Ухвала суду № 56083203, 18.02.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Владичан А. І.

суддів: Литвинюк І.М., Лисака І.Н.

секретар: Шерівській Ю.А.

з участю сторін: позивачів: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності, та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ майна колгоспного двору та поділ майна подружжя, відшкодування моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_3, інтереси якої представляє ОСОБА_4, на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2015 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_5, який 23 червня 2014 року було розірвано. Від даного шлюбу народилося двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2. Після розірвання шлюбу, між сторонами виник спір про поділ житлового будинку з належними до нього господарським та побутовими будівлями.

_________________

№ 22ц/794/56/2016 р. Головуючий у І інстанції:Туржанський В.В.

Категорія: 2/5 Суддя-доповідач: Владичан А.І.

Позивачі зазначали, що вони та відповідачка були членами колгоспного двору. Спірне майно збудоване до 05 серпня 1992 року. Між сторонами має місце спір щодо земельної ділянки на якій розташовані спірні споруди, а тому позивачі не можуть оформити право власності на спірні споруди в позасудовому порядку.

Станом на 01 липня 1990 року в спірному житловому будинку з належними до нього будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 проживали та були зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5. Даний житловий будинок (двір) відноситься до колгоспного типу дворів, де головою колгоспного двору був ОСОБА_1. Доказом того, що ОСОБА_1 був членом колгоспу є те, що він є власником земельної ділянки площею 1,15 га, за кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована на території Козирянської сільської ради Кельменецького району, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка надана йому як члену колгоспу.

Оскільки даний двір відноситься до колгоспного типу дворів то питання про визнання права власності на житловий будинок слід вирішувати згідно ст.120, 123 ЦК УРСР 1963 року (у редакції що була чинною на час виникнення правовідносин), тому згідно ч.2 ст.123 ЦК УРСР 1963 року розмір члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.

Відповідно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, які станом на 01.07.1990 року були членами колгоспного двору належить по ? частині житлового будинку в якому вони були зареєстровані та проживали, який розташований по АДРЕСА_1

У зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок та господарські будівлі, позивачі не можуть оформити право власності на спірні споруди в позасудовому порядку.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили суд ухвалити рішення, яким визнати за кожним із позивачів право власності на 1/4 частину житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, які розташовані в АДРЕСА_1, та зазначені в технічному паспорті, а саме: житлового будинку, позначеного в технічному паспорті літерою «А», загальною площею 93 м\ житловою площею - 54,2 м2, літньої кухні, позначеної в технічному паспорті „Б", сараю, позначеного в технічному паспорті літерою „В", навісу, позначеного в технічному паспорті літерою „Г", сараю, позначеного в технічному паспорті літерою „Д", убиральні, позначеної в технічному паспорті „Е", сараю, позначеного в технічному паспорті літерою „Є", гаража, позначеного в технічному паспорті літерою „Ж", колодязя, позначеного в технічному паспорті №1, огорожі, позначеної в технічному паспорті №2-6. яка належить кожному із них на праві спільної сумісної власності як члену колишнього колгоспного двору.

ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою про поділ майна між членами колгоспного двору і подружжям, про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що спірне майно у виді будівельних матеріалів, які були використані до 15 квітня 1991 року слід поділити між всіма членами колгоспного двору, стягнувши з відповідачів на її користь гроші в рахунок майна. Будівельні матеріали використані після 15 квітня 1991 року слід поділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 як між подружжям, стягнувши з відповідачів на користь позивачки гроші в рахунок майна. Наявне рухоме майно вона просить поділити в натурі, а майно, яке ОСОБА_1 приховав від опису просить залишити йому, а на свою користь стягнути грошову компенсацію. Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заподіяли ОСОБА_8 моральну шкоду, яку вимагає відшкодувати.

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право власності по одній четвертій частині житлового будинку позначеного у технічному паспорті літерою „А" та убиральні позначеної літерою „Е", які розташовані в АДРЕСА_1, як за членами колгоспного двору. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовлено.

В рахунок поділу майна подружжя виділено ОСОБА_5 та визнано за нею право власності на меблеву стінку „Черемош" вартістю 2506 гривень, чотири дерев'яних стільці вартістю 57 гривень, скатерку вартістю 100 гривень, килим вартістю 199 гривень, чотири подушки вартістю 160 гривень, одне дерев'яне ліжко вартістю 171 гривня, трюмо і тумбочки спальні „Трембіта" вартістю 160 гривень, домоткану доріжку вартістю 130 гривень, ламповий телевізор вартістю 71 гривня, люстру на п'ять плафонів вартістю 57 гривень, столовий куток вартістю 285 гривень, супутникову тарілку вартістю 133 гривні.

Виділено ОСОБА_1 та визнано за ним право власності на меблеву стінку „Буковина" вартістю 798 гривень, шість дерев'яних карнизів вартістю 359 гривень, дев'ять залізних карнизів вартістю 279 гривень, 23 метри капронової тюлі вартістю 524 гривні, штори атласні вартістю 1216 гривень, сервант вартістю 95 гривень, залізну вішалку вартістю 53 гривні, дві табуретки вартістю 29 гривень, сервант із дитячої стінки вартістю 95 гривень, металеву ванну вартістю 228 гривень, буфет з тумбами вартістю 190 гривень, шафу від спальні „Трембіта" вартістю 166 гривень, люстру вартістю 57 гривень супутникову тарілку «Супер макс» вартістю 133 гривні. Стягнуно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_5 10000 (десять тисяч) гривень в рахунок відшкодування заподіяної їй моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, обставини які суд вважав встановленими не є доведеними.

В своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення виходив з того, що спірний житловий будинок побудований до 15 квітня 1991 року, а всі інші споруди, крім огорожі та гаража, були збудовані до 1990 року і самочинно, однак не поділив вказане майно ні між членами колгоспного двору , ні між подружжям, незважаючи на те, що ці будівлі збудовані подружжям і на них не має правовстановлюючих документів.

В порушення норм ст..215 ЦПК України суд не вмотивував чому не досліджував усіх доказів по справі, зокрема покази свідків, довідок сільської ради щодо дати побудови спірного житлового будинку, не задовільняв її клопотань про виклик свідків, експерта-спеціаліста, про зупинення розгляду справи.

Зазначає, що основне, що суд не використав для ухвалення рішення суд - це п. 1 висновку, в якому чітко зазначено, що будинок по АДРЕСА_1 вважається незавершений будівництвом, оскільки на нього не зареєстровано право власності, він не зданий до експлуатації, та відсутні правоустановчі документи. Із наявних доказів у справі вбачається, що станом до 15.04.1991 року житловий будинок № АДРЕСА_1 не був збудованим, а після цього, і не завершений будівництвом по теперішній час, тому, суд першої інстанції не мав підстав та права визнавати його спільною власністю членів колгоспного двору, та ділити його між подружжям.

Вважає, що судом першої інстанції неправомірно визнано її відповідачем по справі, оскільки вона не являється особою, яка реєструє право власності на нерухоме майно, або якимось чином порушує права позивачів. Також судом неправомірно вирішено питання розподілу судових витрат.

Крім того, спірний будинок не зданий в експлуатацію, на нього відсутні правовстановлюючі документи, і він не може вважатися завершеним будівництвом, тому порушуючи норми матеріального права суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку, визнаючи право власності на житловий будинок, і це при тому, що у висновку експерта № 429 було вказано, що будинок відноситься до незавершенного будівництвом, сільська рада вказувала на таку обставину в своїх довідках, а разом з тим, не могла сільська рада визначитись із точною датою будівництва житлового будинку. Тоді, як нею доведено, що житловий будинок № АДРЕСА_1 було збудовано після 15.04.1991 року.

Відмовляючи в задоволенні позову про поділ нерухомого майна, як між членами колгоспного двору так і між подружжям, суд першої інстанції помилково і безпідставно посилається на ст. 365 ЦК України, адже ніхто не ставив питання про припинення частки у спільному майні.

Безпідставно суд першої інстанції вказує в рішенні, що нею не доведено того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приховали рухоме майно від опису, і що вона не надала доказів. З таким висновком суду вона не може погодитись, так як, як господарка, як колишня дружина, чітко знає, яке і де знаходиться майно в приміщеннях, та що купляли, і що є в наявності.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Також не погоджується з вказаним судовим рішенням ОСОБА_3 і подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області в частині стягнення моральної шкоди є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, обставини які суд вважав встановленими не є доведеними.

В своїй апеляційній скарзі посилається на те, судом першої інстанції не зазначено в чому полягає вина відповідачів у виникненні конфлікту в сім»ї, в чому полягає моральна шкода, з яких міркувань суд виходив визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується, не з'ясував наявність підстав цивільно-правової відповідальності, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, характер та обсяг страждань, яких зазнала ОСОБА_5.

Судом першої інстанції не зазначено в чому полягає протиправність дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки жодних доказі їх протиправних діянь в матеріалах справи відсутні, позовів про вселення, усунення перешкод у користуванні власністю ОСОБА_5 не подавала.

Просить змінити рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2015 в частині задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди, та відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_3 підлягають відхиленню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Ст. 213 ЦПК встановлено те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок № АДРЕСА_1 Кельменецького району побудований до 15 квітня 1991 року, а всі інші споруди, крім огорожі та гаража, були збудовані до 1990 року і самочинно, а тому, Кельменецький районний суд Чернівецької області не поділив вказане майно ні між членами колгоспного двору, ні між подружжям.

Колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб 07 жовтня 1979 року. Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилися донька ОСОБА_3, та ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_2. ОСОБА_1 та ОСОБА_8 до 15 квітня 1991 року, згідно дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку від 16 травня 1986 року та будівельного паспорта на забудову садиби у сільському населеному пункті зареєстрованого 06.05.1996 року, побудували житловий будинок який роз ташований в АДРЕСА_1. Всі інші споруди, які сторони будували за цією адресою збудовані самочинно. Всі споруди крім, огорожі та гаража були збудовані до 1989 року. ОСОБА_1 був членом колгоспу с. Козиряни, і станом на 15 квітня 1990 року членами колгоспного двору також були ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3, що стверджується записом у по господарській книзі і не заперечується сторонами.

