Ухвала суду № 56094215, 17.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2016 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Поливач Л.Д.

ШаховоїО.В.

при секретарі Горовій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року,

у с т а н о в и в:

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача, зокрема, посилається на ті обставини, що суд дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог та не врахував положення Закону України «Про захист прав споживачів», постанову Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», оскільки умови спірного договору є несправедливими, адже всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у його відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

_____________

Справа № 757/21167/15-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/1644/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Батрин О.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 1 червня 2007 року між сторонами ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (змінило найменування на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») укладено кредитний договір № 014/03-03/420 (а. с. 9-12, 65-68).

Відповідно до умов цього договору відповідач надав позивачу кредит у розмірі 90 000,00 доларів США двома траншами, зі сплатою процентів у розмірі 12,5% річних зі строком повернення кредиту до 31 травня 2017 року.

Частиною 1 кредитного договору визначено цільове використання кредитних коштів - проведення ремонту нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень після реконструкції квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідно до вимог ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» кредитний договір № 014/03-03/420 від 1 червня 2007 року відповідає вимогам законодавства та вільному волевиявленню сторін, а тому відсутні підстави для визнання вказаного договору недійсним.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Укладений кредитний договір № 014/03-03/420 від 1 червня 2007 року є двостороннім правочином і він укладений на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1- 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень вказаної статті Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У частині третій названої статті визначений невичерпний перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Як убачається з матеріалів справи, а саме кредитного договору № 014/03-03/420 від 1 червня 2007 року та додатку № 1 до договору № 014/03-03/420 від 1 червня 2007 року «Графік погашення кредиту», банк на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» надав ОСОБА_2 всю необхідну інформацію: а саме: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови (а. с. 33-35).

Згідно п. 2.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Також позивач власноручним підписом на документі, який має назву «Графік погашення кредиту» підтвердив, що банк надав йому цю інформацію (а. с. 35).

Відповідно до п. 1.12 розділу 1 частини 2 кредитного договору позивач, підписуючи кредитний договір підтвердив, що умови кредитного договору для нього є зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними і справедливими; позичальник не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких для нього обставин.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив зібрані у справі докази у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, належним чином встановив фактичні обставини справи, а тому дійшов законного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору № 014/03-03/420 від 1 червня 2007 року.

Також особа, яка подала апеляційну скаргу, помилково посилається на постанову Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року, оскільки відповідно норми ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Згадана постанова набрала чинності 12 листопада 2007 року, тобто пізніше дати укладення оспорюваного кредитного договору.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задоволення позову, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

З огляду на викладене та у зв'язку з тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, апеляційна скарга має бути відхилена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.М. Вербова

Судді: Л.Д. Поливач

О.В. Шахова