Рішення № 56116079, 24.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 331/5093/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Скользнєва Н.Г.

Провадження № 22-ц/778/1169/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«24» лютого 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Савченко О.В.

ОСОБА_2

за участю секретаря: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2016 року по справі

за позовом ОСОБА_3 до Жовтневого Відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, управління Державної казначейської служби України в Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області про витребування безпідставно набутого майна, стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду уточнював, до Жовтневого ВДВС Запорізького МУЮ, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, управління Державної казначейської служби України в Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізької області про витребування безпідставно набутого майна, стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог остаточно зазначив, що на виконанні Жовтневого ВДВС Запорізького МУЮ знаходився виконавчий лист №1-75/2008 про стягнення з нього 72531,40 грн. Під час виконання судового рішення державним виконавцем було складено акт опису та арешту належної йому на праві власності квартири за адресою: АДРЕСА_1.

24 травня 2012 року вказана квартира була продана з прилюдних торгів. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2012 року відмовлено у визнанні прилюдних торгів недійсними.

02 липня 2015 року листом №18934/7 Жовтневий ВДВС Запорізького МУЮ повідомив, що протягом 2012-2013 рр. листами його повідомляли про необхідність надати номер рахунку, на який можливо було перерахувати залишок коштів від реалізації квартири. Також, цим листом його повідомлено про відсутність правових підстав для повернення залишку коштів.

Ніяких повідомлень від виконавчої служби до цього він не отримував.

Платіжним дорученням №2603 від 28 травня 2013 року Жовтневим ВДВС Запорізького МУЮ належні йому кошти в сумі 71366,13 грн. були перераховані на рахунок управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Запоріжжя.

Вважає перерахування до державного бюджету належних йому грошових коштів безпідставним, а відмову в позасудовому порядку повернути кошти протиправною, оскільки ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено зарахування і передання у власність держави належних боржнику грошових коштів, що залишилися після виконання судового рішення.

Із зазначених підстав остаточно просив витребувати у відповідачів на його користь залишок грошових коштів від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, у сумі 71366,13 грн., помилково зарахованих до державного бюджету, стягнути вказані кошти з державного бюджету шляхом їх безспірного зарахування на його розрахунковий рахунок, відкритий у банківській установі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким витребувати у відповідачів на його користь з бюджету залишок грошей від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 71 366,13 грн., зарахованих через управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Запоріжжя до бюджету на підставі платіжного доручення № 2603 від 28.05.2013 року, складеного Жовтневим ВДВС Запорізького МУЮ; стягнути на його користь безпідставно зараховані до бюджету грошові кошти у розмірі 71 366,13 грн. за рахунок Державного бюджету України чи місцевого бюджету, в залежності від місцезнаходження коштів, шляхом їх безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України у встановленому законом порядку та зарахування на його розрахунковий рахунок, відкритий ним у банківській установі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Між тим, той факт, що кошти в сумі 71366,10 грн., які позивач просить стягнути з Державної казначейської служби України як безпідставне збагачення за його рахунок, є недоведеним. Платіжне доручення №2603 від 28 травня 2013 року не підтверджує того, що казначейська служба набула грошові кошти за рахунок ОСОБА_3, оскільки платником за цим платіжним дорученням є Жовтневий ВДВС Запорізького міського управління юстиції, а не позивач (а.с.37).

Згідно зі ст. 78 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України веде облік усіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, погоджених з відповідними місцевими фінансовими органами, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Повернення надміру сплачених до місцевих бюджетів коштів проводиться з того бюджету, до якого кошти фактично були зараховані.

Пунктом 7 ст. 45 Бюджетного кодексу України визначено, що перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету згідно з бюджетною класифікацією в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а також загальні вимоги щодо обліку доходів бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» № 106 від 16.02.2011 року, органи Державного казначейства України здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів за поданням уповноваженого органу.

Повернення помилково або надмірно сплачених коштів до бюджету відбувається на підставі Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Мінфіну від 03.09.2013 № 787.

В п. 5 зазначеного Порядку вказано, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою із найменуванням та ідентифікаційним кодом установи, з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Жовтневий ВДВС Запорізького МУЮ не направляв подання до казначейства з питання повернення коштів в сумі 71366,10 грн.

Крім того, Державна казначейська служба як центральний орган виконавчої влади здійснює безспірне списання коштів з державного та місцевого бюджетів. Однак, на думку суду, списання коштів та стягнення останніх є різними за своєю природою, а тому не можуть ототожнюватись. Проте позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів шляхом їх безспірного списання з єдиного казначейського рахунку.

Посилання в апеляційній скарзі на ст. 25 Бюджетного кодексу України є безпідставні. Статтею 25 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. За вимогами ч. 2 цієї статті відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Позивач не заявляв позов про відшкодування шкоди внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, отже ст.25 Бюджетного кодексу України не може бути застосована при вирішенні заявленого позову.

Приймаючи до уваги вищезазначене та положення ч. 1 ст. 3 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що хоча Державне казначейство України (через свої територіальні органи) і здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, проте, в даному випадку, остання не вчинила жодних дій, які б призвели до порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів позивача.

Висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 до виконавчої служби по суті є правильним. Однак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог до Жовтневого ВДВС Запорізького МУЮ, суд послався на те, що кошти були перераховані до бюджету відповідно до вимог ч.7 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» у результаті не виконання ОСОБА_3 законних вимог державного виконавця. Проте з мотивами відмови у позові та застосуванням ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» не можна погодитися.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

На спірні правовідносини поширюється вказана норма Конституції України, приписи Закону України «Про виконавче провадження», який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 1 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Відповідно до ч.2 ст.82 боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, на виконання вироку Заводського районного суду Запорізької області в частині цивільного позову Заводським районним судом видано виконавчий лист від 16.04.2008 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ВАТ Українського державного концерну 72531,40 грн., державною виконавчою службою згідно з постановою від 14.05.2008 р. було відкрито виконавче провадження.

Стаття 45 Закону України « Про виконавче провадження» визначає порядок зарахування стягнутих з боржника коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби та порядок виплати стягнутих грошових сум стягувачу.

Згідно ч.7 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, ці суми зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленим Державним казначейством України.

Проте ОСОБА_3 у виконавчому провадженні має статус боржника, а не стягувача.

У ході проведення виконавчих дій державним виконавцем було звернуто стягнення на арештоване нерухоме майно, належне ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 та реалізовано на прилюдних торгах, кошти від продажу якого поступили на депозитний рахунок державної виконавчої служби і в подальшому були розподілені в порядку ст.43 Закону України «Про виконавче провадження».

З урахуванням сум, що підлягали стягненню з ОСОБА_3 на користь стягувача за виконавчим провадженням, залишковими після реалізації нерухомого майна боржника залишилися 71366,13 грн., які мали бути повернутими ОСОБА_3 відповідно до ч.3 ст.43 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми; 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється по мірі їх стягнення.

Частиною 3 ст.43 передбачено, що сума, яка залишилася після сплати штрафів, повертається боржнику.

Отже, ОСОБА_3, який мав у виконавчому провадженні статус боржника, відповідно до фактів, викладених в позовній заяві та апеляційній скарзі, посилається на неправомірні дії державного виконавця та неправомірну відмову виконавчої служби в прийнятті заходів по поверненню йому цих кошти., вважає, що відповідачем безпідставно набуте майно у вигляді залишкової суми від реалізації квартири у сумі 71366,13 грн. При цьому, в якості правової підстави заявленого позову і до виконавчої служби ОСОБА_3 посилався на приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначені загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Зобов'язання щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, є наслідком збагачення однієї із сторін за рахунок іншої у разі незаконного володіння чужим майном, що в даному випадку не відбулося.

За характером правовідносин сума 71366,13 грн. не є безпідставно набутою сумою, яка може бути повернута позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки спірні відносини не регулюються Цивільним кодексом України, а врегульовані спеціальним законом про виконавче провадження, Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Мінфіну від 03.09.2013 № 787.

Та обставина, що відповідач розпорядився оспорюваною сумою коштів, перерахувавши їх до бюджету, не змінює характер правовідносин, які виникли між ОСОБА_3 та виконавчою службою у процесі виконання судового рішення, і не припиняє їх.

Правовідносини, що виникають у виконавчому провадженні між державним виконавцем та стягувачем і боржником є процесуальними та регламентовані законодавством про виконавче провадження, оскільки державний виконавець у своїй діяльності щодо вчинення виконавчих дій може діяти лише в межах, чітко визначених Законом України «Про виконавче провадження», та іншими нормативно правовими актами, що регулюють ці правовідносини.

Отже, відмова відділу державної виконавчої служби повернути ОСОБА_3 кошти, які залишилися після розподілу в установленому ст.43 Закону України «Про виконавче провадження» порядку, та вчинити дії для їх повернення з бюджету, не охоплюється ст. 1212 ЦК України. А відтак, вимоги ОСОБА_3 за своєю суттю є оскарженням дій державної виконавчої служби і має розглядатися в рамках цього закону, який є спеціальним законом.

Таким чином, обраний ОСОБА_3 спосіб судового захисту не відповідає специфіки порушеного права, характеру правопорушення та можливості його захисту стягненням коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

У відповідності до п.3, п.4 ст.309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Оскільки судом в рішенні допущені помилки, які стосуються правових підстав відмови у позові, відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2016 року змінити в частині в частині правових підстав відмови у позові.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: