Ухвала суду № 56094849, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року м. Київ К/800/11981/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій областіна постановуЗапорізького окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 рокута ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 рокуу справі№2а-0870/7111/11за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький індустріально-механічний завод» доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький індустріально-механічний завод» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» ) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі міста Запоріжжя, правонаступником якої є Державна податкова інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 19 серпня 2011 року №0000232301.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 14 червня 2011 року по 26 липня 2011 року була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 по 31 березня 2011 року.

Результати перевірки викладені в акті № 903/23-023/33701132 від 02 серпня 2011 року (далі по тексту - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, підпунктів 1.22.1, 1.22.2 пункту 1.22, пунктів 1.23, 1.32 статті 1, пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5, пункту 6.1 статті 6, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування на суму 2732272,00 грн., заниження податку на прибуток в сумі 1689201,18 грн.

У зв'язку з виявленням зазначених порушень, 19 серпня 2011 року відповідачем було винесено податкове повідомлення - рішення №0000232301, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2107640,37 грн., з яких 1689201,18 грн. - основний платіж, 418441,19 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що договори, укладені між позивачем та його контрагентами, спричинили реальне настання правових наслідків, а їх виконання підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Крім того, наявними у позивача документами підтверджується факт передачі ТМЦ (що були наявні на складі) у виробництво, що свідчить про помилковість висновків податкового органу про заниження позивачем валового доходу на вартість таких товарно-матеріальних цінностей.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон України №334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону України №334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України №334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону України №334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами було укладено ряд договорів.

Так, у період з лютого 2010 року по червень 2010 року ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» мало фінансово-господарські відносини з ПП «Буджол». В зазначений період ПП «Буджол» надало позивачу послуги з виготовлення днищ та піскоструйці металопрокату на загальну суму 2024948, 50 грн., у тому числі ПДВ 337 491,40 грн.

У період з травня 2010 року по лютий 2011 року ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» мало фінансово-господарські відносини з ТОВ «Абсолют М», ТОВ «Дисконтоптторг», ТОВ «Плутон-62», ТОВ «Арсенал Буд МР», якими в зазначений період були надані консультаційно - посередницькі послуги з пошуку покупців виготовленої продукції на загальну суму 262975,70 грн., у тому числі ПДВ 43 829,30 грн.

У жовтні 2009 року ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» мало фінансово-господарські відносини з ПП «Спрут 2009». В зазначений період у ПП «Спрут 2009» був придбаний металопрокат (труби) на загальну суму 96187,50 грн., у тому числі ПДВ 16031,25 грн.

У період з липня 2010 року по вересень 2010 року ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» мало фінансово-господарські відносини з ТОВ «НВФ «Промметтрейд», яким був поставлений металопрокат та надані послуги з виготовлення днищ та піскоструйці металопрокату на загальну суму 1914312,00 грн., у тому числі ПДВ 319 051,90 грн.

У вересні 2010 року ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» мало фінансово-господарські відносини з ТОВ «Природоохоронні технології - ЕКМО», яким були надані послуги по розробці, виготовленню, підключенню, технічному обслуговуванню системи імпульсно-фазового управління випрямувачем устаткування ТВЧ на загальну суму 627700,80 грн., у тому числі ПДВ 104 616,80 грн.

На підтвердження реального виконання названих договорів та правомірного віднесення до складу витрат сум, сплачених названим контрагентам за поставлений товар та надані послуги, позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, копії яких містяться в матеріалах справи.

Також позивачем надано бухгалтерські документи, якими підтверджується зміна його матеріального стану в результаті реального виконання зазначених договорів.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що придбання відповідних товарів та послуг зумовлене виробничою необхідністю, оскільки основним видом діяльності позивача є виробництво власної продукції, зокрема, резервуарів, цистерн, контейнерів.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, якими підтверджується відпуск ТМЦ у виробництво, що стало підставою для їх списання.

Посилання відповідача на відсутність у суб'єкта господарської діяльності первинних документів певної форми, зокрема, лімітно-забірної картки (форми №М-8 та М-9, М-28 та М-28а), колегія суддів до уваги не приймає, оскільки позивач не обмежений положеннями чинних нормативно-правових актів в праві супроводжувати видачу ТМЦ у виробництво та проводити їх списання за наявності у нього інших первинних документів, якими такі дії оформлюються.

З огляду на наявність у позивача внутрішніх вимог, що пред'являються до відділу постачання при закупівлі сировини, технічних умов для виготовлення продукту, лімітних карток замовлень на заявку і постачання матеріалів, які затверджувались головним інженером, вимог, що підписувались комірником і директором по виробництву, колегія суддів приходить до висновку, що податковим органом не доведено порушення платником податків норм податкового законодавства, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Зазначаючи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, відповідач жодних доводів на підтвердження зазначеного не надає, а власне зміст касаційної скарги зводиться до цитування окремих норм податкового законодавства та акту перевірки, правова оцінка якому надана судами під час розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення - рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 27 березня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року у справі №2а-0870/7111/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

І.Я. Олендер