Постанова № 56090147, 24.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10204/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Епель О.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Бродацькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сусід» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2015 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Сусід» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.12.2014 року № 0009102201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Сусід» подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та просять постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Сусід» з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Інтер Профі Груп» за період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Сусід» п.198.2, п.198.3, п.198.6. ст.198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 527935 грн. за серпень 2014 року. За результатами перевірки складено акт від № 7488/26-56-22-01-03/32251091 від 23.12.2014 року.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 31.12.2014 року № 0009102201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 659918,75 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 527935,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 131983,00 грн..

За результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів, спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, судова колегія виходить з наступного.

В основу відмови в задоволенні позовних вимог судом першої інстанції підтримано доводи відповідача про відсутність факту реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Інтер Профі Груп». Складені по таким взаємовідносинам первинні документи, на думку Окружного адміністративного суду м. Києва, не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Висновки про безтоварність операцій позивача з його контрагентом судом першої інстанції зроблено з посиланням на те, що із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, руху активів, а відтак не доведено, що дії по формуванню податкового кредиту є правомірними.

Колегія суддів на спростування вказаної вище позиції суду першої інстанції, відзначає слідуюче.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Так, між ТОВ «Сусід» та ТОВ «Інтер Профі Груп» укладено договори:

- від 30.05.2014 року № 05-15 про надання послуг кадрового обліку. На підтвердження факту надання послуг позивачем надано Звіт про надані послуги від 29.08.2014 року, акт прийому-передачі № 827 від 31.08.2014 року. На підставі укладеного договору ТОВ «Інтер Профі Груп» виписали податкову накладну № 43 від 31.08.2014 року на загальну суму 10368,00 грн. в т.ч. ПДВ 1728,00 грн., який позивачем було віднесено до податкового кредиту;

- від 29.08.2014 року № 08-12 про надання транспортних послуг. На підтвердження факту надання послуг позивачем надано заявку на виконання перевезення від 29.08.2014 року, акт надання послуг від 31.08.2014 року № 877, звіт виконаних послуг від 31.08.2014 року та товарно-транспортну накладну від 31.08.2014 року № 31-08-14/1. На підставі укладеного договору ТОВ «Інтер Профі Груп» виписали податкову накладну № 93 від 31.08.2014 року на загальну суму 281,88 грн. в т.ч. ПДВ 46,98 грн., який позивачем було віднесено до податкового кредиту;

- від 05.06.2014 року № 06-16 про виконання робіт з техобслуговування обладнання. На підтвердження факту надання послуг позивачем надано: наряд-замовлення від 01.08.2014 року, звіт про виконані роботи від 31.08.2014 року та акт надання послуг № 839 від 31.08.2014 року. На підставі укладеного договору ТОВ «Інтер Профі Груп» виписали податкову накладну № 55 від 31.08.2014 року на загальну суму 61908,00 грн. в т.ч. ПДВ 10318,00 грн., який позивачем було віднесено до податкового кредиту;

- від 28.02.2014 року № 02-24 про надання юридичних послуг. На підтвердження факту надання послуг позивачем надано: звіт про надані юридичні послуги від 31.08.2014 року та акти наданих послуг від 31.08.2014 року № 878, № 879, № 880 і № 881. На підставі укладеного договору ТОВ «Інтер Профі Груп» виписали податкові накладні (№ 97, № 99, № 100 від 31.08.2014 р.) на загальну суму 3036970,00 грн. в т.ч. ПДВ 506161,67 грн., який позивачем було віднесено до податкового кредиту;

- від 15.07.2014 року № 07-50 про надання послуг з аналізу дебіторської та кредиторської заборгованості, ліквідності підприємства за II квартал 2014 року. На підтвердження факту надання послуг позивачем надано: звіт про надані послуги та акт наданих послуг № 822 від 31.08.2014 року. На підставі укладеного договору ТОВ «Інтер Профі Груп» виписали податкову накладну № 38 від 31.08.2014 року на загальну суму 58080,00 грн. в т.ч. ПДВ 9680,00 грн., який позивачем було віднесено до податкового кредиту.

Факт перерахування грошових коштів від ТОВ «Сусід» на користь ТОВ «Інтер Профі Груп» за вищевказаними договорами підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 100681095 від 13 січня 2015 р., № 100681096 від 13 січня 2015 р., № 100662684 від 09 грудня 2014 р., № 100662685 від 09 грудня 2014 р., № 100638574 від 30 жовтня 2014 р., № 100638575 від 30 жовтня 2014 р., № 100615895 від 23 вересня 2014 р., № 100614394 від 18 вересня 2014 р.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що документи, надані позивачем, не підтверджують реальність вчинених господарських операцій, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Інтер Профі Груп» мало відповідні матеріальні ресурси, кваліфікований персонал у достатній кількості для виконання послуг відповідно до вищевказаних договорів. Зокрема, на підтвердження реальності договорів не надано доказів:

існування у ТОВ «Інтер Профі Груп» відповідних фахівців з кадрового обліку з відповідною освітою та кваліфікацією а також доказів складання саме працівниками ТОВ «Інтер Профі Груп» Звіту про надані послуги від 29.08.2014 року;

наявності у ТОВ «Інтер Профі Груп» транспортних засобів а також водіїв відповідного фаху, які можуть здійснювати перевезення автомобілем ГАЗ 33021, який вказано у ТТН від 31.08.2014 року № 31-08-14/1;

що обладнання, яке мало обслуговуватись ТОВ «Інтер Профі Груп» перебуває на балансі ТОВ «Сусід», як і не надано доказів наявності у ТОВ «Інтер Профі Груп» різнофахових спеціалістів з відповідною освітою та досвідом на технічне обслуговування обладнання, яке є предметом договору;

на підтвердження реального надання послуг з підготовки, складання проектів договорів фінансового лізингу; аналізу договорів фінансового лізингу; юридичного супроводження та представництва інтересів при проведенні переговорів та укладанні договорів фінансового лізингу; супроводження нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу; не надано ані проектів таких договорів, а ні доказів укладання будь-яких договорів фінансового лізингу ТОВ «Сусід» за сприяння ТОВ «Інтер Профі Груп»;

існування у ТОВ «Інтер Профі Груп» відповідних фахівців з аналізу дебіторської та кредиторської заборгованості з відповідною освітою та кваліфікацією а також доказів складання саме працівниками даного товариства звітів про надані послуги.

З наведеного слідує, що Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем вищевказаних послуг, а саме - належним чином оформлених первинних документів, які дають суб'єкту господарювання право на формування податкового кредиту.

Разом з тим, судом першої інстанції не заперечується наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Податкового кодексу України є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкових та видаткових накладних, актів виконаних робіт тощо), а лише зауважується, що це не є достатньою підставою для їх включення до складу податкового кредиту.

Проте, судом першої інстанції не взято до уваги та не надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи документам, а саме: штатному розпису ТОВ «Інтер Профі Груп» відповідно до якого на даному товаристві в серпні працювало 224 робітники, різних кваліфікацій.

Так, згідно вищевказаного штатного розпису:

на ТОВ «Інтер Профі Груп» працював відділ кадрів, який складається з 7 осіб, що більш ніж достатньо для надання кадрових послуг, а звіт по надані послуги підписаний директором товариства, що є керівником, а, отже і його працівником;

на ТОВ «Інтер Профі Груп» також працювали 4 водії автотранспортних засобів, в тому числі і ОСОБА_3, що здійснював перевезення. Наявність на підприємстві водіїв свідчить і про наявність автотранспортних засобів;

на ТОВ «Інтер Профі Груп» працював відділ технічного обслуговування комп'ютерної техніки, що складається з 7 осіб та декілька відділів з технічного обслуговування різнофахових спеціалістів, що більш ніж достатньо для надання робіт з технічного обслуговування. Відповідач ні в акті перевірки, ні в своїх доводах не ставить під сумнів наявність обладнання на балансі позивача, а різноманітність цього обладнання не є протиправною та може мати місце. Більш того, до апеляційної скарги апелянтом додано балансову довідку по обладнанню, яка підтверджує наявність у позивача вказаного відповідачем різноманітного обладнання;

на підтвердження реального надання послуг з підготовки, складання проектів договорів фінансового лізингу, їх аналізу та юридичного супроводження тощо апелянтом надано договори лізингу між позивачем та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», акти прийому-передачі приміщень (магазинів) до цих договорів, проектів договорів суборенди нерухомого майна та актів приймання - передачі об'єкту оренди, тощо. Вказані документи є безумовними та належними доказами підтвердження надання позивачу його контрагентом юридичних послуг у сфері лізингу. Більш того, основним видом діяльності товариства є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Отже, зазначені договори та проекти договорів відповідають виду діяльності позивача, а, отже, є такими, що використовуються ним у власній господарській діяльності. При цьому, згідно вищевказаного штатного розпису на ТОВ «Інтер Профі Груп» працював відділ проведення фінансового аналізу, що складається з 16 осіб, що більш ніж достатньо для надання послуг з аналізу дебіторської та кредиторської заборгованості та ліквідності підприємства.

Статтею 11 КАС України передбачено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Враховуючи те, що судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим, як того вимагає КАС України, суд мав запропонувати позивачу надати докази, яких, на його думку, не вистачає для підтвердження реальності господарських операцій.

Під час апеляційного розгляду справи апелянтом було надано належним чином завірені копії наказів ТОВ «Інтер Профі Груп» про службове відрядження їх працівників до ТОВ «Сусід», а саме:

№ 14 від 18.07.2014 року щодо відрядження юрисконсультів ОСОБА_6, ОСОБА_38., економіста з фінансової роботи ОСОБА_7 та економіста ОСОБА_8 - для організації та допомоги укладання лізингових договорів;

№ 15 від 31.07.2014 року щодо відрядження начальника відділу технічного обслуговування комп'ютерної техніки ОСОБА_9, інженерів по обслуговуванню комп'ютерної техніки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, провідних інженерів відділу технічного обслуговування комп'ютерної техніки ОСОБА_5, ОСОБА_13, менеджера служби підтримки відділу технічного обслуговування комп'ютерної техніки ОСОБА_14; начальника відділу системного адміністрування ОСОБА_15, провідного інженера відділу системного адміністрування ОСОБА_16, провідного інженера-програміста ОСОБА_17, інженера з комп'ютерних систем ОСОБА_18, слюсарів-сантехніків ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, електриків ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, електромонтерів ОСОБА_31, ОСОБА_32 - для обслуговування та ремонту обладнання відповідно до списку;

№ 16 від 01.08.2014 року щодо відрядження економістів з фінансової роботи ОСОБА_33, ОСОБА_34, провідного економіста ОСОБА_35, економіста ОСОБА_36 - для аналізу кредиторської та дебіторської заборгованості позивача.

Таким чином, оскільки рішення повинно бути ухваленим судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, колегія судів не може проігнорувати та не взяти до уваги надану апелянтом документацію (в підтвердження реальності спірних правочинів) і не надати їй належну правову оцінку. При цьому, варто відзначити, що зазначені накази судом першої інстанції не витребовувалися, а позивачем не надавалися з огляду на їх відсутність у останнього. Оскільки, суд повинен повно та всебічно дослідити всі обставини справи та надати правову оцінку всім наявним та наданим доказам з метою відновлення порушеного права або ж спростування доводів щодо такого порушення, апеляційна інстанція не може залишити поза увагою надані документи та не надати їм правової оцінки.

Перелічені вище накази про службові відрядження, в сукупності з вище наведеними доводами та дослідженими апеляційною інстанцією доказами, підтверджують позицію апелянта, що укладені ним з ТОВ «Інтер Профі Груп» договори мали реальну силу, а їх умови та вимоги дотримані сторонами договірних відносин, тобто договори були виконані.

Окрім цього відповідач на єдину підставу документального не підтвердження взаємовідносин позивача з ТОВ «Інтер Профі Груп» посилається на те, що працівниками ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві складено податкову інформацію від 21.11.14 №179/7/26-56-22-01-11, щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтер Профі Груп» по взаємовідносинах з покупцями та постачальниками за період з 01.02.14 по 31.10.14, у зв'язку з чим вбачається відсутність фактичного здійснення постачання товару (послуг) та формування підприємствами штучного податкового кредиту на користь третіх осіб.

