Рішення № 56074562, 23.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №332/4318/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Федоренко О.І.

Провадження №22-ц/778/553/16 Суддя-доповідач: Кримська О.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючий Кримська О.М.,

Судді Дашковська А.В.,

Подліянова Г.С.,

При секретарі Мельник З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізької міської ради на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Запорізької міської ради, третя особа - Міське комунальне підприємство «Основаніє», про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права користування жилим приміщенням з подальшою реєстрацією,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому зазначала, що з грудня 2000 року проживала разом з ОСОБА_5 однією сім'єю в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, отриманої ним згідно ордеру від 01.02.1997 року № 2869.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 раптово помер.

Зазначала, що до теперішнього часу проживає в спірній квартирі на правах члена сім'ї наймача та виконує всі обов'язки, передбачені договором найму житлового приміщення, а саме утримує житлове приміщення, робить поточний ремонт квартири, сплачує комунальні послуги.

Згідно акту МКП «Основаніє» №151 від 11.09.2015 року позивачка фактично проживає в квартирі АДРЕСА_1 з 2000 року.

Оскільки договір найму житлового приміщення вищевказаної квартири від 01.02.1997 року був укладений з ОСОБА_5, то після його смерті позивачка звернулася до МКП «Основаніє» із заявою про укладення вже з нею договору найму жилого приміщення, але отримала відмову з посиланням на ст.61 ЖК України.

Посилаючись на ст. 3 СК України просила суд встановити факт проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 2000 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4. Встановлення даного факту необхідно позивачці для визнання за нею права користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1, за принципами ст. 64 ЖК України, що позивачка також просила суд визнати. Крім того, просила суд зареєструвати її в спірній квартирі.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, з грудня 2000 року по 30 липня 2015 року.

Визнано за ОСОБА_3 право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

В решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Запорізька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, грубе порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи, а також недоведеність тих обставин, що судом визнано встановленими, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки) (а.с.118-120;121-123).

Повторно позивачка, її представник, відповідач ОСОБА_4 не з'явилися до апеляційного суду, причини неявки в судове засідання не повідомили, будь - яких письмових клопотань, у тому числі і про перенесення розгляду справи, заперечень або пояснень по справі від них не надходило.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Частиною 3 статті 27 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

За змістом статті 305 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 303-1, 305 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності учасників апеляційного розгляду, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника Запорізької міської ради, представника МКП «Основаніє», дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка довела факт проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю з 2000 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4, а тому як член сім'ї, відповідно до ст.. 3 СК України та ст.. 64 ЖК України набула право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

Однак, такий висновок зроблено судом першої інстанції без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, належної оцінки наданих ними доказів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка, посилаючись на те, що з грудня 2000 року вона зі згоди наймача ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 вселилася до спірної квартири як член його сім'ї, де проживає до теперішнього часу, просила на підставі статті 65 ЖК України встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу з грудня 2000 року по липень 2015 рік та визнати за нею право користування спірною квартирою.

За змістом ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Необхідними умовами для вселення в жиле приміщення інших осіб є дотримання порядку вселення та правил реєстрації, разом з тим, відсутність доказів про їх дотримання та письмової згоди хоча б одного з користувачів не узгоджуються із вимогами статей 64, 65 ЖК України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року (з відповідними змінами) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив, які обставини мають бути з'ясовані судом, при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача.

Згідно пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що стаття 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 липня 2012р. ( справа № 6-60цс12) у осіб, які вселились до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача. Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які поживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. У разі вселення особи до житлового приміщення за договором піднайму, вона не набуває самостійного права користування жилим приміщенням, якщо не буде встановлено, що ця особа вселилась як член сім'ї наймача. При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади міста в особі Запорізької міської ради та знаходиться на балансі Міського комунального підприємства «Основаніє».

В названій квартирі зареєстрований ОСОБА_5, з 25.03.1997 року та у зв'язку зі смертю знятий з реєстрації 26.08.2015 року, та ОСОБА_4 зареєстрована з 30.10.1997 року та по теперішній час ( а.с.8).

Однією з підстав задля визнання за членом сім'ї наймача права користування жилим приміщенням після смерті його наймача, є встановлення факту спільного їх проживання у цьому житловому приміщенні на день смерті наймача.

За змістом ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України на сторін покладається обов'язок доведення обґрунтованості своїх вимог, що виражається у поданні доказів, які підтверджують заявлені вимоги.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 212 ЦПК України).

Суд першої інстанції прийшов до переконання, що факт проживання позивачки однією сім'єю з ОСОБА_5 підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7., а також актом №151 від 11.09.2015 року за підписами представників КП «Основаніє» та мешканців будинку.

Проте, в названому акті лише вказано зі слів свідків квартирі №84 - ОСОБА_6 та №79 - ОСОБА_7 , що ОСОБА_3 фактично проживає у спірній квартирі з 2000 року по теперішній час ( а.с.14).

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують факти ведення позивачкою із ОСОБА_5 спільного господарства, наявність у них спільного бюджету тощо.

До того ж, районний суд, встановивши факт проживання позивачки з ОСОБА_5 однією сім'єю починаючи з грудня 2000 року, не звернув уваги на те, що Сімейний кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004 року, а тому застосування ст. 74 СК України не розповсюджується на правовідносини, які виникли до дати набрання ним законної сили, а тому у судовому порядку не можуть встановлюватись факти проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу до 01 січня 2004 року, оскільки вони не породжують юридичних наслідків.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевим судом зроблено помилковий висновок щодо спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу

Твердження позивачки про здійснення нею ремонтних робіт у спірній квартирі не підтверджено належними та допустимими доказами, відповідно до ст.. 58,59 ЦПК України та, окрім того, сам по собі факт здійснення ремонтних робіт у спірній квартирі не може свідчити про фактичні шлюбні відносини між нею та ОСОБА_5

Крім того, у спірній квартирі зберігає право користування житлом донька ОСОБА_5 - ОСОБА_8. Докази того, що вона надавала письмову згоду на вселення та реєстрацію у квартирі позивачки у матеріалах справи відсутні.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_5 за життя звертався в житлові органи з заявою про вселення позивачки та реєстрацію її місця проживання за спірною адресою, але йому було відмовлено.

За змістом ст.ст. 64, 65 ЖК України, наймач і члени сім'ї, які проживають разом з ним, набувають права користування одним жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, особа, яка вселилась до наймача як член сім'ї не набуває права користування займаним ним приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням.

З наявної у справі копії паспорта серія НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 вбачається, що місце реєстрації позивачки з 12 .06.2013 року вказана адреса : АДРЕСА_2, де вона зберігає право користування житлом ( а.с.6).

У спірній квартирі місце проживання у встановленому законом порядку вона не реєструвала.

Отже, вищеназвані докази вказують на те, що зв'язок з жилим приміщенням за своїм місцем реєстрації вона не втратила.

Дослідивши обставини справи, надані сторонами докази у справі, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 не набула права користування спірним жилим приміщенням, оскільки порядок вселення позивачки до спірної квартири дотриманий не був, з 06.04.1999 року по 11.06.2013 року вона зберігала реєстрацію за адресою: АДРЕСА_3 а з 12.06.2013 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, де зберігає право на житлове приміщення.

Відносини, які склалися між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не є сімейними в розумінні положень ст. 3 СК України та такими, які в силу вимог ст. ст. 64,65 ЖК Української РСР дають їй право на користування спірним житлом, а тому після смерті ОСОБА_5 у зв'язку з припиненням договору найму жилого приміщення вона не набуває права користування житлом.

З мотивів, викладених вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст.. 88 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь Запорізької міської ради понесені витрати на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1339 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Запорізької міської ради - задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2015 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Запорізької міської ради, третя особа - Міське комунальне підприємство «Основаніє», про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права користування жилим приміщенням з подальшою реєстрацією відмовити

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Запорізької міської ради ( ЄДРПОУ 02140892 розрахунковий рахунок 35419001034816 Банк ГУДКСУ у Запорізькій області МФО 813015) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1339 грн. ( одну тисячу триста тридцять гривень) 80 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: