Вирок № 56106791, 24.02.2016, Лисичанський міський суд Луганської області

у.н. 415/375/16-к

н.п. 1-кп/415/202/16

ВИРОК

Іменем України

"24" лютого 2016 р. м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючої судді Старікової М.М.

за участю:

секретаря Зайченко І.А.

прокурора Невечері Є.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016130240000128 від 18.01.2016 року у відношенні

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, не працюючого, раніше судимого: 1) 29 квітня 1999 року Сєверодонецьким міським судом Луганської області за ст.ст.17-141 ч.2, 141 ч.2 КК України (1960) до позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, звільнений 08 червня 2000 року за постановою Перевальського районного суду Луганської області від 07 червня 2000 року за ст.8 Указу Президента України «Про амністію» від 11 травня 2000 року; 2)25 грудня 2000 року Сєверодонецьким міським судом Луганської області за ст.141 ч.2 КК України (1960) до 1 року позбавлення волі, звільнений 25 жовтня 2001 року по закінченню строку відбуття покарання; 3)26 лютого 2003 року Сєверодонецьким міським судом Луганської області за ст.186 ч.2 КК України (2001) до 4 років позбавлення волі, звільнений 08 листопада 2005 року за постановою Словяносербського районного суду Луганської області на підставі ст.81 КК України (2001), ст.407 КПК України (1961) на невідбутий строк 11 місяців 1 день; 4)05 травня 2006 року Сєверодонецьким міським судом Луганської області за ст.122 ч.1 КК України (2001) до 1 року позбавлення волі, згідно ст.71 КК (2001) приєднано за вироком Сєверодонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2003 року 1 рік позбавлення волі, остаточно до 1 року 1 місяця позбавлення волі; 5)05 вересня 2006 року Сєверодонецьким міським судом Луганської області за ст.186 ч.2 КК України (2001) до 4 років позбавлення волі, згідно ст.71 КК України (2001) приєднано покарання, призначене за вироком Сєверодонецьким міським судом Луганської області від 05 травня 2006 1 місяць позбавлення волі, остаточно до 4 років 1 місяця позбавлення волі, звільнений 23 вересня 2009 року за постановою Перевальського районного суду Луганської області від 15 вересня 2009 року, згідно ст.81 КК України (2001) на невідбутий строк 9 місяців 23 дні, 6)07 липня 2010 року Сєверодонецьким міським судом Луганської області за ст.ст.15, 186 ч.2, 296 ч.2, 70 КК України (2001) до 4 років позбавлення волі, згідно ст.71 КК України (2001) приєднано за вироком Сєверодонецького міського суду Луганської області від 5 вересня 2006 року 6 місяців позбавлення волі, остаточно до 4 року 6 місяців позбавлення волі, звільнений 30 квітня 2015 року по закінченню строку відбуття покарання, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.186 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

17 січня 2016 року приблизно о 12 годині 30 хвилин, ОСОБА_1, маючи умисел на повторне відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя і здоровя потерпілого, знаходячись біля підїзду будинку № 1 на кв. Молодіжному міста Лисичанська, умисно штовхнув рукою неповнолітню ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, тобто застосував до неї насилля, яке не є небезпечним для життя і здоровя потерпілої та скориставшись тим, що потерпіла впала, повторно відкрито викрав з кишень її куртки грошові кошти в загальній сумі 122 гривні, які належали ОСОБА_2, чим спричинив їй майнову шкоду на вказану суму.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.186 КК України при обставинах, викладених у обвинувальному акті, визнав повністю, та зазначив, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, описаного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. ОСОБА_2 пояснив, що дійсно 17 січня 2016 року приблизно о 12 годині 30 хвилин знаходячись біля підїзду будинку № 1 на кв. Молодіжному міста Лисичанська умисно штовхнув рукою неповнолітню ОСОБА_2, яка впала, після чого, викрав з кишень її куртки грошові кошти в загальній сумі 122 гривні. У скоєному щиро розкаявся, вину усвідомив, просив пробачити його, суворо не наказувати та врахувати стан його здоровя. Майнову шкоду потерпілій відшкодував добровільно в повному обсязі. З листопада 2015 року по теперішній час він перебуває на стаціонарному лікуванні в Лисичанському обласному протитуберкульозному диспансері.

Потерпіла ОСОБА_2 та її законний представник ОСОБА_3 в судове засідання не зявилися, надали суду заяви в яких просили розглядати дане кримінальне провадження за їх відсутністю. Майнову шкоду відшкодовано в повному обсязі на призначенні обвинуваченому суворого покарання не наполягали.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши учасникам процесу положення ст.349 ч.3 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ст.349 ч.3 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_1, та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винність ОСОБА_1 у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя і здоровя потерпілого, вчиненому повторно, повністю доведена, а його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 186 КК України.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст.65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів;

- особу винного, який має постійне місце проживання, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває (а.с.76), знаходиться на лікуванні у Лисичанському обласному протитуберкульозному диспансері з діагнозом: Ріф ТБ (21.01.2016) легень (дисимінований) дестр+ МБТ+М+МГ+Р+КОГіст0 Кат4 (ВДТБНЛ) Ког-1 (2016) (а.с.79), за місцем проживання та реєстрації характеризується задовільно (а.с. 77), раніше судимий (а.с. 53-54), та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

В якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно дост. 66 КК України, суд визнає його щире каяття, визнання вини та добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України суд не вбачає.

Суд не визнає у якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого рецидив злочинів, зазначену в обвинувальному акті, оскільки відповідно до п. 19 Постанови № 7 Пленуму Верховного ОСОБА_3 України від 04 червня 2010 року якщо рецидив злочинів утворює одночасно їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК України як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, яка його обтяжує.

Приймаючи до уваги вищевикладене з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК Українипро те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, судвважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією 2ст. 186 КК України, оскільки останній, будучі особою, що має незняті та непогашені в установленому законом порядку судимості за вчинення умисних, в тому числі корисливих злочинів, знову вчинив умисний злочин проти власності , який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.

Разом з тим, приймаючи до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання являється не тільки карою за вчинений злочин, а має мету виправлення та перевиховання засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів, враховуючи обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, відсутність обставин, що його обтяжують, визнання вини та щире каяття винного, усвідомлення характеру своєї протиправної поведінки і її наслідків, добровільне відшкодування завданого збитку, а також те, що за місцем проживання останній характеризується задовільно, враховуючи стан здоровя обвинуваченого, який відповідно до довідки Лисичанського обласного протитуберкульозного диспансеру хворий на туберкульоз та являється бактеріовиділювачем і є загрозою для оточуючих, тобто має бути ізольованим в умовах стаціонару, триматися в ізоляторі тимчасового тримання та слідчому ізоляторі не може (а.с.79), враховуючи думку потерпілої та її законного представника, які на призначенні суворого покарання обвинуваченому у звязку з відшкодуванням в повному обсязі заподіяної ним майнової шкоди не наполягали, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе без відбування покарання із застосуванням вимогст.75 КК України, - зі звільненням від відбування покарання з випробуванням зі встановленням максимального іспитового строку, передбаченого ч. 4 ст. 75 КК України та з покладенням ряду обов'язків, передбаченихст.76 ч.1 п.п. 2,3 КК України, що, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь. Таке покарання суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 суд не вбачає, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили.

Цивільний позов у встановленому законом порядку неповнолітньою потерпілою та її законним представником не предявлений, що не позбавляє права останньої відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України звернутися до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ч. 3 ст.349,ст.368-370, ст.373, ст.374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК Українита призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставіст. 75 КК Українизвільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.

Відповідно дост. 76 КК Українипокласти на ОСОБА_1 наступні обов'язки:

-не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

-повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд Луганської області.

Відповідно до ч.2ст.394 КПК Україницей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьоїстатті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та направити потерпілій в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова