Рішення № 56093096, 17.02.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2016 р.Справа № 916/4921/15

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: адвокат ОСОБА_2 /свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги/;

Від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю від 10.08.2015р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державного підприємства „Кролевецьке лісомисливське господарство до товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_4 Груп про стягнення 42 203 доларів США, що еквівалентно 1 015 404,18 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Кролевецьке лісомисливське господарство (далі по тексту ДП „Кролевецьке лісомисливське господарство) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_4 Груп (далі по тексту ТОВ „ОСОБА_4 Груп) про повернення в натурі безпідставно набутого майна, а саме пиловочника різних порід, що отриманий згідно переліку залізничних накладних, на загальну суму 42 203 доларів США, що еквівалентно 1 015 404,18 грн., а у разі неможливості повернення в натурі вказаного майна про стягнення його вартості. Позовні вимоги обґрунтовані фактом набуття відповідачем права на спірне майно за відсутності на це правових підстав, а також відмовою повернути вказане майно у добровільному порядку.

В процесі розгляду справи ДП „Кролевецьке лісомисливське господарство уточнило заявлені позовні вимоги та просило суд стягнути із відповідача вартість безпідставно набутого майна в розмірі 42 203 доларів США, що еквівалентно 1 015 404,18 грн. Вказана редакція позовних вимог була прийнята судом до розгляду як остаточна. Крім того, позивач додатково просив покласти на відповідача судові витрати по справі, до складу яких віднести витрати на правову допомогу адвоката в сумі 15 231,06 грн., витрати повязані з прибуттям адвоката в судове засідання в загальній сумі 2 400,99 грн. (витрати на пальне для автомобіля в сумі 1 966,99 грн. та проживання в готелі вартістю 434 грн.), а загалом 17 632,05 грн.

Відповідач повністю заперечує проти позову, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

14.02.2014р. між ДП „Кролевецьке лісомисливське господарство (Продавець) та DSL WOOD OY, Фінляндія (Покупець) було укладено контракт № 14/02, у відповідності до умов якого предметом цього контракту є здійснення поставки товару Продавцем Покупцю протягом строку дії даного контракту, на умовах визначених в даному контракті, у повній відповідності до специфікацій, які є невідємною частиною контракту.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність от 16.04.1991г. № 959-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) зовнішньоекономічною діяльністю є діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Іноземними суб'єктами господарської діяльності є суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

В силу положень ст. 3 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність от 16.04.1991г. № 959-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є зокрема юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Згідно зі ст. 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність от 16.04.1991г. № 959-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Приймаючи до уваги наведені положення чинного законодавства, а також субєктний склад контракту № 14/02 від 14.02.2014р., зміст зобовязань, що виникли на підставі даної угоди, господарський суд доходить висновку, що між позивачем та компанією DSL WOOD OY, Фінляндія був укладений зовнішньоекономічний договір з метою здійснення зовнішньоекономічної діяльності. При дослідженні питання можливості застосування до даного контракту права України, суд вважає за необхідне звернутись до положень Закону України „Про міжнародне приватне право.

Так, в силу положень ст. 1 Закону України „Про міжнародне приватне право від 23.06.2005р. № 2709-IV (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту Закон України „Про міжнародне приватне право) для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави; колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.

Виходячи з положень ст.ст. 4, 5 Закону України „Про міжнародне приватне право право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Положеннями ст. 32 Закону України „Про міжнародне приватне право передбачено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Відповідно до ст. 44 Закону України „Про міжнародне приватне право у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець за договором купівлі-продажу.

При цьому, пунктом 11.6 контракту № 14/02 від 14.02.2014р. передбачено, що всі інші умови, які не передбачені в даному контракті, регулюються правилами INCOTERMS 2010 та чинними законами України.

Приймаючи до уваги, що сторонами контракту № 14/02 від 14.02.2014р. було погоджено застосування до його положень права України, що цілком відповідає правилам визначення колізійних норм, які підлягають застосуванню у правовідносинах поставки із іноземним елементом, господарський суд доходить висновку, що до умов даного контракту підлягає застосуванню право України.

Виходячи з положень п.п. 4.1 4.3 контракту № 14/02 від 14.02.2014р. поставка товару здійснюється Продавцем на умовах, зазначених у додатках до даного контракту. Протягом строку дії даного контракту Покупець направляє Продавцю письмові заявки до 20 числа місяця, наступного місяцю відвантаження, в яких зазначає сортність, розмірі та кількість товару, які він просить поставити за даним договором, також зазначаються строки поставки. Узгоджена заявка (з підписами та печатками Продавця та Покупця) є підставою для виготовлення та вивантаження товару.

Підписанням специфікації № 1 на поставку лісоматеріалів до контракту № 14/02 від 14.02.2014р. було погоджено асортимент, кількість та вартість товару, що підлягає поставці, а також встановлено умови поставки: CPT ОСОБА_3, вантажоотримувач DSL WOOD OY, Фінляндія. При цьому, сторонами було погоджено, що отримувачем для відвантаження є ТОВ „ОСОБА_4 Груп.

18.11.2013р. між ДП „Кролевецьке лісомисливське господарство (Замовник) та ТОВ „ОСОБА_4 Груп (Виконавець) було укладено договір про надання послуг по декларуванню товарів, що переміщуються через митний кордон України № 22 (далі по тексту договір №22 від 18.11.2013р.), у відповідності до умов якого предметом цього договору є декларування товарів Замовника, що переміщуються через митний кордон України, та представництво інтересів замовника в Південній митниці (далі по тексту договору митниця) та в інших державних установах, повязаних з брокерським обслуговуванням в порядку та на умовах даного договору. Ліцензія на посередницьку діяльність митного брокера АЕ № 186630 від 11.11.2013р. Згідно діючого законодавства України Виконавець зобовязався надавати митниці належним чином оформлену вантажну митну декларацію та інші документи, необхідні для здійснення митного оформлення товарів Замовника. Крім того, Виконавець зобовязався сплачувати митні збори та платежі за вантажними митними деклараціями, плати за митне оформлення товарів. У рамках повноважень, згідно наданої довіреності Замовника, Виконавець має право оформлювати та підписувати документи для здійснення (проходження) митного оформлення, та передовіряти третім особам свої повноваження. Договір було укладено в момент його підписання на строк до 31.12.2014р., із можливістю його автоматичної пролонгації за принципом мовчазливої згоди сторін.

В свою чергу, Замовник зобовязався надавати Виконавцю вчасно та в повному обсязі інформацію та документи, що стосуються предмету даного договору і необхідні для надання послуг Замовнику. В разі надання Замовником не всіх документів, необхідних для митного оформлення, або надання відомостей чи документів, які не мають усіх необхідних реквізитів для оформлення митних документів на момент їх прийому, останні вважаються ненаданими Виконавцю, про що останній негайно інформує Замовника. Крім того, Замовник зобовязався надавати Виконавцю довіреність для проведення від імені Замовника операцій, необхідних для виконання даного договору.

Як свідчать наявні у матеріалах справи залізничні накладні № 32057648 від 18.02.2014р., № 32072993 від 19.02.2014р., № 32080244 від 20.02.2014р., № 32100778 від 22.02.2014р., № 32151334 від 26.02.2014р., № 32199648 від 03.03.2014р., № 32208779 від 04.03.2014р., № 32221467 від 05.03.2014р., № 32250995 від 07.03.2014р., № 32250342 від 07.03.2014р., № 32299778 від 12.03.2014р., № 32382582 від 19.03.2014р., № 32419996 від 22.03.2014р., позивачем було направлено на адресу ТОВ „ОСОБА_4 Груп, місце вивантаження станція Одеса-Застава І, для подальшої відправки морським транспортом на користь кінцевого одержувача DSL WOOD OY, Фінляндія, вантаж пиловочник різних порід, загальною вартістю 42 203 доларів США. Вказаний вантаж був отриманий відповідачем, про що свідчать відповідні відмітки у залізничних накладних.

Позивач вважає, що ТОВ „ОСОБА_4 Груп утримує у себе товар, що був відправлений позивачем для подальшої передачі на користь покупця за контрактом № 14/02 від 14.02.2014р. компанії DSL WOOD OY, Фінляндія, за відсутності на це передбачених законом правових підстав, оскільки відповідач не є ані перевізником, ані вантажовласником відправленого залізницею товару. У звязку із відмовою відповідача повернути вказаний товар в натурі, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Виходячи зі змісту Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів INCOTERMS-2010 термін СРТ (Carriage Paid To (... named place of destination))

Фрахт/перевезення сплачені до (...назва місця признання), на умовах якого передбачена поставка товару за контрактом № 14/02 від 14.02.2014р., передбачає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику. Крім того, продавець зобовязаний сплатити видатки, повязані із перевезенням товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики втрати або пошкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику.

Під словом „перевізник розуміється будь-яка особа, яка на підставі договору перевезення бере на себе зобовязання забезпечити самому або організувати перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським та внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

За умовами терміну СРТ на продавця покладається обовязок із забезпечення митного очищення товару для експорту.

Продавець зобовязаний укласти за свій рахунок на звичайних умовах договір перевезення вантажу до узгодженого пункту у названому місці призначення за звичайним маршрутом та звично прийнятим способом. Якщо такий пункт не узгоджений або не визначений практикою такого роду поставок, продавець може вибрати найбільш вигідний для нього пункт у названому місці призначення. Продавець зобовязаний надати товар перевізнику, з яким укладено договір перевезення, у відповідності до ст. А.3, а при наявності декількох перевізників першому із них для транспортування у назване місце у визначену дату або в межах узгодженого строку.

Продавець зобовязаний з урахуванням обумовлень статті Б.5 нести всі ризики втрати або пошкодження товару до моменту його поставки у відповідності до ст. А.4.

При цьому, 27.01.2014р. між ТОВ „ОСОБА_4 Груп (Експедитор) та компанією DSL WOOD OY, Фінляндія, (Клієнт) був укладений договір транспортного експедирування № 27-01/14-D, у відповідності до умов якого Експедитор зобовязався за дорученням та за рахунок Клієнта надати або організувати надання транспортно-експедиційних послуг, повязаних із організацією та забезпеченням перевезень експортно-імпортних та транзитних вантажів Клієнта, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу. До прав експедитора належить укладення договорів та угод із перевізниками, портами, складами, брокерськими компаніями, судохідними компаніями/їх агентами, експедиторськими та іншими організаціями, які є резидентами або нерезидентами України, для виконання своїх обовязків за договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність від 01 липня 2004 року N 1955-IV (з наступними змінами та доповненнями) транспортно-експедиторською діяльністю є підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Експедитором (транспортним експедитором) є суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Згідно зі ст. 9 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Проаналізувавши зміст контракту № 14/02 від 14.02.2014р., враховуючи статус відповідача як експедитора відповідно до умов договору, укладеного із вантажовласником компанією DSL WOOD OY, Фінляндія, господарський суд доходить висновку, що обовязок позивача забезпечити поставку товару у власність покупця за контрактом № 14/02 від 14.02.2014р. був виконаний в момент передачі товару до відправлення залізничним транспортом. З цього моменту з ДП „Кролевецьке лісомисливське господарство знімаються ризики випадкового знищення та пошкодження товару та, відповідно, відбувається вибуття товару із власності продавця у правовідносинах купівлі-продажу/поставки.

В свою чергу, відповідач, отримавши товар, переданий залізничним транспортом, та виконуючи доручення власника вантажу компанії DSL WOOD OY, Фінляндія, як експедитор та представник вантажовласника здійснював та здійснює дії із вантажем за дорученням його власника. При цьому, у вказаний момент позивач як особа, яка на належній правовій підставі втратила права власності на проданий вантаж, не має будь-яких правомочностей щодо нього, зокрема не має права вимагати повернення товару або відшкодування його вартості.

Так суд зауважує, що відповідач, виконуючи доручення компанії DSL WOOD OY, Фінляндія, як вантажовласника, здійснив укладення договору зберігання прийнятого вантажу від свого імені, чим, відповідно, вжив заходів щодо його збереження.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивач у встановленому законом порядку втратив право власності на майно, вартість якого заявлена до стягнення в межах даної справи, у звязку з чим, не має права вимагати його повернення від ТОВ „ОСОБА_4 Груп, яке як експедитор є законним представником нового власника цього товару компанії DSL WOOD OY, Фінляндія. За таких же обставин, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення саме із відповідача вартості переданого позивачем товару, оскільки відповідні правовідносини із оплати вартості проданого товару врегульовані відповідним договором поставки, стороною якого відповідач не є, а докази уповноваження його на здійснення розрахунків за придбаний у позивача товар в матеріалах справи відсутні.

Викладеним повністю спростовуються доводи, покладені ДП „Кролевецьке лісомисливське господарство в обґрунтування заявленого позову, що має наслідком необхідність відмови у його задоволенні у повному обсязі.

Підсумовуючи вищевикладене, відповідно до ст.ст. 1, 3, 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність от 16.04.1991г. № 959-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 1, 4, 5, 32, 44 Закону України „Про міжнародне приватне право від 23.06.2005р. № 2709-IV (з наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 11, 509, 525, 526, 629, 662, 664, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 1, 9 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність від 01 липня 2004 року N 1955-IV (з наступними змінами та доповненнями) позов ДП „Кролевецьке лісомисливське господарство задоволенню не підлягає.

Судові витрати зі сплати судового збору та інші додаткові витрати, заявлені позивачем до компенсації, покладаються судом на ДП „Кролевецьке лісомисливське господарство у звязку із відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 22.02.2016р.

Суддя С.П. Желєзна