Рішення № 56085398, 24.02.2016, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/20807/15-ц

Провадження № 2/521/1705/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2016 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючогосудді Поліщук І.О.,

при секретарі Святецькій І.О.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Південної виправної колонії Управління держаної пенітенціарної служби України в Одеській області про стягнення компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Південної виправної колонії Управління держаної пенітенціарної служби України в Одеській області, в якому просить суд стягнути з відповідача на її користь компенсацію за затримку остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 3218 гривень, посилаючись на те, що з 19.09.2013 року працювала у Південній виправній колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Одеській області молодшим інспектором відділу охорони, з 13.03.2014 року старшим інспектором сектору по роботі з особовим складом та з 07.11.2014 року старшим інспектором відділу по роботі із персоналом. 30 жовтня 2015 року вона звільнилася зі служби за власним бажанням на підставі п.64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим Постановою КМУ від 20 липня 1991 року № 114), ст.38 КЗпП України. На день звільнення, 30 жовтня 2015 року, відповідачем виплати всіх належних їй сум здійснено не було. Всі грошові кошти позивачці були виплачені лише 24.11.2015 року, тобто через 25 днів після звільнення, що є порушенням вимоги ст.116 КЗпП України за яке настає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

В судовому засіданні позивачка свій позов підтримала з підстав викладених у позовній заяві та просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на її користь компенсацію за затримку остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 3218 гривень.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та показала суду, що не має законних підстав для задоволення позову, виходячи з наступного. Так відповідно до ст.23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» в редакції від 11.06.2015 року, яка діяла на час звільнення ОСОБА_1 зазначено, що на осіб рядового та начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, тому посилання на ст. 38 КЗпП є не доречним. Відповідно до наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 р. № 222 «Про затвердження ОСОБА_2 про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.11.2009 року за № 1040/17056, грошове забезпечення виплачується за поточний місяць у період з 20 по 25 числа. Виплата грошового забезпечення за перерахунками у звязку з присвоєнням чергового спеціального звання, призначення на іншу посаду, зміною розміру надбавки за вислугу років та на інших підставах здійснюється у саме цей термін. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу до дня отримання наказу про звільнення зі служби, але не більш ніж за пять діб з дня отримання наказу про звільнення. Премія відповідно до п.8.3. наказу ДДУПВП від 07.10.2009 року № 222, виплачується разом з виплатою грошового забезпечення у поточному місяці за результатами оперативно-службової діяльності за минулий місяць. Розмір премій встановлюється на підставі поданих рапортів начальників структурних підрозділів щодо преміювання осіб рядового і начальницького складу і затверджуються начальником органу або установи на балансових комісіях установи. ОСОБА_1 була звільнена з 30.10.2015 року наказом Управління від 29.10.2015 року № 87 о/с, але 22.10.2015 року ОСОБА_1 було нараховане та виплачене грошове забезпечення за жовтень місяць до дня звільнення. Враховуючи, що розрахунок з позивачкою було здійснено у відповідності до наказу ДДУПВП від 07.10.2009 року № 222, в задоволенні позову слід відмовити.

Вислухавши позивачку, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з наказу Управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області № 87 о/с від 29 жовтня 2015 року «Про особовий склад», у відповідності до Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322 (зі змінами), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (зі змінами) (далі-Положення про проходження служби), наказу ДПтС України від 01.10.2010 року № 368 «Про затвердження положення про наставництво в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах та навчальних закладах ДК ВС України», наказано: «Звільнити у запас за п.64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби: 2.2. лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-010806), старшого інспектора відділу по роботі з персоналом Південної виправної колонії (№ 51), з 30.10.2015 року.

Сторонами не оспорюється, що 22.10.2015 року, ще до звільнення позивачці було виплачено грошову суму 2586 гривень 64 копійки, а остаточно розрахунок всіх належних їй сум при звільненні здійснено 24 листопада 2015 року, що підтверджується і розрахунково-платіжною відомістю № 282 за листопад 2015 року, згідно з якою відповідач виплатив усі належні позиваці суми при звільненні саме 24.11.2015 року перерахувавши на її платіжну картку грошові кошти 225 гривень 85 копійок.

В контексті статті 60 ч.1 ЦПК України в цивільному процесі кожна сторона зобовязана доводити ті обставини, на які вона посилається. Працівник в даному випадку позивач обєктивно не може довести факт затримки розрахунку при звільненні, тому що те, чого не було (розрахунку при звільненні) довести дуже важко, або взагалі неможливо. Представнику відповідачадовести факт розрахунку дуже просто. Для цього він може подати до суду розрахункові документи. Що ж стосується вини, то за аналогією із статтею 614 ЦК України обовязок доведення її відсутності лежить на власникові.

Як вбачається з довідки виданої Південною виправною колонією управління в Одеській області (№ 51) вихідний номер 02/8-6491 від 06.11.2015 року, виданій ОСОБА_1, в тому що вона дійсно працювала в Південній виправній колонії № 51 на посаді інспектора по роботі з особовим складом та її заробітна плата з січня 2015 року по жовтень 2015 року склала 25933,69 гривень. Згідно наданої суду довідки за шість місяців роботи, позивачка отримала грошове забезпечення у загальному розмірі 16090,28 гривень, кількість робочих днів за шість місяців становить 125 днів, тому середній заробіток позивачки за один робочий день складає 128,76 копійок.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В контексті статті 116 КЗпП днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані відпустки.

В судовому засіданні встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 30 жовтня 2015 року підприємством не виплачені всі належні їй до виплати суми, а саме премія за жовтень місяць, яка є складовою заробітної плати.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статі 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинний сплатити зазначене в цій статі відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

При розгляді даної справи судом також враховується наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань № 222 від 07.10.2009 року «Про затвердження ОСОБА_2 про порядок виплати грошового забезпечення особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України». ОСОБА_2 визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. ОСОБА_2 визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Відповідно до п.1.14 ОСОБА_2 грошове забезпечення, що належить особі рядового чи начальницького складу і своєчасно невиплачене їй або виплачене в меншому ніж належало розмірі не з її вини, виплачується за весь період, протягом якого ця особа мала право на нього. ОСОБА_2 визначено порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу в разі звільнення зі служби, а саме згідно п.17.1. у разі звільнення зі служби грошове забезпечення вплачується особам рядового і начальницького складу до дня отримання (включно) органом або установою наказу про звільнення зі служби, але не біль ніж за пять діб з дня отримання наказу про звільнення зі служби. Виходячи зі сталої практики Європейського Суду з прав людини (напр. п. 19 рішення від 08.11. 2005р. у справі «Кечко проти України») «кожна фізична… особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У п.22 вказаного рішення суд повторює, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1 (994535), має автономне значення, яке необмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як «майнові права», і таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чим мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес , захищений статтею 1 Протоколу № 1.

Судом встановлено та не оспорюється всіма учасниками процесу, що у встановлений зазначеною ОСОБА_2 строк відповідач з позивачкою не розрахувався в повному обсязі, тому суд приходить до висновку, що у даному випадку передбачена відповідальність відповідача, встановлена статтею 117 КЗпП України, тобто до стягнення повинна бути присуджена сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

З цих підстав суд робить висновок про те, що заявлена позивачем вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто з 31.10.2015 року (наступного дня після звільнення) та до 24.11.2015 року (день остаточного розрахунку) підлягає задоволенню а саме, має бути стягнена у сумі 3218 гривень, яка дорівнюється середньому заробітку за період прострочення з 31.10.2015 року по 24.11.2015 року, тобто за 25 календарних днів (25 х 128,76 копійок).

Суд критично оцінює заперечення сторони відповідача в тієї частині, що відповідно до наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 року № 222 «Про затвердження ОСОБА_2 про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, грошове забезпечення сплачується за поточний місяць раз на місяць у період з 20 до 25 числа, оскільки в ні самому наказі, ні в ОСОБА_2, яка затверджена цим наказом, не вказується, що грошове забезпечення за поточний місяць виплачується один раз на місяць у період з 20 по 25 числа наступного місяця після звільнення працівника, крім того така правова позиція протирєчить вимогам статті 116 КЗпП України, дія якого розповсюджується на всіх працівників у тому числі і на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Керуючись ст.ст. 5-8, 10, 11, 15, 57-60, 62, 64, 195, 196, 208, 209, 212-215, 218, ЦПК України ст.ст. 38, 115, 116, 117, КЗпП України, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Південної виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області про стягнення компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Південної виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Одеській області (№ 51) (65017, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 9, код ЄДРПОУ 08564133) на користь ОСОБА_1 3218 (три тисячі двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок суму середнього заробітку за затримку виплати розрахунку при звільненні за весь час затримки.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області на протязі десяти днів.

Головуючий: