Ухвала суду № 56084823, 23.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/1241/15-ц 23.02.2016 230216 23.02.2016

Провадження №22-ц/784/403/16 Головуючий у 1-й інстанції Сябренко І.П.

Категорія 20 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.

У Х В А Л А

Іменем України

23 лютого 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2015 року

за позовом

ОСОБА_3 до Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу дійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

31 липня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу дійсним.

В обґрунтування позову позивач вказував про те, що 18 листопада 2013 року він та ОСОБА_5 дійшли згоди щодо укладання договору купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1. Цього ж дня він передав ОСОБА_5 10 000 грн. в рахунок оплати вартості вказаного будинку, про що той склав розписку та, в свою чергу, передав йому свідоцтво про право власності та технічний паспорт на будинок на ім'я ОСОБА_6

Посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_5 було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору, але нотаріально посвідчити цей договір не мали можливості, так як попередні власники ухилилися від такого оформлення, позивач просив визнати дійсним договір купівлі - продажу житлового будинку від 18 листопада 2013 року.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визнати договір купівлі - продажу від 18 листопада 2013 року дійсним та визнати за ним право власності на цей будинок.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано в повному обсязі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом ( ст.328 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди ( ч.1,2 ст.638 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві).

Відповідно до ч.1 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

Продавцем за договором купівлі-продажу може бути будь-який учасник цивільних відносин, який відчужує майно, що знаходиться у його власності ( ст.658 ЦК України).

Виходячи з аналізу положень ст. ст. 655,657, 662 ЦК України, ч. 1 ст. 55 Закону України "Про нотаріат" норма ч. 1 ст. 656 ЦК України містить виключення, а саме не може бути укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке не є об'єктом права власності продавця на момент укладення договору, оскільки такий договір не міг бути посвідчений нотаріально в момент цього укладення через відсутність у продавця документа про належність йому будинку на праві власності, оскільки цей договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Отже, договір купівлі-продажу житлового будинку в силу ст. 657 ЦК України підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, тому не може бути визнаний судом дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

За приписами ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону( ч.ч.3,4 ст.334 ЦК України).

Аналогічні положення викладені в ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( в редакції чинній на час виникнення правовідносин).

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого 20 травня 1998 року Каширівською сільською радою Казанківського району Миколаївської області, належав ОСОБА_6 ( а.с.4).

За розпискою від 24 жовтня 2006 року ОСОБА_7, дочка ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_8 кошти за житловий будинок АДРЕСА_1 у розмірі 3000 грн. Проте, за вказаних обставин, остання не набула права власності на спірний житловий будинок.

18 листопада 2013 року ОСОБА_5, який є чоловіком ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 за 10 000 грн. даний житловий будинок, про що було складено розписку.

Як вбачається зі змісту розписки, остання не містить істотних умов договору купівлі-продажу, таких як, зокрема, належність нерухомого майна продавцю, передачі майна, тощо.

Договір купівлі-продажу житлового будинку з власником у письмовій формі не укладався, нотаріально не був посвідчений.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, стверджує про досягнення домовленостей щодо укладання договору купівлі-продажу спірного будинку з ОСОБА_5.( ОСОБА_4 є його дружиною), так як він передав йому гроші за будинок, а той - свідоцтва про право власності та технічний паспорт на спірний будинок на ім'я власника.

Проте враховуючи, що власником будинку була ОСОБА_6, то ні ОСОБА_9, ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_5 не мали правових підстав розпоряджатися цим майном, укладати будь-які договори, об'єктом яких було б це майно, в тому числі продавати чи брати кошти за його продаж.

З врахуванням викладеного договір купівлі-продажу між позивачем та ОСОБА_5 є неукладеним та не створює прав та обов'язків для сторін.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла ( а.с.41-42).Після її смерті відкрилася спадщина на вищевказаний житловий будинок.

Згідно з даними із інформаційної довідки зі спадкового реєстру від 26 листопада 2015 року, наданої приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області, спадкова справа після її смерті не заводилася ( а.с.54).

Приймаючи до уваги, що договір купівлі-продажу домоволодіння був укладений у порушення вимог діючого цивільного законодавства, а саме: продаж здійснено особою, яка не була власником спірного нерухомого майна, не дотримано вимог щодо нотаріального посвідчення даного договору, крім того, позивач не надав переконливих доказів щодо ухилення власника від нотаріального посвідчення договору, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Відповідно до положень ст.ст. 4, 10, 60 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Позивачем же не доведено факт ухилення ОСОБА_6 від нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу, що є його процесуальним обов'язком. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо законності прийнятого рішення.

Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими, а тому немає підстав для задоволення позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 04 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: