Рішення № 56106211, 24.02.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1516/14-ц

Провадження № 22-ц/779/362/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р.В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.

секретаря Драганчук У.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Прикарпатського регіонального управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2014 року та ухвалу Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2014 року та апеляційною скаргою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16 від 22.08.2008 року в розмірі 79 685 грн. та судових витрат.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 06.03.2014 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.08.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16, відповідно до якого банк надав, а позичальник отримала кредит в сумі 12 000 грн. в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості та платності, зі сплатою відсотків за ставками, встановленими договором. Розділом 4 вказаного договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії та додаткової угоди №1 до нього від 23.06.2010 року передбачено, що позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 28% річних. Також договором передбачено право банку змінювати його умови, діючі тарифи та порядок обслуговування карткових рахунків, зокрема, через всеукраїнські засоби масової інформації, а тому банком було розміщено повідомлення в газеті «Урядовий кур'єр» від 26.10.2011 року та 13.12.2011 року про зміну розміру плати за розрахунковими операціями клієнтів з платіжними картками. Незважаючи на взяті на себе кредитні зобов'язання відповідач належним чином їх не виконувала, внаслідок чого станом на 10.01.2014 року за нею наявна заборгованість у розмірі 79 685 грн. У зв'язку з наведеним позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2014 року задоволено частково позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Прикарпатського регіонального управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16 від 22.08.2008 року у розмірі 13 654,94 грн. та витрати по оплаті судового збору у розмірі 243,60 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою цього суду від 25 квітня 2014 року виправлено описку, допущену у вищевказаному рішенні Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2014 року, замінивши у резолютивній частині помилково вказану суму боргу «13 654 грн. 94 коп.» на «21 560 грн. 06 коп.».

Не погодившись з рішенням та ухвалою суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь банку відсотків по простроченій заборгованості, які нараховані за ставкою 60% річних. Судом не взято до уваги заперечення адвоката відповідача та представника третьої особи про те, що відсоткова ставка збільшена банком в односторонньому порядку, оскільки згідно укладеного між сторонами договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16 від 22.08.2008 року відсоткова ставка встановлена у розмірі 22% річних, а згідно додаткової угоди №1 до цього договору від 23.06.2010 року відсоткова ставка збільшена до 28% річних. Жодних договорів про застосування відсоткової ставки в розмірі 60% річних між сторонами не укладалося. При цьому, апелянт зауважує, що таке підняття банком відсоткової ставки в односторонньому порядку суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», ст. 1056-1 ЦК України та п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин».

Апелянт зазначає, що позивач безпідставно посилається на те, що право в односторонньому порядку змінювати відсоткові ставки за користування кредитом закріплено за ним в договорі про відкриття карткового рахунку та надання і використання платіжної картки №003-Р/001571 від 15.08.2008 року, оскільки кредитний договір №15/08-К16 і договір про відкриття карткового рахунку №003-Р/001571 є абсолютно різними договорами з різним предметом договору та різною правовою природою.

Також безпідставним, на думку апелянта, є посилання позивача на здійснені ним повідомлення в газеті «Урядовий кур'єр» від 26.10.2011 року та 13.12.2011 року, в яких було опубліковано інформацію про зміну розміру плати по розрахунковим операціям клієнтів з платіжними картками, оскільки зміною тарифів до договору про відкриття карткового рахунку не можуть бути змінені відсоткові ставки по іншому (в даному випадку - кредитному) договору, тим більше в односторонньому порядку та всупереч цілком однозначній законодавчій забороні банкам змінювати встановлений кредитним договором розмір відсотків за користування кредитом в односторонньому порядку.

З наведених підстав апелянт ОСОБА_3 просить рішення та ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16 від 22.08.2008 року задовольнити в сумі 14 280,40 грн.

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не погодилось з рішенням суду в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 пені та подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_2 пені суд першої інстанції зіслався на положення ч. 3 ст. 551 ЦК України. Проте, суд не врахував, що дана норма дозволяє лише зменшити розмір неустойки, а не відмовити у її стягненні, як вирішив суд. При цьому, необхідна наявність певних умов, зокрема: якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов'язання збитків та за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Оскільки ЦК України не містить переліку таких обставин, то це питання суд мав би вирішити на підставі аналізу конкретної ситуації щодо виконання відповідачем умов кредитного договору з урахуванням інтересів банку. В даному випадку суд не врахував ставлення відповідача до виконання взятих на себе кредитних зобов'язань, а саме, що з липня 2011 року вона повністю припинила виконувати кредитні зобов'язання, у зв'язку з чим їй і була нарахована пеня, а також не врахував інтереси банку.

Крім того, апелянт зазначає, що судом не враховано положення ст. 6 ЦК України, якою встановлено принцип свободи договору, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Даною статтею також встановлено, що сторони в договорі врегульовують свої відносини на власний розсуд. В п. 6.1. кредитного договору сторони дійшли згоди, що за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати відсотків, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Вказані договірні положення судом не враховано, чим грубо порушено майнові права позивача.

З цих підстав апелянт ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У засідання апеляційного суду сторони не з'явились, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Апелянти надіслали суду письмові заяви, в яких просили справу розглянути у їх відсутності.

З урахуванням положення ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що 15 серпня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_2 укладено договір №003-Р/001571 про користування платіжною карткою, згідно якого банк відкрив клієнту картковий рахунок НОМЕР_1 відповідно до інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній і іноземній валютах, затвердженої Постановою правління НБУ №492 від 12.11.2003 року і надав клієнту міжнародну платіжну картку в доларах США (і/або) гривнях Visa Electron НОМЕР_1, а також зобов'язався здійснювати всі операції по картрахунку (а.с. 17-18).

22 серпня 2008 року між сторонами укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16, відповідно до якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості та платності кредитні ресурси в сумі 12 000 грн. з використанням картки Visa Electron НОМЕР_1, зі сплатою відсотків за користування кредитними ресурсами у розмірі 22% річних та кінцевим терміном повернення кредиту 24.06.2010 року. В п. 6.1. договору встановлена відповідальність позичальника за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати відсотків у вигляді пені з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення (а.с. 8-12).

23 червня 2010 року між банком та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода №1 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16 від 22.08.2008 року, якою встановлено кредитний ліміт в розмірі 8 000 грн., який надано позичальнику до 24.04.2012 року. При цьому, сторони досягли згоди щодо зміни відсоткової ставки за користування кредитними коштами шляхом її збільшення до 28% річних. Також сторони змінили відповідальність позичальника, встановивши пеню в розмірі 40% річних від простроченої суми за кожен день прострочення у випадку прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів (а.с. 13-16).

В забезпечення належного виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_3 був укладений договір поруки від 23.06.2010 року, згідно якого останній поручився перед банком за належне виконання позичальником умов договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії (а.с. 40).

Незважаючи на взяті на себе кредитні зобов'язання відповідач ОСОБА_2 належним чином їх не виконувала. Згідно розрахунку заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16 від 22.08.2008 року станом на 10.01.2014 року за відповідачем наявна заборгованість в розмірі 79 685 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6 504,74 грн., відсотків по строковій заборгованості в розмірі 1 400,38 грн., відсотків по простроченій заборгованості в розмірі 13 654,94 грн. та пені в розмірі 58 124,94 грн. (а.с. 5-7).

З урахуванням наведеного та положень норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а саме ст.ст. 526, 527 ч. 1, 530, 611, 612 ЦК України, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню заборгованість перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із визначеною судом першої інстанції сумою заборгованості та підставами, з яких вона підлягає стягненню.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16 від 22.08.2008 року (а.с. 5-7) у відповідача станом на 10.01.2014 року наявна, зокрема, заборгованість по тілу кредиту в розмірі 6 504,74 грн. та відсотки по строковій заборгованості в розмірі 1 400,38 грн. Вказані суми відповідач ОСОБА_2 та її поручитель ОСОБА_3 визнали, а тому ці суми є безспірними та підлягають стягненню з відповідача.

Разом з тим, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не погоджуються з розміром відсотків по простроченій заборгованості, який нарахований позивачем за ставкою 60% річних.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 з даного приводу є слушними з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п. 4.5. договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16 від 22.08.2008 року сторони погодили, що процентна ставка за користування кредитними ресурсами за цим договором може бути змінена банком в односторонньому порядку. Про вказану зміну процентної ставки банк письмово повідомляє позичальника не менше ніж за 5 днів до набуття чинності нової ставки. У разі незгоди позичальника із зміною розміру процентної ставки, позичальник зобов'язаний сповістити про це банк протягом 3 днів з моменту отримання повідомлення банку про зміну процентної ставки і достроково повернути в повному обсязі отримані кредитні ресурси і сплатити всі проценти за чинною ставкою до настання строку набрання чинності нової процентної ставки, зазначеної в повідомленні банку. При не повідомленні позичальником банку про свою незгоду із зміною розміру процентної ставки, протягом 3 днів з моменту отримання відповідного повідомлення, новий розмір процентної ставки вважається прийнятим позичальником і набуває чинності з моменту, вказаного у повідомленні.

Судом встановлено, що з моменту укладення договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії до червня 2010 року відповідач сплачувала за користування кредитними коштами 22% річних. Додатковою угодою №1 до вказаного договору, укладеною між сторонами 23.06.2010 року, розмір відсотків збільшено до 28% річних. З 01.04.2012 року позивач в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку до 60% річних.

Доказів належного повідомлення відповідача про збільшення відсоткової ставки за користування кредитними ресурсами в односторонньому порядку позивачем не надано.

Таким чином, змінюючи процентну ставку, позивач не дотримався вимог закону та умов договору. Доводи представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», що відповідач повідомлена про збільшення процентної ставки з 18.11.2011 року та з 04.01.2012 року згідно оголошення в газеті «Урядовий кур'єр» необґрунтовані, оскільки позивач не довів, що він повідомив боржника щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором у спосіб, визначений сторонами в договорі.

Не заслуговують на увагу також доводи апелянта ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про те, що такий спосіб повідомлення про підвищення відсоткової ставки передбачений договором №003-Р/001571 про користування платіжною карткою від 15.08.2008 року. Даний договір стосується виключно відкриття карткового рахунку НОМЕР_1 та не передбачає умов надання кредиту позичальнику. Згідно п. 4.11. цього договору, у випадку відкриття на підставі окремого договору між банком і клієнтом кредитної лінії із встановленням кредитного ліміту на картку, використання і повернення кредитних коштів, виданих клієнту в рамках відкритої кредитної лінії, сплату процентів за користування кредитними коштами та неустойки клієнт здійснює в розмірі, строки, порядку і на умовах, передбачених вказаним окремим договором про відкриття кредитної лінії.

Сторони, згідно даних умов, уклали договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16 від 22.08.2008 року, в якому чітко передбачили умови кредитування, а саме відсоткову ставку за користування кредитними коштами, строки кредитування, відповідальність сторін, тощо. В подальшому сторони досягли згоду про зміну умов договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16, уклавши додаткову угоду, якою, зокрема, змінили відсоткову ставку, збільшивши її до 28% річних. Інших договорів про зміну умов кредитування між сторонами не укладалось, що дає підстави стверджувати про те, що банк з 01.04.2012 року нараховував відсотки за користування кредитними коштами, виходячи із 60% річних, незаконно та в порушення умов договорів.

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16 від 22.08.2008 року, проведеного позивачем на виконання ухвали колегії суддів від 25 січня 2016 року, з урахуванням процентів за користування кредитними коштами в розмірі 28% річних, в останньої станом на 10.01.2014 року наявна заборгованість, зокрема за відсотками по простроченій заборгованості в розмірі 4 804,32 грн., яка й підлягає стягненню з відповідача в користь банку.

Також, на думку колегії суддів, суд першої інстанції невірно застосував положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшив розмір пені, нарахованої за несвоєчасність виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором з 58 124,94 грн. до 0 грн. з наступних підстав.

Згідно ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Статтею 548 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонам домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.

У п. 6.1. договору №15/08-К16 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 22.08.2008 року встановлена відповідальність позичальника за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів у вигляді пені з розрахунку 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

23 червня 2010 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до договору №15/08-К16 від 22.08.2008 року, в якій сторони змінили відповідальність позичальника, встановивши пеню в розмірі 40% річних від простроченої суми за кожен день прострочення у випадку прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів.

Оскільки ОСОБА_2 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання по кредитному договору та додатковій угоді, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» має право на отримання відповідної пені, передбаченої умовами договорів.

Проте, за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України суд має право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір в тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через її неспівмірність з розміром основного зобов'язання, а не відмовити у її стягненні. В даному випадку суд фактично відмовив у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у частині позовних вимог про стягнення неустойки, що являється незаконним та таким, що порушує право позивача на отримання, передбачених кредитним договором штрафних санкцій.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 27 постанови №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, які мають іншу правову природу.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

При цьому розмір заборгованості та штрафних санкцій, їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати або не застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд першої інстанції, за наявності клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про зменшення розміру пені (а.с. 54), враховуючи ступінь виконання зобов'язання, розмір заборгованості, те, що фактично банк нараховував пеню згідно необґрунтованого розміру відсотків та те, що позичальник на даний час знаходиться за межами України, що позбавляє її можливості мирного врегулювання спору при наявності бажання сторін, вірно визначився з можливістю зменшення розміру пені, згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Враховуючи вищенаведені істотні обставини справи, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 до 2 000 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення та ухвала суду першої інстанції постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» слід задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16 від 22.08.2008 року у розмірі 14 709,44 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 6 504,74 грн.; відсотки по строковій заборгованості - 1 400,38 грн.; відсотки по простроченій заборгованості - 4 804,32 грн.; пеня - 2 000 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 24 квітня 2014 року та ухвалу Івано-Франківського міського суду від 25 квітня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Прикарпатського регіонального управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Прикарпатського регіонального управління ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії №15/08-К16 від 22.08.2008 року у розмірі 14 709,44 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 6 504,74 грн.; відсотки по строковій заборгованості - 1 400,38 грн.; відсотки по простроченій заборгованості - 4 804,32 грн.; пеня - 2 000 грн., та витрати по оплаті судового збору у розмірі 243,60 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Бойчук І.В.

Ясеновенко Л.В.