Рішення № 56094228, 18.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/2334/2016 Головуючий у 1-й інстанції: Гуменюк А.І.

справа №761/17045/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

при секретарі Горбачовій І.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 23 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Шевченківської районної в м.Києва державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,-

УСТАНОВИЛА:

В червні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визначення місцем проживання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання матері ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) та зобов»язати ОСОБА_4 не змінювати місце проживання або місце перебування дитини без дозволу ОСОБА_1; встановити юридичний факт, що місцем проживання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, є місце проживання матері ОСОБА_1 (АДРЕСА_1).

Вимоги обґрунтовує тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Дитина проживає разом з матір»ю у квартирі АДРЕСА_1.

Вказує, що за час перебування сторін у шлюбі відповідач ухилявся від виконання своїх батьківських обов»язків, проте наразі хоче забрати дитину за місцем свого проживання у м.СтрийЛьвівської області; створює психологічний тиск; має намір в уявленні дитини створити негативне враження про матір; забрав дитячі іграшки, грошову державну допомогу на дитину. Родичі відповідача також агресивно налаштовані проти неї.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В апеляційній скарзі посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо обставин правовідносин сторін.

В судовому засіданні позивач та її представник доводи апеляційної скарги підтримали, посилаючись на викладені в ній обставини.

Представник відповідача Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з»явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав письмові заперечення проти доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності відповідача, що не з»явився в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з»явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Дитина проживає разом з матір»ю у квартирі АДРЕСА_1.

Відповідно до даних Довідки форми №3 КП ЖЕК «Лук»янівка» №817 від 08 травня 2013 року, позивач та дитина зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1. Відповідно до Договору дарування квартири від 21 вересня 2005 року, реєстровий №2207, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С., квартира на праві власності належить ОСОБА_7.

Розпорядженням Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації №301 від 05 червня 2013 року для ОСОБА_6 установлений графік побачень з дитиною.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не знайшло свого документального підтвердження існування між учасниками справи спору з приводу місця проживання дитини.

Проте повністю з такими висновками колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров»я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч.1 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

При вирішенні спору між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, необхідно виходити з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, ухвалене рішення повинно відповідати інтересам неповнолітніх. При цьому, повинно бути ураховано, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Відповідно до ст.1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.

Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов»язом батьків утримувати дитину.

Відповідно до ст.18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

З матеріалі справи убачається про існування між колишнім подружжям стійкого конфлікту щодо існуючих прав та обов»язків обох батьків по відношенню до дитини та їх реалізації. З обставин справи, зокрема заперечень ОСОБА_4 проти позову, також убачається, що він не визнає заявлені вимоги, при цьому одночасно стверджує, що не має заперечень проти проживання дитини разом із матір»ю.

Стаття 174 ЦПК України надає суду право ухвалити рішення про задоволення позовних у разі визнання відповідачем позову і за умови, що це не призведе до порушення норм матеріального права, прав, свобод чи інтересів інших осіб.

З огляду на викладене, оскільки самі по собі вимоги позивача про визначення місця проживання дитини разом з нею ґрунтуються на положеннях закону та з огляду на відсутність заперечень батька дитини щодо проживання дитини разом із матір»ю, зазначена вимога підлягає задоволенню.

Проте, позовна вимога в частині визначення місця проживання дитини за конкретною адресою є безпідставною.

Статтею 161 СК України визначено механізм вирішення спору між батьками щодо того, з ким із батьків проживатиме дитина, проте визначення конкретного помешкання не є предметом розгляду спорів даного характеру.

У разі наявності спору щодо користування квартирою, такий спір повинен вирішуватись із застосуванням відповідних правових норм, які регулюють такі правовідносини та залученням всіх заінтересованих осіб, в тому числі власника житлового приміщення.

Вимоги до Шевченківської районної в м.Києва державної адміністрації є безпідставними та необґрунтованими. Доводи позовної заяви не містять викладу обставин про порушення цим органом прав та інтересів позивача або неповнолітньої дитини, а також не визначено юридичних наслідків встановлення юридичного факту щодо місця проживання дитини.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог щодо визначення місця проживання дитини з матір»ю та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення таких позовних вимог.

В іншій частині рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі , не убачається.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 23 жовтня 2015 року в частині вирішення вимог щодо визначення місця проживання дитини скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визначити місце проживання ОСОБА_6, 2011 року народження, з матір»ю ОСОБА_1.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов