Ухвала суду № 56106202, 23.02.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/13653/15-ц

Провадження № 22-ц/779/178/2016

Категорія 50

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О.А.

Суддя-доповідач Василишин Л.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючої: Василишин Л.В.

суддів: Мелінишин Г.П., Соколовського В.М.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 08 жовтня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом.

Свої вимоги обгрунтовувала тим, що з жовтня 2009 року по лютий 2013 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем. Від шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюбні відносини із відповідачем фактично були припинені з червня 2011 року. З цього часу батько дитини ОСОБА_3 не цікавився сином та не надавав матеріальної допомоги.

Позивач вказала, що відповідач не має постійного місця роботи, тому просила стягувати з нього аліменти на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 1500 грн.

Крім того, посилаючись на положення ч.2 ст.191 СК України, ОСОБА_2 просила суд стягнути аліменти за минулий час, а саме з 01.09.2012 року.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 жовтня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10.09.2015 року та до досягнення повноліття.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що суд безпідставно вирішив стягувати з відповідача аліменти у частці від доходу, а не у твердій грошовій сумі, оскільки дані про роботу відповідача стосуються тільки декількох місяців 2014 року. Доказів про того, що у 2015 році та на момент розгляду справи ОСОБА_3 працює і має стабільний дохід у матеріалах справи немає.

Також, на думку представника апелянта необґрунтованою є і відмова суду у стягненні з відповідача аліментів за попередні три роки, оскільки звернення до правоохоронних органів підтверджується відповідними заявами. З наведених підстав просила змінити оскаржуване рішення суду та стягнути з відповідача аліменти на утримання Солом»яного В-Є.І. у твердій грошовій сумі у розмірі 1500 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 01.09.2012 року.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з»явилися, причини неявки суду не повідомили.

Вислухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що з 01.10.2009 року сторони перебували у шлюбі, від якого у них народився син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 лютого 2013 року шлюб між сторонами розірвано. Неповнолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, після розірвання шлюбу залишено проживати з матір'ю.

Задовольняючи позов частково та стягуючи з ОСОБА_3 аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), суд першої інстанції виходив із положень сімейного законодавства щодо обов'язку батьків утримувати неповнолітню дитину, а також з огляду на те, що відповідач має постійне місце роботи у ТзОВ «Восток».

Колегія суддів таким висновком погоджується, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст.18 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991року), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

За змістом ст.ст.180, 181 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Згідно ст.184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів, згідно вимог ст. 182 СК України, суд повинен враховувати: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Як вбачається з довідки про доходи ОСОБА_3, яка видана ТзОВ «Восток» за ухвалою апеляційного суду від 08.02.2016 року, відповідач працював на вказаному підприємстві на посаді начальника зміни з 06.10.2014 року по 20.01.2016 року і йому, відповідно, нараховувалася заробітна плата.

Тому висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення аліментів в частці від заробітку колегія суддів вважає правильним.

Щодо вимог апелянта про стягнення аліментів за минулий час, колегія суддів приймає до уваги наступне.

Згідно ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

З матеріалів справи не вбачається доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_2 вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. Посилання сторони на вжиття таких заходів у формі звернень до правоохоронних органів, не можна вважати належними доказами в розумінні ст.ст.58,59 ЦПК України, оскільки в матеріалах справи містяться копії заяв без вказівки на дату та при відсутності доказів отримання відповідним органом, відповідно, відсутні і дані про акти реагування на них (а.с.38-41).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме з висновку про встановлення порядку участі ОСОБА_3 у вихованні ОСОБА_5 - додатку до рішення виконкому Івано-Франківської міської ради № 302 від 29.05.2015 року (а.с.33) та копії рішення Івано-Франківського міського суду від 17.06.2015 року (а.с.35-36), відповідач ОСОБА_3 сплачував кошти на утримання дитини на користь ОСОБА_2 Тому висновок суду першої інстанції і в цій частині є правильним.

Виходячи із змісту ч.2 ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують його обґрунтованості.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 08 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Василишин Л.В.

Судді: Мелінишин Г.П.

Соколовський В.М.