Рішення № 56114886, 25.02.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого судді Бондаренка Ю.О.,

суддів: Собослой Г.Г. Павліченко С.В.

при секретарі Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 18 листопада 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

Представник ОСОБА_2 звернувся з позовом до Синевирської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, ОСОБА_3, треті особи: Реєстраційна служба Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області, Міжгірська державна нотаріальна контора з проханням визнати за нею право власності на житловий будинок та належні до нього господарські будівлі і споруди, розташовані в АДРЕСА_1 в цілому, визнати незаконним та скасувати пункт 39 рішення 14 сесії п'ятого скликання Синевирської сільської ради Міжгірського району № 5 від 29.06.2008 року «Про передачу безоплатно у власність земельної ділянки» в частині безоплатної передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,07 га в АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 01.06.2009 року, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,07 га в АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, кадастровий № 2122486901:01:011:0008 та скасувати його державну реєстрацію.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 січня 1996 року помер чоловік позивачки ОСОБА_4, після чого відкрилася спадщина на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1, який був збудованийів 1954 році спадкодавцем та позивачкою, однак не був зареєстрований. Позивачка прийняла спадщину шляхом вступу у володіння спадковим майном. Житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, однак нотаріальна контора відмовила в заяві позивачки про видачу свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на будинок.

Пунктом 39 рішення 14 сесії п'ятого скликання Синевирської сільської ради Міжгірського району № 5 від 29.06.2008 року ОСОБА_3 безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,07 га в АДРЕСА_2 та виданий на цій підставі державний акт на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 18 листопада 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

На рішення суду представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу з проханням рішення скасувати, як таке що ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу.

Представник ОСОБА_3 заперечив щодо задоволення апеляційної скарги.

Так, відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 27 травня 1953 році ОСОБА_2 одружилась з ОСОБА_5 (а.с.9). Рішенням виконавчого комітету Міжгірського районної Ради депутатів № 9 від 17 березня 1954 року, ОСОБА_6 надано дозвіл на будівництво поселення згідно типового проекту узгодженому та затвердженому на рішенні виконкому с. Синевир від 17 січня 1954 року, на земельній ділянці, яка виділена в с. Синевир, зі строком закінчення будівництва 25 травня 1954 року (а.с.22). За даними технічного паспорту, будинок побудовано в 1954 році в АДРЕСА_1 (а.с.25) З архівної довідки від 08.08.2012 року № 13/28 вбачається, що згідно колгоспної державної земельної книги реєстрації земель з 1950 року, аркуш 161, значиться що за ОСОБА_6 рахувалась земельна ділянка площею 0,25 га. (справа № 300/10366/13-ц а.с.61). В подальшому рішенням Синевірської сільської ради народних депутатів від 19.02.1987 року ОСОБА_6 надано дозвіл на будівництво сараю біля житлового будинку гр. ОСОБА_6 (22 на звороті).

У 1954 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року N 8502-II, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_4 (а.с.8).

Після звернення позивачки до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, нотаріус постановою від 08 липня 2015 року відмовив у вчиненні нотаріальної дії в зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок (а.с.15).

Враховуючи, що часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_1 року, то при вирішенні спору про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Даних про написання ОСОБА_6 заповіту, матеріали справи не мстять.

Відповідно до ст. 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Згідно ст. 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Відповідно до ст. 549 ЦК Української РСР спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Позивачка, на день смерті ОСОБА_5 проживала в будинку в АДРЕСА_1, побудованого в 1954 році який згідно висновку про технічний стан житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами від 20.08.2012 року знаходиться в задовільному стані (справа № 300/10366/13-ц а.с.12), тому фактично вступила у володіння майном за таких обставин рахується такою що прийняла спадщину.

Враховуючи норми статей 186, 380, 381 ЦК України, господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і под.), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв'язку з чим право власності на такі будівлі та споруди як на окремі об'єкти визнаватися не може.

Відповідно до архівного витягу, протоколом загальних зборів колгоспників колгоспу "Червона Зірка" с.Синевір за 1978 рік, ОСОБА_7, виділили 0,07 га. під будівництво будинку за рахунок земельної ділянки його батька ОСОБА_5 (а.с.16,88). Актом № 32, на підставі рішення загальних зборів колгоспників колгоспу "Червона Зірка" від 09 грудня 1978 року погодженому рішенням виконкому Синевірської сільської ради народних депутатів № 9 від 14 березня 1979 року проведено в натурі відвід земельної ділянки площею 700 кв.м. в с. Синевір (а.с.90 на звороті).

Рішенням № 158 від 06 червня 1979 року надано ОСОБА_7 дозвіл на будівництво житлового будинку на виділеній земельній ділянці (а.с.90).

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року (а.с.17).

Будинок НОМЕР_2 побудований на виділеній ОСОБА_7 земельній ділянці і на підставі виконкому Синевірської сільради № 57 від 18.09.2008 року був зареєстрований за ОСОБА_3 (а.с.92-96).

На підставі рішення 14 сесії 5 скликання Синевирської сільської ради від 29.06.2008 року № 5 п. 39, ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку (а.с.106, 110).

Відповідно до облікової карти об'єкта погосподарського обліку на 2011 - 2015 роки при передачі в 2008 році земельної ділянки в АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_3, розмір земельної ділянки який рахується у користуванні ОСОБА_2 не змінився (а.с.220-221).

Належних та допустимих доказів порушення прав позивачки пов'язаних з розпорядженням будинку за адресою АДРЕСА_1, при виділенні ОСОБА_3 земельної ділянки у власність за адресою АДРЕСА_2 позивачкою не надано.

За таких обставин підстав для задоволення вимог позивача в частині, визнання незаконним та скасувати пункт 39 рішення 14 сесії п'ятого скликання Синевирської сільської ради Міжгірського району № 5 від 29.06.2008 року «Про передачу безоплатно у власність земельної ділянки» та державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,07 га в АДРЕСА_2, та скасування державної реєстрації до задоволення не підлягають.

Суд першої інстанції, при розгляді справи неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, а висновки суду невідповідають обставинам справи, в зв'язку з чим ухвалив рішення з порушенням та неправильним застосування норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст.309, 312 ЦПК України, судова колегія, -

р і ш и л а :

Апеляційну скаргу - задовольнити частково.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 18 листопада 2015 року - скасувати, у справі ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок за адресою в АДРЕСА_1

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: