Постанова № 56097084, 23.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2016 р. Справа№ 910/29034/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Верховця А.А.

суддів: Остапенка О.М.

Пантелієнка В.О.

за участі представників:

від апелянта: Калінчук М.О., довір. б/н від 22.02.2016 р.

від позивача: Вівсяник А.М., довір. б/н від 22.02.2016 р.

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою

відповідальністю "Аграрний Холдинг Авангард"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2016

у справі № 910/29034/15 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрний Холдинг

Авангард"

про стягнення 476295,46 грн

ВСТАНОВИВ:

12.11.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна (далі - ТОВ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Аграрний Холдинг Авангард" про стягнення заборгованості у розмірі 476295, 46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за умовами субліцензійного договору № 1584/11-14 від 12.11.2014 в частині оплати нарахованої позивачем курсової різниці.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2016 у справі № 910/29034/15 позовні вимоги ТОВ "Компарекс Україна" задоволено частково, вирішено стягнути з ТОВ "Аграрний Холдинг Авангард" на користь ТОВ "Компарекс Україна" 365467,5 грн. заборгованості та 5482,01 грн. судового збору.

Згадане рішення мотивовано тим, що відповідачем було порушено умови субліцензійного договору № 1584/11-14 від 12.11.2014 в частині вчасної оплати наданих ліцензій на користування програмним забезпеченням, та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, ст. 193 Господарського кодексу (далі ГК) України, оскільки позивач виконав свої зобов'язання за Договором належним чином, надав ліцензії на користування програмним забезпеченням відповідачеві, які прийняті останнім без зауважень за актом № 1 приймання-передачі ліцензій від 28.11.2014. Однак, відповідач за надані ліцензії на користування програмним забезпеченням розраховувався з порушенням строків, а тому позивачем на підставі п. 8 додатку № 1 до договору нараховано курсову різницю.

Судом першої інстанції було прийнято до уваги, що письмова вимога (про перерахунок сплати за користування ліцензіями у відповідності до курсової різниці) отримана відповідачем 19.10.2015, що підтверджується відміткою працівника ТОВ "Аграрний Холдинг Авангард" ОСОБА_5 на супровідному листі № 315 від 19.10.2015, а перерахунок суми курсової різниці підлягає сплаті відповідачем впродовж 10 календарних днів, починаючи з наступного дня, що йде за днем отримання письмової вимоги.

Також, господарським судом міста Києва перевірено правильність наданого позивачем розрахунку курсової різниці та встановлено, що в останньому допущено помилку у визначенні розміру її нарахування, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача курсової різниці було задоволенню частково - у розмірі 365467,50 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ТОВ "Аграрний Холдинг Авангард" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2016 у справі № 910/29034/15 в частині задоволення позову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної заяви винесене з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального і процесуального права.

В підтвердження доводів апелянт посилається на те, що у відповідача відсутнє зобов`язання по сплаті курсової різниці, оскільки позивачем не було складено та підписано відповідачу відповідного Акту узгодження цін ліцензій, а тому строк для звернення до суду про стягнення сум курсової різниці у відповідності до п. 8 додатку № 1 до субліцензійного Договору ще не настав.

Також апелянт наголошує на тому, що Господарським судом міста Києва в порушення п.2 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України було повторно здійснено розгляд позовних вимог ТОВ "Компарекс Україна" до ТОВ "Аграрний Холдинг Авангард" про стягнення курсової різниці за субліцензійним договором № 1584/11-14 від 12.11.2014, оскільки позивач уже звертався до відповідача з позовом про стягнення курсової різниці по тому ж договору і з тих же підстав. За наслідком розгляду спору у справі № 910/5410/15-г Господарським судом міста Києва було винесено рішення від 21.05.2015, яке за результатами перегляду Київським апеляційним господарським судом - залишене без змін 16.07.2015 та набрало законної сили.

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2016 апеляційну скаргу ТОВ "Аграрний Холдинг Авангард" передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Верховця А.А., суддів: Остапенка О.М., Шипка В.В.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016, у зв'язку з перебуванням судді Шипка В.В.

на лікарняному, для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Верховця А.А., суддів: Остапенка О.М., Пантелієнка В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 у справі № 910/29034/15 апеляційну скаргу ТОВ "Аграрний Холдинг Авангард" на рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2016 у справі № 910/29034/15 було прийнято до провадження, призначено до розгляду на 23.02.2016.

22.02.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від директора ТОВ «Компарекс Україна» Пуріш С.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому викладено письмові заперечення проти вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні 23.02.2016 присутній представник скаржника навів свої доводи, міркування та заперечення, викладені безпосередньо в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених в письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити.

По закінченні судового засідання, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ "Аграрний Холдинг Авангард" (субліцензіат) з однієї сторони та ТОВ "Компарекс Україна" (ліцензіат) з іншої сторони 12.11.2014 укладено субліцензійний договір № 1584/11-14, за умовами якого ліцензіат в порядку та на умовах цього договору за винагороду (роялті) надає субліцензіату право на користування програмним забезпеченням, перелік якого зазначено в додатках до цього договору, що є його невід'ємними частинами Договору, вид ліцензії (й), що надається за цим договором - невиключна (пп. 1.1.,1.2.)

Згідно п. 1.3. договору, у відповідності з програмою ліцензування субліцензіату надаються постійні або тимчасові ліцензії на програмні продукти Microsoft, що зазначаються у додатках до цього договору, вартість та визначення постійних або тимчасових ліцензій на програмні продукти зазначається у додатках до даного договору.

Пунктом 1.5. договору передбачено, що строк, на який надаються права, визначені додатками до цього договору, що є його невід'ємними частинами, територія на якій надаються права - територія України.

Умовами п. 4.1. договору передбачено, що дозвіл на використання програмного забезпечення надається субліцензіату шляхом надання доступу на сайт https://www.microsoft.com/licensing/servicecenter/, на якому субліцензіат матиме доступ до програмного забезпечення та/або матиме змогу отримати ліцензійні коди та активацію програмного забезпечення (у разі потреби), про що сторони складають акт приймання-передачі ліцензій відповідно до додатків до даного договору.

Відповідно до п.п. 3.1. та 3.2. договору, загальний розмір винагороди за ліцензії (роялті) та порядок її здійснення погоджується сторонами у відповідному додатку до цього договору. Платіж здійснюється без ПДВ відповідно до підпункту 196.1.6 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України.

Роялті сплачується субліцензіатом у строки, вказані у відповідних додатках до цього договору, шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок ліцензіата.

Згідно п. 3.4. договору, сторони встановили, що всі розрахунки по договору будуть здійснюватися у національній грошовій одиниці України - гривні.

Договір вступає в силу з дня його підписання сторонами і діє до 2017 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п. 9.1. договору).

Відповідно до умов додатку № 1 до субліцензійного договору № 1584/11-14, погоджено перелік ліцензій, які надаються ліцензіатом в рамках програми, та їх загальна вартість у розмірі 962708,30 грн.

Відповідно до п. 5 додатку, сума роялті за весь період, у відповідності до переліку, наведеного в пункті 2, є еквівалентом 179933,11 доларів США за "Курсом долара" на дату підписання, що становить 1605,11 гривень за 100 доларів США.

Згідно п. 6 додатку, роялті сплачується в наступному порядку:

6.1. за 1-й період згідно п. 2.1. додатку у сумі 962708,30 грн. без ПДВ сплачується не пізніше 27.12.2014.

6.2. за 2-й період згідно п. 2.2. додатку у сумі 962708,30 грн. без ПДВ сплачується не пізніше 27.12.2015.

6.3. за 3-й період згідно п. 2.3. додатку у сумі 96708, 30 грн. без ПДВ сплачується не пізніше 27.12.2016.

У п. 8 додатку № 1 до договору зазначено, що сторони домовилися, що у випадку зміни (збільшення/зменшення) "Курсу долара", за наявності письмової вимоги будь-якої зі сторін сума курсової різниці, що підлягає сплаті, підлягає сплаті субліцензіатом або у випадку її від'ємного значення повернення ліцензіатом, підлягає перерахунку по наступній формулі:

С = В х (К2/К1) грн., де:

С - сума курсової різниці в національній валюті України;

В - оплачена субліцензіатом сума роялті (або часткова сума роялті) в національній валюті України;

К1 - вартість 100 (ста) доларів США в національній валюті України згідно з "Курсом долара" на дату підписання даного договору або відповідної додаткової угоди про продовження терміну дії даного договору;

К2 - вартість 100 (ста) доларів США в національній валюті України згідно з "Курсом долара" на дату здійснення субліцензіатом платежу.

Перерахунок здійснюється стосовно одиничних цін ліцензій, вказаних в додатку.

За результатами визначення по вищевказаній формулі розміру курсової різниці, що підлягає сплаті (доплаті/відшкодуванню), сторони підписують Акт узгодження цін ліцензій.

Визначена за перерахунком по вищевказаній формулі сума курсової різниці підлягає сплаті відповідною стороною впродовж 10 календарних днів, починаючи з наступного дня, що йде за днем отримання письмової вимоги іншої сторони.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов передбачених додатком № 1 до субліцензійного договору № 1584/11-14 були передані, а відповідачем прийняті ліцензії на загальну суму 962708,30 грн., що підтверджується актом № 1 приймання-передачі ліцензій від 28.11.2014, який підписаний представниками обох сторін та скріплений їх печатками (арк. спр. 19-28).

Однак, як вбачається з матеріалів справи розрахунки відповідачем за надані ліцензії на користування програмним забезпеченням були проведені 01.12.2014 - 100000,00 грн., 02.12.2014 - 100 000,00 грн., , а також 19.03.2015 - 350000,00 грн., 25.03.2015 - 412708,30 грн., тобто з порушенням строку, передбаченого п.6.1 додатку №1 до договору. Тому, позивачем на підставі п. 8 додатку № 1 до договору було нараховано курсову різницю у розмірі 476295,46грн., розрахунок якої було наведено у письмовій вимозі від 19.10.2015 у відповідності до корегування цін ліцензій про що зазначено у Акті узгодження цін ліцензій № К1 від 19.10.2015. Зазначену вимогу ТОВ "Компарекс Україна" про необхідність негайного погашення курсової різниці шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, а також примірник Акту узгодження цін ліцензій № К1 від 19.10.2015 до Акту приймання-передачі ліцензій № 1 від 28.11.2014 разом із супровідним листом № 315 від 19.10.2015 надсилалось ТОВ "Аграрний Холдинг Авангард", що підтверджено описом вкладення у цінний лист з відтиском печатки поштового відділення 19.10.2015 та копією фіскального чеку № 6394 від 19.10.2015. В свою чергу отримання відповідачем 19.10.2015 вказаної вимоги підтверджується відміткою працівника ТОВ "Аграрний Холдинг Авангард" ОСОБА_5 на супровідному листі № 315 від 19.10.2015.

Як визначено ст. 1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України. Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції стосовного встановленого факту прострочення виконання грошового зобов'язання, та підтвердження дотримання позивачем порядку перерахунку та виплати курсової різниці, механізм здійснення якого передбачений п. 8 додатку №1 до субліцензійного договору № 1584/11-14.

Щодо доводів апелянта про те, що між позивачем та відповідачем не було складено та підписано відповідного Акту узгодження цін ліцензій, а така узгоджена сума курсової різниці підлягає сплаті впродовж 10 календарних днів, починаючи з наступного дня після отримання письмової вимоги, тому у ТОВ "Аграрний Холдинг Авангард" відсутнє зобов`язання по сплаті курсової різниці на даний час слід зазначити наступне.

Судова колегія звертає увагу, на те, що на виконання умов субліцензійного договору № 1584/11-14 підписано документи, які підтверджують добровільне волевиявлення відповідача під час укладення даного договору та додатку № 1 до Договору, а саме: Акт приймання-передачі ліцензій № 1 від 28.11.2014 та лист ТОВ "Аграрний Холдинг Авангард" адресований позивачу № 44/2 від 13.10.2015, в якому не містяться претензії до ліцензіата, однак викладено пропозицію щодо розірвання субліцензійного договору між сторонами в зв`язку з тим, що у відповідача більше немає необхідності в користуванні ліцензіями.

З урахуванням розрахунку курсової різниці здійсненого судом першої інстанції за курсом Національного банку України на дату підписання договору, що також не опротестовується сторонами у справі, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума курсової різниці в розмірі 365467,50 грн. - відповідно до формули узгодженої сторонами у п. 8 додатку № 1 до Договору.

Отже, на підставі вище викладеного та враховуючи, що правило підписання актів щодо узгодження цін ліцензій розраховано на добровільне волевиявлення обох сторін та зважаючи на відсутність спору з приводу заявлених сум щодо нарахування курсової різниці. Позивачем доведено у встановленому законом порядку виконання вимог п.8 додатку № 1 до субліцензійного договору. В зазначеному Договорі не встановлено правових наслідків непідписання зазначеного Акту, тобто це не може бути підставою невиконання відповідачем взятого на себе зобов`язання.

Судом апеляційної інстанції прийнято до уваги посилання позивача на преюдиціальні факти встановлені під час розгляду Господарським судом міста Києва справи за № 910/5410/15-г.

Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99р. у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду. Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.2, 3, 4 ст. 35 ГПК України. Встановлюючи обов`язок для господарського суду законодавець наголошує, що факти встановлені попереднім рішенням господарського суду є обов`язковими для господарського суду та передбачає можливість застосування преюдиції якщо у справі бере участь особа щодо якої було ухвалене попереднє рішення.

Однак, з метою уникнення недобросовісного використання преюдиції, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Матеріали справи містять рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2015 у справі № 910/5410/15-г, яке за результатами перегляду Київським апеляційним господарським судом - залишене без змін 16.07.2015 та набрало законної сили. Відповідно до згаданого рішення позовні вимоги задоволені частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 40517,57 грн., 3% річних у розмірі 3823,99 грн., 23643,96 грн. інфляційних витрат та 16613,88 грн. судового збору, а провадження у справі № 910/5410/15-г в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 762708,30 грн. припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст.80 ГПК України.

Обґрунтовуючи свою позицію стосовно повторного розгляду Господарським судом міста Києва позовних вимог по суті, апелянт зазначає, що у справі № 910/5410/15-г сторонами були ТОВ "Компарекс Україна" та ТОВ "Аграрний Холдинг Авангард", предметом спору було стягнення курсової різниці по тому ж договору і з тих же підстав, що і в спорі у справі за № 910/29034/15.

Із судових рішень у справі № 910/5410/15-г вбачається, що 06.03.2015 ТОВ "Компарекс Україна" звернулась із позовом, який був мотивований тим, що відповідач не виконав вчасно свої зобов'язання щодо спати позивачу роялті згідно додатку №1 до договору №1584/11-14 від 12.11.2014, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 762708,30 грн. Крім основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача курсову різницю згідно п. 8 додатку №1 до договору № 1584/11-14 від 12.11.2014 у розмірі 618815,78 грн., інфляційні втрати у розмірі 26596,38 грн., 3% річних у розмірі 3823,99 грн. та пеню у розмірі 40517,57 грн.

Судом було встановлено, що станом на дату підписання даної позовної заяви у справі № 910/5410/15-г, що з урахуванням положень п. 6.1. додатку №1 від 12.11.2014 до субліцензійного договору №1584/11-14 роялті за 1-й рік згідно п. 1.1. додатку в сумі 962708,30 грн. без ПДВ відповідач повинен був сплатити не пізніше 27.12.2014, однак станом на дату звернення позивача з позовом до суду (06.03.2015) оплатив лише частково на суму 200000,00 грн.

Станом на день ухвалення рішення у справі № 910/5410/15-г судом першої інстанції (21.05.2015) у відповідача була відсутня заборгованість зі сплати основного боргу перед позивачем, оскільки, сплату відповідачем на користь позивача основної заборгованості за договором було підтверджено наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 8266 від 19.03.2015 на суму 350000,00 грн. та № 8272 від 23.03.2015 на суму 412708,30 грн., а всього на суму 762708,30 грн.

Оскільки сума основного боргу, яка заявлена позивачем до стягнення, погашена відповідачем в повному обсязі, суд першої інстанції, з яким погодився Київський апеляційний господарський суд, провадження у справі № 910/5410/15-г в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 762708,30 грн. було припинено відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. ГПК України.

Крім основного боргу, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просив суд також стягнути з відповідача 618815,78 грн. курсової різниці, вимогу про стягнення якої обґрунтовував положеннями п.8 додатку № 1 до субліцензійного договору № 1584/11-14. Згадані вимоги позивача були визнані необґрунтованими та не прийняті судом у якості доказів, як такі, що свідчать про належне виконання позивачем вимог п.8 додатку № 1 до Договору, у зв'язку з тим, що на вимозі за вих. № 80 від 27.03.2015 про сплату курсової різниці яка, як стверджував позивач, передана відповідачу по факту сплати ним 19 та 25 березня 2015 основного боргу нарочно при черговій робочій зустрічі по мирному врегулюванню спору не міститься будь-яких відміток, як то підпис уповноваженої особи відповідача та його печатка, які б свідчили про фактичне вручення цієї вимоги представнику відповідача.

Дослідивши рішення у справі № 910/5410/15-г судова колегія Київського апеляційного господарського суду зазначає, що хоча закон і передбачає можливість звільнення від доказування преюдиціально встановлених фактів, він все ж таки передбачає межі преюдиціальності фактів, встановлених рішенням суду: факт вчинення дій і факт вчинення дій конкретною особою. Вбачається, що преюдиціальний зв`язок у рішеннях із справи за №910/5410/15-г та №910/29034/15 відповідає лише суб`єктивним межам преюдиції, однак дані судові акти не співвідносяться щодо кола обставин, перелічених у мотивувальній частині акта, що вступив у законну силу.

Статтею 32 ГПК України регламентовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, згідно п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011р., під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Згідно з матеріалами справи предметом позову у справі № 910/5410/15-г було вимога щодо стягнення сплати роялті, а також стягнення за прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань - пені, курсової різниці, інфляційних та 3% річних. Підставами позову у даній справі були докази, які позивач надав при поданні позову 06.03.2015, а також ті, які додатково надавались в процесі розгляду справи судом першої інстанції (до 21.05.2015) в зв`язку з частковим виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Предметом спору у справі за № 910/29304/15-г є встановлення від`ємної або додатної суми курсової різниці, що підлягає сплаті. Підставами позову було складення позивачем по узгодженій сторонами формулі відповідно до умов договору Актів узгодження цін ліцензій, письмової вимоги від 19.10.2015 та належного повідомлення відповідача про необхідність виконання взятих на себе зобов`язань у відповідності з умовами субліцензійного договору.

Отже, враховуючи, що правило преюдиції стосується усіх доказів, що входять до предмета доказування вбачається, що зміна курсу гривні до долара США на предмет перерахунку суми курсової різниці або її від`ємного значення у справі № 910/5410/15-г судом не досліджувалась. Вбачається, що пов`язані із даним питанням обставини, не є преюдиціальними і підлягають доказуванню, крім встановлених у судовому рішенні фактів.

Судова колегія звертає увагу, що рішення у справі № 910/5410/15-г не звільняє відповідача від обов`язку виконувати взяті на себе зобов`язання. Натомість, при дотриманні встановленого договорами порядку проведення розрахунків, позивач не може бути обмежений у захисті свого права щодо стягнення коштів в зв`язку із зміною курсу гривні до долара США на дату платежу, як це зазначено в договорі.

Дане також узгоджується з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, які містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 13 Конституції України закріплює обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та документально підтвердженими лише в частковому розмірі щодо розрахунку курсової різниці.

Щодо посилань відповідача про наявність рішення суду між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, суд відзначає, що такі вимоги недоведено та непідтверджено належними і допустимими доказами, у зв'язку з чим не приймаються судом до уваги.

За таких обставин, аналізуючи положення чинного законодавства, колегія суддів доходить висновку про те, що порушення норм процесуального права та матеріального права, які могли призвести до скасування оскаржуваного рішення господарського суду відсутні, а мотиви з яких подано апеляційну скаргу, не можуть бути підставою для її скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою "Аграрний Холдинг Авангард" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2016 у справі № 910/29034/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.01.2016 у справі № 910/29034/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/29034/15 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

повний текст постанови підписаний 26.02.2016.

Головуючий суддя А.А. Верховець

Судді О.М. Остапенко

В.О. Пантелієнко