Постанова № 56118396, 09.02.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2016 року 810/5949/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Деол Трейд» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "Деол Трейд" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (після реорганізації - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.06.2015 №0000323901/8568 та №0000313901/8567.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на думку позивача, прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки контролюючого органу відносно факту вчинення підприємством правопорушення є помилковими, а тому вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

При цьому, позивач стверджує, що відповідачем зроблено безпідставні висновки в Акті перевірки, які зводяться до припущень посадових осіб податкового органу щодо безтоварності господарських операцій, які виконувалися між ПП "Окко-Бізнес" та ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг", тоді як реальність та правомірність відповідних операцій підтверджується належним чином оформленими первинними та іншими документами.

Також, позивач зазначає, що він не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами, так як ним в свою чергу було дотримано всіх вимог діючого законодавства при здійсненні господарської діяльності.

За наведених обставин, позивач вважає, що ПП "Окко-Бізнес" при здійснення господарських операцій з ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг" було дотримано всіх передбачених чинним податковим законодавством вимог та правомірно сформовано податковий кредит по операціям з ПП "АО Райзинг" та визначено валові витрати по операціям з ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг".

Відповідач будь-яких пояснень та заперечень проти позову до суду не надав.

У судове засідання сторони, які належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились.

Разом з цим, через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Приватне підприємство "Окко-Бізнес" зареєстровано як юридична особа 16.09.2010 Виконавчим комітетом Львівської міської ради та з 19.09.2010 перебуває на обліку в органах ДПІ та є платником, зокрема, податку на прибуток та податку на додану вартість.

Рішенням Приватного підприємства "Окко-Бізнес" від 08.06.2015 змінено найменування ПП "Окко-Бізнес" та визначено, що новим найменуванням є Приватне підприємство "Деол Трейд".

Основним видом діяльності позивача є: роздрібна торгівля пальним.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 17.04.2015 по 03.06.2015 посадовими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на підставі п.п.20.1.4 ст.20, п. 75.1 ст. 75, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового Кодексу України та відповідно до наказу від 06.04.2015 №61 проведена планова виїзна документальна перевірка ПП "Окко-Бізнес" з питань дотримання вимог чинного податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 10.06.2015 №159/28-06-39-01/37278249 (далі - Акт перевірки), згідно висновків якого, зокрема, встановлено порушення ПП "Окко-Бізнес" вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 977216,40 грн.;

- п.п.14.1.181, п.п.14.1.185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 409913,70 грн., у тому числі за серпень 2014 року на суму 145452,75 грн., за листопад 2014 року на суму 154459,81 грн., за грудень 2014 року на суму 110001,16 грн.

Зокрема, зі змісту Акту перевірки вбачається, що ПП "Окко-Бізнес" під час декларування податкових зобов'язань за господарськими операціями з придбання у його контрагентів товару (послуг) не дотримано вимог п.138.1, п.138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат на загальну суму 5428980,00 грн., у тому числі по господарським операціям із ТОВ "Атан-Крим" на суму 863399,20 грн., із ПП "Автопетроліум" на суму 1732015,65 грн. та із ПП "АО Райзинг" на суму 2833465,46 грн.

Також, в Акті перевірки зафіксовано, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення по господарським операціям із ПП "АО Райзинг" на суму 409913,70 грн.

Так, при перевірці правильності декларування позивачем власних податкових зобов'язань контролюючим органом прийнято до уваги те, що ПП "Окко-Бізнес" не представлено до перевірки товарно-транспортні накладні та сертифікати відповідності, внаслідок чого дійшов до висновку, що у підприємства відсутні документи, які підтверджують використання паливно-мастильних матеріалів, отриманих від ТОВ "Атан-Крим" та від ПП "Автопетроліум".

Щодо перевірки правильності декларування позивачем власних податкових зобов'язань по господарським операціям із ПП "АО Райзинг", то податковий орган в Акті перевірки зазначив, що в представлених до перевірки актах прийому-передачі вказано ПІП представників ПП "АО Райзинг", які не відповідають даним звіту 1ДФ (26 працюючих).

Так, згідно інформаційних даних ІС "Податковий блок" постачальником послуг з охорони та супроводу вантажів для ПП "АО Райзинг" було ТОВ "Крон Трейд Союз", який не подає звітність форми 1ДФ, внаслідок чого неможливо ідентифікувати осіб, що здійснювали такий супровід вантажів.

Також, при перевірці господарських операцій позивача із ПП "АО Райзинг" було використано відповідь ДПІ у Малинівському районі м. Одеси від 12.02.2015 №250/07-30, в якій зазначено, що у головного бухгалтера ПП "АО Райзинг" відібрані пояснення, в яких зазначено, що підприємство має офісне приміщення за адресою: місто Одеса, вулиця Княжеська, 27, складських приміщень немає, середня зарплата складає 2200 грн.

Враховуючи зазначене, податковий орган дійшов до висновку, що у ПП "Окко-Бізнес" відсутні документи, які підтверджують використання отриманих від ПП "АО Райзинг" послуг з охорони та супроводження вантажів.

Отже, відповідач вважає, що договори, укладені між позивачем та ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг", фінансово-господарські документи та податкова звітність складена сторонами правочину без фактичного здійснення господарської операції, а лише з метою незаконного одержання податкової вигоди у вигляді формування витрат та податкового кредиту на користь позивача.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

- від 23.06.2015 №0000323901/8568, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 1465824,60 грн., з яких: 977216,40 грн. - за основним платежем; 488608,20 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 23.06.2015 №0000313901/8567, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 614870,58 грн., з яких: 409913,72 грн. - за основним платежем; 204956,86 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог судом встановлено, що ПП "Окко-Бізнес" мало господарські відносини з контрагентами ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг".

Так, між позивачем (Замовник) та ПП "АО Райзинг" (Виконавець) було укладено Договір про надання послуг супроводу та охорони вантажів №1/1-2-10/610 від 31.12.2010.

Відповідно до умов даного договору виконавець забезпечує надання послуг супроводу та охорони вантажів замовника, що перевозяться залізничним транспортом, а замовник зобов’язується приймати надані послуги та своєчасно їх оплачувати.

На виконання вимог договору №1/1-2-10/610 від 31.12.2010 ПП "АО Райзинг" були виконані роботи по супроводу нафтопродуктів, що підтверджується Актами виконаних послуг від 30.11.2013 №1, від 30.11.2013 №2, від 30.11.2013 №3, від 31.12.2013 №1, від 31.12.2013 №2, від 31.12.2013 №3, від 31.01.2014 №1, від 31.01.2014 №2, від 31.01.2014 №3, від 31.01.2014 №4, від 28.02.2014, від 31.03.2014, від 31.08.2014 №1, від 31.08.2014 №2, від 31.08.2014 №2/1, від 31.08.2014 №3, від 31.08.2014 №4, від 30.11.2014 №1, від 30.11.2014 №2, від 30.11.2014 №2/1, від 30.11.2014 №3, від 31.12.2014 №1, від 31.12.2014 №1/1, від 31.12.2014 №2, від 31.12.2014 №2/1, від 31.12.2014 №3, від 31.12.2014 №3/1.

Отримані послуги по супроводу та охорони вантажів були оплачені позивачем в безготівковій кошті, що підтверджується даними Акту перевірки.

За фактом настання першої з подій (отримання послуг) та на підтвердження розрахунків, позивач отримав від ПП "АО Райзинг" податкові накладні від 30.11.2013 №5, від 30.11.2013 №6, від 30.11.2013 №7, від 31.12.2013 №10, від 31.12.2013 №11, від 31.12.2013 №12, від 31.01.2014 №3, від 31.01.2014 №4, від 31.01.2014 №5, від 31.01.2014 №6, від 28.02.2014 №2, від 31.03.2014 №3, від 31.08.2014 №2, від 31.08.2014 №3, від 31.08.2014 №4, від 31.08.2014 №5, від 31.08.2014 №6, від 30.11.2014 №7, від 30.11.2014 №8, від 30.11.2014 №9, від 30.11.2014 №10, від 31.12.2014 №7, від 31.12.2014 №8, від 31.12.2014 №9, від 31.12.2014 №10, від 31.12.2014 №11, від 31.12.2014 №12.

Вказані податкові та видаткові накладні були підписані посадовою особою ПП "АО Райзинг" та завірені печаткою цього товариства.

Позивачем було віднесено до складу витрат вартість придбаних послуг по супроводу та охорони нафтопродуктів по взаємовідносинах із ПП "АО Райзинг" у розмірі 2833465,46 грн., а до складу податкового кредиту позивачем було віднесено суму 409913,70 грн. по податковим накладним від 31.08.2014 №2, від 31.08.2014 №3, від 31.08.2014 №4, від 31.08.2014 №5, від 31.08.2014 №6, від 30.11.2014 №7, від 30.11.2014 №8, від 30.11.2014 №9, від 30.11.2014 №10, від 31.12.2014 №7, від 31.12.2014 №8, від 31.12.2014 №9, від 31.12.2014 №10, від 31.12.2014 №11, від 31.12.2014 №12, яка була сплачена в ціні отриманих послуг.

Також, між позивачем (Покупець) та ТОВ "Атан-Крим" (Постачальник) було укладено Договір поставки товарів №254-Сев/НМТ від 27.06.2012.

Відповідно до умов даного договору постачальник зобов’язується передати в установлені даним договором терміни паливно-мастильні матеріали у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти такі матеріали та оплатити за них визначену даним договором грошову вартість.

Вказаним договором визначено, що паливно-мастильні матеріали можуть передаватись в наступному асортименті: бензин автомобільний марок А-76, А-80, А-92, А-95, А-98; дизельне паливо; пічне паливо, мазут; автомобільні та/або промислові масла і змазки.

На виконання вимог договору №254-Сев/НМТ від 27.06.2012 ТОВ "Атан-Крим" було продано товар - паливно-мастильні матеріали, що підтверджується накладними від 21.04.2013 №27644/3, від 21.04.2013 №27645/3, від 21.04.2013 №27646/3, від 21.04.2013 №27647/3, від 22.06.2013 №29835/3, від 22.06.2013 №29836/3, від 23.08.2013 №32389/3, від 23.08.2013 №32390/3, від 23.08.2013 №32391/3, від 23.08.2013 №32392/3, від 23.08.2013 №32393/3, від 23.08.2013 №32394/3, від 23.08.2013 №32395/3, від 23.08.2013 №32396/3, від 23.08.2013 №32397/3, від 01.09.2013 №32664/3, від 01.09.2013 №32665/3, від 01.09.2013 №32666/3, від 01.09.2013 №32667/3, від 01.09.2013 №32668/3, від 01.09.2013 №32669/3, від 01.09.2013 №32670/3, від 01.09.2013 №32671/3, від 01.09.2013 №32672/3, від 01.09.2013 №32673/3, від 01.09.2013 №32674/3, від 22.02.2014 №37967/3, від 22.02.2014 №37968/3, від 25.02.2014 №38027/3, від 25.02.2014 №38028/3.

Вказані видаткові накладні були підписані посадовою особою ТОВ "Атан-Крим" та завірені печаткою цього товариства.

Отриманий товар позивачем був оплачений у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 04.01.2013 №50, від 22.04.2013 №721459, від 26.06.2013 №755050, від 26.06.2013 №755051, від 27.08.2013 №792835, від 02.09.2013 №796008, від 24.02.2014 №901091, від 26.02.2014 №901944.

Позивачем було віднесено до складу витрат вартість придбаних паливно-мастильних матеріалів по взаємовідносинах із ТОВ "Атан-Крим" у розмірі 863399,20 грн.

Між позивачем (Покупець) та ПП "Автопетроліум" (Постачальник) було укладено Договір поставки №170/АП-13 від 01.11.2013.

Відповідно до умов даного договору постачальник зобов’язується поставити (передати) нафтопродукти та газ скраплений, вказаний в рахунках-фактурах та видаткових накладних, а покупець зобов’язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.

На виконання вимог договору №170/АП-13 від 01.11.2013 ПП "Автопетроліум" було продано товар - нафтопродукти та газ скраплений, що підтверджується видатковими накладними від 30.01.2014 №ЦОАП-0000870, від 3101.2014 №ЦОАП-0000924, від 31.01.2014 №ЦОАП-0000925, від 01.02.2014 №ЦОАП-0000930, від 01.02.2014 №ЦОАП-0000932, від 03.02.2014 «ЦОАП-0000998, від 21.02.2014 №ЦОАП-0001849, від 21.02.2014 №ЦОАП-0001852, від 21.02.2014 №ЦОАП-0001854.

Вказані видаткові накладні були підписані посадовою особою ПП "Автопетроліум" та завірені печаткою цього товариства.

Отриманий товар позивачем був оплачений у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 30.01.2014 №887196, від 31.01.2014 №888044, від 03.02.2014 №888747, від 03.02.2014 №888749, від 03.02.2014 №888748, від 04.02.2014 №889629, від 25.02.2014 №901133.

Позивачем було віднесено до складу витрат вартість придбаних нафтопродуктів та газу скрапленого по взаємовідносинах із ПП "Автопетроліум" у розмірі 1732015,65 грн.

Судом встановлено, що перелічені вище первинні документи містять усі необхідні реквізити, для надання їм юридичної сили, доказовості та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги вищевказаних господарських операцій.

В той же час, як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум" нафтопродуктів та у ПП "АО Райзинг" послуг по супроводу та охорони нафтопродуктів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов’язкових реквізитів.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг" були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Також, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум" нафтопродуктів та у ПП "АО Райзинг" послуг по супроводу та охорони нафтопродуктів.

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг" не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов’язань, а лише для збільшення витрат та податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг", недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг", пов’язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов’язаних із порушенням податкового законодавства.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень у діях позивача відповідачем не виявлено.

Акт перевірки також не містить посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію і свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.

А відтак, судом не встановлено дефектів у юридичному статусі контрагентів позивача.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про відсутність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг", з підстав відсутності реальності отримання товару (послуг), судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основним видом діяльності позивача за КВЕД є роздрібна торгівля пальним.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних договорів є купівля у ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум" нафтопродуктів та у ПП "АО Райзинг" послуг по супроводу та охорони нафтопродуктів пов’язані із основним видом діяльності позивача, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача із вказаними контрагентами підтверджуються необхідними документами, а зазначений вище отримані нафтопродукти та послуги по супроводу та охорони нафтопродуктів були використані позивачем у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

З приводу тверджень відповідача, що позивачем не представлено до перевірки товарно-транспортні накладні та сертифікати відповідності, то суд зазначає, що такі документи не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання товару (послуги). Зокрема, вказана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.06.2012 №К-27230/10.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду від 01.11.2011 №1936/11/13-11 сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, з наведеного слідує, що товарно-транспортні накладні та сертифікати відповідності не є підставою для не включення сум податку на додану вартість із вартості придбання товару до складу податкового кредиту та визначення валових витрат, адже зазначене включення здійснюється на підставі відповідних належним чином оформлених видаткових та податкових накладних, які в розумінні ст. 9 Закону України №966, відповідають її вимогам.

Крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача на інформаційні дані ІС "Податковий блок" щодо встановлення , що постачальником послуг з охорони та супроводу вантажів для ПП "АО Райзинг" було ТОВ "Крон Трейд Союз", який не подає звітність форми 1ДФ, та відповідь ДПІ у Малинівському районі м. Одеси від 12.02.2015 №250/07-30, в якій було повідомлено, що у ПП "АО Райзинг" відсутні складські приміщення, з огляду на наступне.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв’язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

При цьому, при дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо формування відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відсутність у розпорядженні контролюючого органу документів суб'єкта господарювання або необізнаність контролюючого органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб'єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб'єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Сам по собі факт допущення, за переконанням контролюючого органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Крім того, суд звертає увагу на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений ст. 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в п. 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вище наведений висновок ЄСПЛ повторно був зазначений у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 року є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України"). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.

За таких обставин суд вважає, що позивач підтвердив доводи про реальність господарських операцій вказаними вище документами та поясненнями, тому не визнання податковим органом права на податковий кредит та висновок про завищення валових витрат є безпідставними.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідач не надав жодних доказів того, що позивача відповідно до положень пункту 201.6 Податкового кодексу України було повідомлено про наявність розбіжностей в задекларованих податкових зобов’язаннях і кредитах Підприємства та вказаного контрагента, тоді як позивачем доведено правомірність та своєчасність відображення податкового кредиту за наслідками відповідних фінансово-господарських взаємовідносин у звітних документах.

Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних із визначенням суми податку на додану вартість у розмірі 409913,70 грн., видаткових накладних, платіжних доручень, отриманих у межах взаємовідносин із ПП "АО Райзинг", та належним чином оформлених первинних документів (видаткових накладних, платіжних доручень), отриманих у межах взаємовідносин із ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", суду доведено.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у зв’язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій позивача щодо формування податкового кредиту по взаємовідносинах із ПП "АО Райзинг" та валових витрат по взаємовідносинах із ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг".

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує, як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України", зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов’язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв’язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб’єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу "Інтерспав" проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: "коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

У рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства продавцем-контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що його контрагенти - ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг", можливо, порушують вимоги податкового законодавства, а також доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагентів у системі оподаткування.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та завищення валових витрат.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність відповідачем відсутності реального характеру господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ "Атан-Крим", ПП "Автопетроліум", ПП "АО Райзинг", доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в первинних документах сум податку на додану вартість та віднесення сум до валових витрат; суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 23.06.2015 №0000323901/8568 та №0000313901/8567 є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів № 0000323901/8568 від 23.06.2015р. та № 0000313901/8567 від 23.06.2015р.

3. Стягнути на користь Приватного підприємства "Деол Трейд" (ідентифікаційний код 37278249) судові витрати у сумі 33037 (тридцять три тисячі тридцять сім) грн. 44 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.