Ухвала суду № 56078507, 22.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2191/16 Справа № 188/1537/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Пономарь З.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сап`яної ОСОБА_2 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2015 року по справі за позовом Сап`яної ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю одного із подружжя, визнання права власності на нерухоме майно та зняття арешту,

В С Т А Н О В И Л А:

25 листопада 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з даним позовом, за яким просила суд визнати за нею право приватної власності на домоволодіння № 46 по вул. Шевченка в смт. Петропавлівка Дніпропетровської області, яке складається згідно технічного паспорту із наступних будівель та споруд : будинок - "А", площею 64.4 кв. м.; сіни - "а", площею 23.5 кв. м; тамбур - "а1", площею - 4.1 кв.м; літня кухня - "Б", площею - 26.8 кв. м; погріб, ганок - "пБ", площею - 16.3 кв. м; вбиральня - "В", площею 1.0 кв. м; огорожа "№1-3"; колодязь - "К"; зняти арешт з домоволодіння № 46 по вул. Шевченка в смт. Петропавлівка Дніпропетровської області накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 49109259 виданої 03.12.2015 року відділом ДВС Петропавлівського РУЮ у Дніпропетровській області. В обґрунтування позову зазначала, що у 2003 році вона познайомилася з відповідачем. За час знайомства вони зрозуміли, що мають спільні інтереси, відносяться один до одного з симпатією, а тому вирішили створити сімю і почали спільно проживати на найомній квартирі в смт. Петропавлівка Дніпропетровської області. Вели спільне господарство, створили спільний бюджет, тобто фактично створили сімю, але без належної реєстрації свого бажання у відповідному державному органі. Точної дати не памятає, але може стверджувати, що святкували Новий 2006 рік разом у друзями у найомній квартирі. Наприкінці 2006 року бабуся відповідача спільно із своїми сестрами отримала у спадок домоволодіння № 46 по вул. Шевченка в смт. Петропавлівка Дніпропетровської області та вирішила продати його на користь третіх осіб, адже жодна з них не потребувала в житлі. Позивач з відповідачем вирішили використати шанс та придбати вищенаведене домоволодіння. Так як на той час вони не мали достатніх коштів для придбання домоволодіння, то вона звернулася за допомогою до своїх батьків, які погодилися надати їй грошові кошти на придбання домоволодіння в потрібному розмірі. Після отримання підтримки від батьків, вони спільно з ними звернулися до продавців домоволодіння та погодили всі питання щодо його придбання. 06.03.2007 року позивач отримала від батьків на придбання вищенаведеного домоволодіння грошові кошти в розмірі 7500 грн., про що власноручно написала розписку. 07.03.2007 року вони передали на користь двох продавців по 4000 грн. кожній, про що кожна з них склала письмову розписку про те, що продала свою частину домоволодіння. Згідно всіх трьох розписок домоволодіння в цілому було передано на користь відповідача, адже вони вважали, що саме він, як голова родини, повинен бути вписаним в правовстановлюючі документи, як власник майна. Про походження коштів, які було передано на користь продавців останнім було відомо добре. Після передачі грошей на користь продавців вони спробували оформити домоволодіння належним чином, але виявили деякі проблеми з його оформленням в результаті чого вимушені були звернутися до місцевого суду, рішенням якого від 02.04.2007 року було визнано право власності на домоволодіння № 46 по вул. Шевченка в смт. Петропавлівка Дніпропетровської області за відповідачем, таке рішення набрало чинності від 12.04.2007 року. Відразу після придбання вищенаведеного домоволодіння, вони розпочали проводити в ньому ремонт, провели повну реконструкцію, після чого разом перебралися до нього для постійного проживання. 25.08.2007 року вони із відповідачем уклали належним чином шлюб, який було зареєстровано відділом РАС Петропавлівського РУЮ Дніпропетровської області за актовим записом № 50. Під час спільного шлюбу 22.07.2008 року у них народилася донька Аніта. В результаті певних життєвих ситуацій з січня 2014 року вони розірвали відносини, а 17.12.2014 року шлюб між ними було розірвано рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області. Після розірвання шлюбу вона з донькою продовжувала жити в домоволодінні № 46 по вул. Шевченка смт. Петропавлівка Дніпропетровської області, відповідач проживає у домоволодінні своїх батьків. Вона неодноразово ставила питання перед відповідачем щодо добровільного оформлення домоволодіння на її користь, останній начебто погоджувався із її пропозиціями, адже йому добре відомо за які гроші його було придбано, але до цього часу між ними це питання так і не було вирішено, тому вона змушена звертатися до суду із цим питанням.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2015 року ухвалено: позов Сап`яної Т.В. залишити без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному розмірі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони дійсно перебували у шлюбі, який було зареєстровано 25.08.2007 року у відділі РАЦС Петропавлівського РУЮ у Дніпропетровській області за актовим записом № 50. Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17.12.2014 року шлюб між сторонами було розірвано. Згідно свідоцтва про народження вбачається, що сторони мають спільну дитину Сапяну Аніту ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02.04.2007 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5, Сап`яної ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання права власності на домоволодіння в звязку з його придбанням було задоволено. В звязку з придбанням визнано право власності на домоволодіння, яке знаходиться за адресою: смт. Петропавлівка вул. Шевченко, 46 Дніпропетровської області за ОСОБА_3. В описовій частині даного рішення позивач (покупець), тобто ОСОБА_3 вказує, що він передав кожному відповідачу грошову суму у розмірі 4000 грн. кожній за її частку, а відповідачі передали йому у власність вищезгадане домоволодіння. Згідно технічного паспорту на житловий будинок, складеного 20.07.2001 року Павлоградським МБТІ на титульному аркуші зазначається, що власником спірного домоволодіння є Сап`яна ОСОБА_6 (1/3 частина), ОСОБА_5 (1/3 частина) та ОСОБА_7 (1/3 частина). В обґрунтування правової підстави своїх позовних вимог позивач акцентує увагу на нормах ст. 57 СК України, а саме - відповідно до ч.3 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Тобто зазначає, що грошові кошти на придбання спірного домоволодіння за своїм походженням належали тільки їй (подаровані були її батьками саме з ціллю придбання житла) то таке домоволодіння є саме її приватною власністю, а не відповідача. На підтвердження даної вимоги надала суду письмову розписку. Дана розписка такого змісту: «Я, Сап`яна ОСОБА_2 (дівоча фамілія ОСОБА_8) взяла у своїх батьків ОСОБА_8 7500 грн. на придбання житлового будинку по адресу пгт. Петропавлівка вул. Шевченко, буд.46. Дата - 06.03.2007 року».

Відмовляючи у задоволенні позову районний суд виходив з того, що в судовому засіданні позивач не надала суду достатніх та належних доказів на підтвердження того факту, що спірне домоволодіння придбане за її власні кошти, у відповідності до вимог ст. 10, 60 ЦПК України. Суд не може визнати як належний та достатній доказ вищезазначену письмову розписку позивача на отримання від своїх батьків грошових коштів у сумі 7500 грн. Крім того, дана сума не узгоджується з сумою зазначеною у рішенні Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02.04.2007 року. Суд вважає, що в даному випадку, якщо надана позивачем допомога в набутті спірного майна була не безоплатною, то це, на переконання суду, з урахуванням установлених вище обставин може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача відповідної компенсації, а не для визнання за нею права особистої приватної власності на спірне нерухоме майно. Державна реєстрація вказаного нерухомого майна за відповідачем не проведена.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.

Спірні правовідносини у сторін виникли щодо визнання права власності на домоволодіння № 46 по вул. Шевченка в смт. Петропавлівка Дніпропетровської області з підстав набуття його за особисті кошти; зняття арешту на це майно.

Колегія суддів встановила і це підтверджено матеріалами справи, що згідно рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02.04.2007 року позов ОСОБА_3 (відповідач у справі) до ОСОБА_5, Сап`яної П.О. та ОСОБА_7 про визнання права власності на домоволодіння в звязку з його придбанням було задоволено; визнано право власності на домоволодіння, яке знаходиться за адресою: смт. Петропавлівка вул. Шевченко, 46 Дніпропетровської області за ОСОБА_3 За встановленими судом обставинами вбачається, що покупець ОСОБА_3 передав кожному відповідачу грошову суму у розмірі 4000 грн. кожній за її частку, а відповідачі передали йому у власність вищезгадане домоволодіння. Рішення суду набрало законної сили 12.04.2007 року (а.с.8). Додатковим рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2013 року визначено з чого складається придбане нерухоме майно за заявою ОСОБА_3, а саме: у звязку з придбанням визнано право власності на домоволодіння, яке знаходиться за адресою: смт. Петропавлівка вул. Шевченко, 46 Дніпропетровської області за ОСОБА_3, а саме: будинок - "А", площею 64.4 кв. м.; сіни - "а", площею 23.5 кв. м; тамбур - "а1", площею - 4.1 кв.м; літня кухня - "Б", площею - 26.8 кв. м; погріб, ганок - "пБ", площею - 16.3 кв. м; вбиральня - "В", площею 1.0 кв. м; огорожа "№1-3"; колодязь - "К" (а.с.9). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.12.2015 року на спірний житловий будинок накладено арешт на підставі постанови ВДВС Петропавлівського районного управління юстиції Дніпропетровської області про арешт майна боржника ОСОБА_3 від 03.12.2015 року (а.с.26).

В обґрунтування правової підстави своїх позовних вимог позивач посилалась на норми ст. 57 СК України, а саме - відповідно до ч.3 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Тобто зазначає, що грошові кошти на придбання спірного домоволодіння за своїм походженням належали тільки їй (подаровані були її батьками саме з ціллю придбання житла), то таке домоволодіння є саме її приватною власністю, а не відповідача. На підтвердження даної вимоги надала суду письмову розписку.

Відповідно до ст.57 СК України (в редакції станом на 27.10.2010 року) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

З матеріалів справи вбачається, що сторони в зареєстрованому шлюбі знаходились з 25 серпня 2007 року (а.с. 4). За відповідачем визнано право власності на спірне домоволодіння на підставі рішення суду від 02 квітня 2007 року за обставинами придбання його на підставі договору купівлі-продажу від 07 березня 2007 року.

Отже до шлюбу відповідач придбав вказане нерухоме майно.

Позивач рішення суду не оскаржувала.

Отже, відсутні підстави у відповідності до ч.3 ст. 57 СК України для визнання особистою приватною власністю позивача спірне нерухоме майно, оскільки під час його набуття сторони в зареєстрованому шлюбі не знаходились, а факт того, що сторони проживали на цей час однією сімєю судом не досліджувався та не визнавався, оскільки такі вимоги не заявлені позивачем суду.

Арешт спірного нерухомого майна здійснений у звязку із заборгованістю відповідача на належне йому нерухоме майно. Отже вимоги щодо зняття вказаного арешту є похідними від вимоги про визнання права власності за позивачем на нерухоме майно, які є безпідставними, а тому позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Колегія суддів, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дійшла висновку про те, що позовні вимоги є безпідставними, недоведеними та необґрунтованими, у звязку з чим задоволенню не підлягають.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду та є необґрунтованими.

Визнання позову відповідачем не є підставою для задоволення позову, оскільки позов є безпідставним; обставина визнання відповідачем позову свідчить лише про те, що між сторонами у справі відсутній спір, у звязку з чим за відсутністю порушеного права у суду не має законних підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Сап`яної ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_9