Проте, апеляційна інстанція не може розцінювати зазначені вище доводи в якості підстави та належного доказу для скасування спірного рішення, оскільки порушення контрагентом норм податкового законодавства не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток підприємств у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки ПК України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на формування витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Крім того, сам по собі акт неможливості проведення зустрічної звірки контрагента не може розцінюватися в якості достатнього доказу для скасування спірного рішення, адже він являється по суті суб'єктивно викладеними судженнями податкового органу за результатами перевірки, здійсненої відносно діяльності виключно контрагента позивача, а відображені в ньому відомості не ґрунтуються на дослідженні первинних фінансово-господарських відносин з позивачем

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України викладена від 19 червня 2013 року у справі № К/9991/63643/12, а також підтримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року у справі № К/800/29212/13, відповідно до якої чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Тому в разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його постачальника для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Так, відповідно до ухвали ВАСУ від 21 червня 2012 року по справі № К-30005/10: «...якщо на момент здійснення господарських операцій продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є обґрунтованим. Визнання суб'єкта господарювання банкрутом та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних».

Крім того, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського Кодексу України).

На час укладання та виконання договорів поставки контрагенти позивача, які ліквідовані, були належним чином зареєстровані платниками ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, являлися юридичними особами, наділеними правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, а чинним законодавством України не встановлено наслідків нікчемності договорів, укладених юридичною особою, яка перебуває або перебувала в стані банкрутства, навіть якщо в подальшому її взагалі визнано банкрутом.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 14 червня 2012 року у справі № К/9991/66847/11.

Отже, суд першої інстанції не правомірно не звернув увагу, що на момент укладання правочинів та складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мав повне право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Таким чином, на час проведення господарських операцій контрагенти позивача були належним чином зареєстровані платниками ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, являлися юридичними особами, наділеними правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформовано податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством, що не заперечується сторонами.

Крім того, невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не є переконливими.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.07.2012 року у справі № К-30744/10.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б спростовували можливість організації виконання вказаних операцій контрагентом. Також податковим органом не зазначеного та не доведено обсягів трудових та інших ресурсів, які були необхідні для виконання спірних операцій, але були відсутні, а відтак не доведено неможливості здійснення контрагентом господарської діяльності та, зокрема, виконання спірних операцій.

Проведений апеляційною інстанцією аналіз вищезазначених первинних документів у їх сукупності, дає змогу зробити висновок, що господарські операції за вказаним правочином мав реальний характер, а апелянтом було надано достатньо документів в підтвердження факту реальності вчинених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Відповідно абз. 11 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, проаналізувавши усі вищевказані документи, колегія суддів вважає, що оформлені сторонами договори та первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкові накладні - вимогам ПК України. При цьому, будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних та інших первинних документів не встановлено.

На спростування висновків суду першої інстанції щодо нереальності господарських взаємовідносин позивача та його контрагента ТОВ «Інтер Профі Груп» колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.06.11 року по справі К/9991/15429/11 та ухвалі цього ж суду від 05.10.11 року по справі К 9991/14602/11.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, перевіривши дійсність господарських взаємовідносин апелянта з контрагентом, апеляційний суд приходить до висновку, що апелянт мав всі правові підстави для формування податкового кредиту, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, з огляду на наявність всіх необхідних первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій. Податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускають його контрагенти, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про фактичне виконання як позивачем, так і його контрагентами, своїх зобов'язань за вищезазначеними договорами підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а, отже, позивач мав право на відображення цих господарських операцій у податковому обліку, зокрема, формуванню податкового кредиту.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, а тому останнє підлягає скасуванню.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

За таких обставин Окружним адміністративним судом міста Києва зроблено неправильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, а тому постанова суду першої інстанції є такою, що підлягає скасуванню, з постановленням нової про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9,200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сусід» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2015 року - скасувати та постановити нову про задоволення позову.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 31.12.2014 року № 0009102201.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 24.02.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Епель О.В.

Кучма А.Ю.