджетних коштів, виділених для цієї мети та інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

Положенням про відділ освіти Веселинівської районної державної адміністрації, затвердженим 24 вересня 2014 року розпорядження за №200-р голови Веселинівської райдержадміністрації, відділ освіти Веселинівської районної державної адміністрації є структурним підрозділом Веселинівської районної державної адміністрації і підпорядковується її голові (а.с.61).

Так, розпорядженням голови Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області №69-р від 20 березня 2015 року «Про упорядкування та встановлення граничної чисельності структурних підрозділів відділу освіти районної державної адміністрації» начальнику відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації доручено внести у встановлену порядку необхідні зміни до шатних розписів структурних підрозділів відділу освіти Веселинівської райдержадміністрації у відповідності із виділеними бюджетними коштами та попередити працівників про зміни в організації праці відповідно до чинного законодавства. Даним розпорядженням було встановлено для працівників освіти режим неповного робочого часу в межах фінансового ресурсу (а.с.70).

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі Закон України) покладено обовязок на керівників органів виконавчої влади та інших державних органів (крім органів, які беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на обєкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих обєктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою) з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів вжити заходів щодо скорочення чисельності працівників цих органів на 20 відсотків, надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, встановлення для працівників режиму роботи на умовах неповного робочого часу, зменшення або скасування стимулюючих виплат, зменшення надбавок і доплат, які встановлені у граничних розмірах, переглянути укладені договори на придбання товарів, робіт, послуг.

Також, надано право керівникам зазначених органів у межах бюджетних призначень без згоди та попередження працівників встановлювати для них режим роботи на умовах неповного робочого часу та надавати відпустки без збереження заробітної плати на визначений цими керівниками термін.

Під час здійснення органами виконавчої влади та іншими державними органами цих заходів положення ст.26 Закону України «Про відпустки» та статей 32, 56 та 84 КЗпП України (у частині обмеження терміну відпустки без збереження заробітної плати, необхідності повідомлення не пізніше ніж за два місяці та погодження з працівником встановлення режиму роботи на умовах неповного робочого часу) не застосовуються.

На виконання вищевказаного Закону України та розпорядження голови Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області №69-р від 20 березня 2015 року «Про упорядкування та встановлення граничної чисельності структурних підрозділів відділу освіти районної державної адміністрації» у звязку недостатністю фінансового ресурсу, з метою економії бюджетних коштів, 25 березня 2015 року начальником відділу освіти Веселинівської райдержадміністрації був прийнятий наказ №61 «Про встановлення неповного робочого дня для працівників методичного кабінету відділу освіти райдержадміністрації Миколаївської області».

Отже, з системно - логічного аналізу викладених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки РМК є структурним підрозділом відділу освіти Веселинівської райдержадміністрації, який в свою чергу, є структурним підрозділом Веселинівської районної державної адміністрації, то на його працівників поширюється дія Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, що був прийнятий з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів, що вірно констатував і суд першої інстанції.

За таких обставин, наказ начальника відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації «Про встановлення неповного робочого дня для працівників методичного кабінету відділу освіти райдержадміністрації Миколаївської області» від 25 березня 2015 року за №61 виданий у відповідності з вищезазначеними вимогами закону, а тому не підлягає скасуванню як такий, що не відповідає вимогам закону.

При цьому, не підлягають задоволенню і решта вимог позивачів, оскільки вони похідні від вимоги про скасування наказу і наслідують його процесуальну долю.

Разом з тим, вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги позивачів, районний суд, виходячи за межі своїх повноважень, безпідставно надав оцінку фінансово господарської діяльності відповідача, та як наслідок, помилково вважав недоведеним необхідність і доцільність застосування положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII.

Також, не можна вважати правильним висновок суду про подвійне застосування норм Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, оскільки таке суперечить встановленим обставинам справи і змісту вказаного закону.

Отже, оскільки суд першої інстанції був іншої думки і не звернув належної уваги на вказані обставини та задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, то допущену ним помилку слід виправити рішенням апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2015 року на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки судом першої інстанції неправильно були застосовані норми матеріального права.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія судів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області- задовольнити частково.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2015 рокускасувати та ухвали у справі нове рішення .

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до Відділу освіти Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання неправомірним наказу та стягнення втраченої частини заробітної плати і вихідної допомоги при звільненні відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Т.В. Серебрякова

ОСОБА_8

ОСОБА_9