Ухвала суду № 56094212, 17.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2016 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Поливач Л.Д.

ШаховоїО.В.

при секретарі Горовій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі департаменту охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації, Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року,

у с т а н о в и в :

У червні 2015 року заступник прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі департаменту охорони здоров'я КМДА, Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги 10056,79 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з належного відповідача ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» на користь Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги на лікування потерпілої в сумі 10056,79 грн.

Представник позивача посилається на ті обставини, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення витрат на лікування потерпілої з відповідача. В обґрунтування скарги вказує, що судом не застосовано Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних

_____________

Справа № 756/7580/15-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/1662/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Жук М.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

транспортних засобів», оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент вчинення злочину була застрахована у АТ «УОСК». Також зазначає, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року кримінальне провадження № 12014100050011603 від 26 грудня 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України закрито на підставі ст. 46 КК України у зв'язку з примиренням з потерпілою, ухвалою встановлено, що ОСОБА_3 відшкодувала заподіяну злочином шкоду.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Прокурор прокуратури Оболонського району м. Києва Пилипенко Т.А. та департаменту охорони здоров'я КМДА - Щербина М.В. у задоволенні апеляційної скарги просили відмовити, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2015 рокузалишити без змін.

Представник позивача Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не прибув, надіслав заяву про розгляд справи за відсутності, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у його відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 25 грудня 2014 року близько 18 год. 45 хв. відповідач ОСОБА_3, рухаючись по просп. Героїв Сталінграда, 46, в м. Києві, на автомобілі марки «Мітсубісі Лансер», державний номерний знак НОМЕР_1, не будучи уважною, не переконавшись, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не стежила за дорожньою обстановкою, грубо порушуючи п. п. 1.5, 2.3 (б), 10.1 Правил дорожнього руху України, здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_10, яка згідно висновку експерта № 113/е від 3 лютого 2015 року отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 лютого 2015 року встановлено, що порушення ОСОБА_3 п. п. 1.5, 2.3 (б), 10.1 ПДР України знаходиться в прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Вказаною ухвалою від 23 лютого 2015 року ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 46 КК України у зв'язку з примиренням з потерпілою. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України - закрито (а. с. 5-6).

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Закриття кримінального провадження за правилами КПК України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України.

Відповідно до Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння, зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету та їх використання, затвердженого постановою КМУ від 16 липня 1993 року № 545, сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Згідно довідки-розрахунку Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги № 288 від 16 лютого 2015 року хвора ОСОБА_11 знаходилася на лікуванні з 25 грудня 2014 року по 19 січня 2015 року у відділенні травматології № 1, фактичні витрати на лікування потерпілої за кошти лікарні складають 10056,79 грн. (а. с. 7).

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що ОСОБА_3, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього кримінальне правопорушення.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що витрати на лікування потерпілої в Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги в сумі 10056,79 грн. підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, з приводу того, що відповідач не є

відповідальною за витрати, понесені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та те, що судом не застосовано Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент вчинення злочину була застрахована у ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія», є безпідставними з огляду на наступне.

Так, згідно полісу № АС/9520993 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (діє на території України) від 21 лютого 2014 року цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» (а. с. 56).

Разом з тим, відповідно до роз'яснення п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 1 березня 2013 року № 4, за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.

З винної особи за регресною вимогою стягується розмір визначеного відшкодування за зобов'язанням з відшкодування шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то витрати з такої особи стягуються у цих межах.

Регресну вимогу може бути пред'явлено протягом трьох років із дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди (відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів тощо).

Також відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіював шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи викладене, посилання апелянта на не застосування положень ст. 1194 ЦК України та ст. ст. 23, 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задоволення позову, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Підстав до скасування рішення суду, передбачених статтею 309 ЦПК України, при апеляційному розгляді не встановлено.

З огляду на викладене та у зв'язку з тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, апеляційна скарга має бути відхилена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.М. Вербова

Судді: Л.Д. Поливач

О.В. Шахова