Положення статтей 17, 18 Закону „Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося; згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність'' загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі - Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно із зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, відносяться до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до ст. 20 Вказівок по веденню по господарського обліку в сільських радах народних депутатів суспільна група господарства взагалі визначається за родом занять глави сім'ї , за виключенням випадків коли з ним проживають працюючі члени колгоспу, тоді таке господарство відноситься до колгоспному двору.

Колгоспному двору головою якого був ОСОБА_1, а членами ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на 15 квітня 1991 року належав житловий будинок позначений в технічному паспорті літерою „А", та туалет позначений літерою ,,Е" які розташовані в АДРЕСА_1.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції правомірно визнано право власності за позивачами як членами колгоспного двору на житловий будинок позначений в технічному паспорті літерою „А", та туалет позначений літерою ,,Е" які розташовані в АДРЕСА_1, та зазначені у проекті забудови земельної ділянки, а господарські будівлі: літня кухня літ. «Б», сарай літ «В», навіс літ.«Г», сарай літ. «Д», сарай літ. «Є», гараж літ. «Ж», колодязь №1, огорожа №2-6, збудовані без затвердженого проекту, тому визнав їх самочинними, і не здійснив їх поділ між сторонами.

Доводи апелянта про що станом до 15.04.1991 року житловий будинок № АДРЕСА_1 не був збудованим, а після цього, і не завершений будівництвом по теперішній час, в експлуатацію не зданий, та на нього немає зареєстрованого права власності тому суд першої інстанції не мав підстав та права визнавати його спільною власністю членів колгоспного двору, та ділити його між подружжям, є необґрунтованими оскільки згідно акту виносу в натуру земельної ділянки індивідуального забудовника від 16.05.1986 року (а.с.95 т.1), плану забудови земельної ділянки індивідуального забудовника (а.с.96 т.1) та згідно схеми виділення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на ділянку вбачається, що зазначені такі об'єкти будівництва, а саме: житловий будинок, сарай та уборная,тому саме ці об'єкти і підлягають поділу.

Згідно до ст. 106 ЦК УРСР яка діяла на момент побудови спірних споруд, господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.

Відповідно до ст. 38 Вказівок по веденню по господарського обліку зазначено, що у розділі ІІІ «Жилий будинок (квартира) в приватній власності громадян» записуються дані про жилий будинок (квартиру) та його обладнання.

Жилий будинок - будівля, яка має поштовий номер, уся або не менше половини загальної площі якої призначена для постійного проживання, розташована на земельній ділянці з усіма розміщеними на цій ділянці допоміжним будівлями, спорудами, елементами благоустрою у визначених межах.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що всі інші споруди були збудовані на підставі належного затвердженого проекту, тому такі споруди є самочинно збудованими. Сторони не набули права власності на такі споруди і відповідно такі споруди не можуть бути поділені між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно з частиною другою статті 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Дослідивши матеріали справи, а саме: копію трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.23 т.1), копію рішення виконавчого комітету Кельменецької районної ради народних депутатів №69 від 16.05.1986 року «про дозвіл будівництва індивідуального житлового будинку» (а.с.93 т.1), копію по господарської книги №5 Козирянської сільської ради (а.с.72,73 т.2), копію архівної довідки №36 від 09.02.2016 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 працював колгоспі ім. Крупської з 1979 року, а з 1992 року в спілці «Козирянська», копію архівної довідки №1/54 від 15.02.2016 року, з якої вбачається, що в документах архівного фонду колективного господарства (колгоспу) ім.. Крупської с. Козиряни Кельменецького району в протоколі засідання правління колгоспу є рішення на ОСОБА_1, який просив дозвіл на будівництво.

Враховуючи вищенаведені докази колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1, являвся членом колгоспу, і побудований житловий будинок, відноситься до типу колгоспних дворів.

Суд критично оцінює довідку архівного відділу Кельменецької районної державної адміністрації №21 від 15.02.2016 року, про те, що в документах архівних фондів відсутня заява ОСОБА_1, про прийняття в члени колгоспу, оскільки з вказаної довідки вбачається, що при пошуку не виявлено даних про його прийняття в члени колгоспу, а не про те, що він не приймався в члени колгоспу.

Не заслуговують на увагу також посилання апелянта про те, що нею доведено того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приховали рухоме майно від опису і судом безпідставно відмовлено в його поділі, оскільки матеріали справи не містять належних доказів наявності вказаного спірного майна.

У силу ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3, то вони є безпідставними та необґрунтованими, враховуючи наступне. .

Згідно ч.1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У відповідності до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не надано суду будь-яких доказів про те, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 уповноважено ОСОБА_3 на представлення їх інтересів в суді, а тому вона не вправі ставити питання перед судом про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 моральної шкоди на користь ОСОБА_5.

Доводи апеляційних скарг зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів ,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_3, відхилити

Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2015 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: