Постанова № 56118391, 18.01.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2016 року 810/5533/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Управління державної реєстрації Головного територіального Управління юстиції у Київській області, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Савченко Анни Олександрівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної реєстрації Головного територіального Управління юстиції у Київській області, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Савченко Анни Олександрівни про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Савченко Анни Олександрівни від 03.11.2015 № 25821814, а також зобов'язати Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області повторно розглянути її заяву від 29.10.2015 № 14025920 про державну реєстрацію прав на частку квартири АДРЕСА_1.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що Державний реєстратор прав на нерухоме майно Савченко Анна Олександрівна протиправно відмовила у реєстрації прав на нерухоме майно, а відтак, рішення від 03.11.2015 № 25821814 є незаконним та підлягає скасуванню.

Позивачка надала суду заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, а також просив суд розглядати справу за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Розпорядженням органу приватизації Фастівської міської ради від 17.06.2015 №3/ОП позивачка та її неповнолітні діти ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 приватизували частину квартири АДРЕСА_1 по 23/200 частки на кожного та отримали Свідоцтво про право власності на нерухоме майно на житлову кімнату площею 17,9 кв.м., загальною площею 31,1 кв.м.

Крім того, ОСОБА_1 та кожен з її дітей володіли на праві спільної часткової власності по 1/10 частки даної квартири на підставі свідоцтва про право власності від 25.08.2015року.

Іншими співвласниками квартири є ОСОБА_6 (3/25 частки квартири) та ОСОБА_7 (3/25 частка квартири), що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 17.02.2004 року та витягом з Державного реєстру речових прав від 28.09.2015року

Позивачка в своїх інтересах та інтересах своїх дітей 29.10.2015 року звернулася до відповідача із заявою про проведення державної реєстрації права власності на 92/200 частки у квартирі АДРЕСА_1.

Розглянувши подані позивачкою документи, Державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Савченко А. О. рішенням від 03.11.2015 року №25821814 відмовила у державній реєстрації прав та їх обтяжень, посилаючись на те, що заявлене право вже зареєстроване (свідоцтво про право власності від 25.08.2015 серія НОМЕР_1) .

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 від 25.08.2015 в державному реєстрі речових прав зареєстровані права позивачки та її дітей, їх части складали по 1/10 - кожному.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав нерухоме майно зазначений об'єктом нерухомого майна є квартира трикімнатна загальною площею 68,6 кв.м, житловою площею 41,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, вид спільної власності: спільна часткова.

Власниками зазначеної квартири є ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Всього зареєстровані права на 27/50 (108/200) частки квартири АДРЕСА_1.

Позивачка ж звернулася до відповідача із заявою про реєстрацію 92/200 часток квартири (23/200+23/200+23/200+23/200=92/200), право власності на які підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 17.06.2015 серія НОМЕР_2.

Згідно преамбули Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин, (далі - Закон №1952-IV) цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

За визначенням у ч. 1 ст. 2 Закону №1952-1V державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 4 Закону України № 1952-IV передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Повноваження державного реєстратора у сфері державної реєстрації прав та їх обтяжень визначено ст. 9 Закону України №1952-IV.

Так, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав. На виконання покладених цим Законом повноважень державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Згідно ч. 5 ст. 10 Закону №1952-IV органи державної реєстрації прав, державні реєстратори забезпечують достовірність інформації, її захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних, їх оперативний пошук і документальне відтворення процедури державної реєстрації прав, оперативне надання витягів про зареєстровані права та/або їх обтяження з Державного реєстру прав.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (ч. 4 ст. 15 Закону №1952-IV).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 цього ж Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Наказом Міністерства юстиції України від 26.12.2011 N 3601/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2011 за N 1538/20276 затверджені форми рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно та вимоги до їх оформлення.

Відповідно до цього наказу рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень повинно містити підстави для такої відмови відповідно до ст. 24 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", отже рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити посилання на конкретні підстави такої відмови, однак, відповідач посилаючись на статтю 24 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зазначив відповідної частини та пункту цієї статті, якими передбачено конкретні підстави для відмови державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та формально зазначив підставу для відмови у державній реєстрації - наявність актового запису щодо права власності на частки квартири на підставі свідоцтва про право власності серія та номер НОМЕР_1 від 25.08.2015року.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Водночас, докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається на обґрунтування позовних вимог та не були спростовані доводами відповідача.

На підставі викладеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивачка просить суд стягнути з Державного бюджету України на її користь судові витрати у сумі 1087,20 грн., які складаються із судового збору у сумі 487,20 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 600,00 грн.

Судовий збір у сумі 487,20 грн. підтверджується квитанцією від 21.11.2015 № 175, а витрати на правову допомогу у сумі 600,00 грн. підтверджуються договором про надання правової допомоги від 11.08.2015 № 21 та квитанцією від 23.11.2015.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 69, 70, 71, 94, 97, 122, 128, 158-163, 167, 254, 257 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Савченко Анни Олександрівни від 03.11.2015 № 25821814.

Зобов'язати Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.10.2015 № 14025920 про державну реєстрацію прав на частку квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області (код ЄДРПОУ 34481907) на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в розмірі 1087 (одна тисяча вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.