Рішення № 56101941, 25.02.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/151/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19 Таратін В. О. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоХрапка В. Д.суддівВініченка Б. Б. , Новікова О. М. при секретаріДемченко Н. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 листопада 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк», -

в с т а н о в и л а :

В серпні 2015 року позивач ПАТ «Дельта Банк» пред'явив позов до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк» . В обґрунтування своїх вимог вказував, що 28 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №11324682000, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в сумі 25 000 доларів США на придбання автомобіля, зі сплатою 13,0 % річних з кінцевим строком повернення по 26 березня 2031 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_6 за договором іпотеки № 81421 від 28.12.2008 року передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок № АДРЕСА_1.

Позивач зазначає, що свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленого договором.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах визначених договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними договорами. Отже відповідно до зазначеного договору про передачу активів та кредитних зобов'язань АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по даному кредитному договору.

Позивач зазначає, що ОСОБА_6 умови кредитного договору належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлялася шляхом направлення письмової вимоги ,

проте, боржник не виконала за вказаним кредитним договором належним чином взяті на себе зобов'язання і в зв'язку з чим утворилася станом на 31 липня 2015 року заборгованість в сумі 671 362 грн. 23 коп.

З таких підстав ПАТ «Дельта Банк» просив суд в рахунок погашення заборгованості в сумі 671 362 грн. 23 коп. за кредитним договором № 11324682000 від 28 березня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на будинок № АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на неї за ПАТ «Дельта Банк» та визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на житловий будинок, загальною площею 77,5 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1

Заочним рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить рішення суду скасувати, як незаконне, постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги по наступних підставах:

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засідання.

Але таким вимогам рішення суду не відповідає.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у позивача відсутнє право вимоги за вказаним майном.

Проте повністю погодитися із такими висновками не можна.

Судом установлено, що 28 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №11324682000, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в сумі 25 000 доларів США на придбання автомобіля, зі сплатою 13,0 % річних з кінцевим строком повернення по 26 березня 2031 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_6 за договором іпотеки № 81421 від 28.12.2008 року передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок № АДРЕСА_1.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 08.12.2011 року укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах визначених договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними договорами. Отже відповідно до зазначеного договору про передачу активів та кредитних зобов'язань АТ «Дельта Банк» набув права вимоги по даному кредитному договору.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 671 362 грн. 23 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту 504 024 грн. 85 коп., відсоткам - 167 337 грн. 38 коп.

У п. 4.1.1 договору іпотеки сторонами визначено, що іпотекодержателя має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

Статтею 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Проте згідно з п. 5.3 Договору у разі застосування передачі предмета іпотеки у власність Іпотекодержателя, як способу задоволення вимог Іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України "Про іпотеку" право власності переходить до Іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться у п. п. 5.1 та 5.2 Договору іпотеки.

У п. 5.1 Договору зазначено, що у разі настання обставин, зазначених у п. 4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач направив на адресу ОСОБА_6 лист-вимогу, в якому зазначено, що у разі невиконання вимоги в тридцяти денний строк виконати умови кредитного договору, банк розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме будинок по АДРЕСА_1

Вартість предмета іпотеки на час розгляду судом оцінено суб'єктом оціночної діяльності в розмірі 175 088 грн.

Що стосується Закону України «Про мораторій» то суд першої інстанції застосував його не правильно.

Згідно з пунктом 1 Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закону України «Про мораторій»), який набув чинності 07 червня 2014 року, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання ( пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій», не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки ( застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Разом з тим суд першої інстанції не врахував, що Закон України «Про мораторій» не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1385цс15 від 18.11.2015 року.

Вказаний висновок щодо застосування норм права, відповідно до ст. 3607 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.

Загальна площа нерухомого майна складає 77.5 кв.м. і є постійним місцем проживання відповідача.

Дані про те, що у відповідачки є інше нерухоме майно в матеріалах справи відсутні.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що Закон України «Про мораторій» не поширюється на дані правовідносини безпідставне .

Примусовий перехід права власності від одного власника до іншого є відчуження без згоди власника передбачене пунктом 1 Закону України «Про мораторій».

З таких підстав рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з постановленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволити.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 16 листопада 2015 року скасувати.

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк» задоволити.

В рахунок погашення заборгованості в сумі 671 362 грн. 23 коп. за кредитним договором № 11324682000 від 28 березня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки із ОСОБА_6, а саме: житловий будинок, вартістю 175 088 грн., загальною площею 77,5 кв.в по АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності за ПАТ «Дельта Банк» .

Визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на жилий будинок по АДРЕСА_1

Рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій».

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :