Рішення № 56091775, 25.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.02.16р.

Справа № 904/39/16

За позовом Комунального підприємства "Кривбасводоканал", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Автогаражного коператива "Металург", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 1510,56 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Кривбасводоканал" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Автогаражного кооператива "Металург" (далі - відповідач) про стягнення основного боргу у сумі 999,05 грн, 34,67 грн 3% річних, 476,84 грн інфляційних нарахувань на суму боргу з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору на постачання води № 117 від 28.05.2003..

Представник позивача у засідання суду не з'явився, але 23.02.2016 на електронну пошту суду надіслав постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача повернулися на адресу господарського суду поштові відправлення з ухвалами суду з додаванням довідки "організація не обслуговується".

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

28.05.2003 між Комунальним підприємством "Кривбасводоканал" (далі - виконавець, позивач) та Автогаражним коперативом "Металург" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір на подачу води з комунального подопроводу №117 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого виконавець зобов'язується забезпечувати питною водою, а споживач прийняти та розрахуватись згідно наданих заявок на питну воду орієнтовно в об'ємі 158 м3/міс, яка відповідає Держстандарту 2874-82 "Вода питна".

Облік спожитої води проводиться водовимірювальними приладами, встановленими споживачем своїми силами за рахунок своїх коштів, за згодою виконавця (п. 3.1 договору).

Згідно п. 4.1 договору розрахунки за воду здійснюються згідно показань водолічильника грошовими коштами передплатою через ощадбанки.

Тариф на момент укладання договору складає за 1м3 з ПДВ: вода питна - 0,40 грн. Тарифи на питну воду в період дії договору можуть змінюватись згідно діючому законодавству України (п. 4.3 договору).

Пунктами 7.1 та 7.2 договору передбачено, що договір діє протягом одного року з моменту підписання. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не висловила наміру внести до нього зміни або доповнення, він продовжується на наступний рік.

На виконання умов договору позивачем за період жовтня 2012 року, липня 2013 року, травня, грудня 2014 року, квітня та липня 2015 року відповідачу подано питну воду у загальному обсязі 708м3 на суму 999,05 грн. Обсяги забору питної води за вказаний період підтверджується актами підписаними та скріпленими печатками підприємств між виконавцем та споживачем.

В порушення виконання умов договору відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати спожитої питної води, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 999,05 грн.

Наявна заборгованість відповідача перед позивачем і стала підставою для звернення останнього до суду з цим позовом, а також нарахування на суму основного боргу 3% річних та інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач зобоов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 32 цього закону встановлено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт надання позивачем послуг з водопостачання відповідачу останнім не оспорений та споживання яких підтверджено матеріалами справи.

Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором за період жовтня 2012 року, липня 2013 року, травня, грудня 2014 року, квітня та липня 2015 року в сумі 999,05 грн.

Порушенням зобов’язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, тобто – неналежне виконання.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за кожним актом окремо за загальний період з 01.12.2012 по 20.10.2015 у сумі 34,67 грн та інфляційні нарахування за кожним актом окремо за аналогічний період, що складає 476,84 грн, перевіривши розрахунки яких, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обов’язку щодо оплати отриманих послуг з водопостачання, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а саме стягненню: 999,05 грн основного боргу за надані послуги з водопостачання, 476,84 грн інфляційних нарахувань та 34,67 грн 3% річних.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволеним вимогам у сумі 1 218,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Автогаражного коператива "Металург" (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Цимлянська, буд. 3, ідентифікаційний код 26238408) на користь Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Єсеніна, буд. 6А, ідентифікаційний код 03341316) - 999,05 грн основного боргу, 476,84 грн інфляційних нарахувань та 34,67 грн 3% річних та 1 218,00 грн витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано – 25.02.2016.

Суддя В.Д. Воронько