Ухвала суду № 56074481, 23.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №310/5156/15 Головуючий у 1 інстанції: Ревуцький С.І.

Провадження №22-ц/778/683/16 Суддя-доповідач: Кримська О.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючий Кримська О.М.,

Судді Дашковська А.В.,

Подліянова Г.С.,

При секретарі Мельник З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - територіальна громада м. Бердянська в особі Бердянської міської ради, про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що йому на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,0460 га. Власником сусіднього будинку АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_4

В 2013 році позивачу стало відомо, що відповідач в 2008 році отримав державний акт за право власності на земельну ділянку площею 0,488 га за вказаною адресою на підставі рішення Бердянської міської ради №10 від 27.12.2007 року.

Позивач вважає отримання вказаного Державного акту незаконним, оскільки відповідач не погоджував з позивачем межі своєї земельної ділянки, що призвело до передачі останньому частини земельної ділянки, що вже належала на той час ОСОБА_3

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий ОСОБА_4 на підставі рішення Бердянської міської ради від 27.12.2007 року №10, стягнути з відповідача понесені ОСОБА_3 судові витрати.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Особи, що беруть участь у справі, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки) ( а.с.92-94,96-97).

Від відповідача ОСОБА_4 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначає про безпідставність доводів скарги та просить залишити без змін рішення районного суду ( а.с.87-88)

Від позивача ОСОБА_3 надійшла заява, в якій міститься клопотання про розгляду справи за його відсутності ( а.с.98).

Інші учасники апеляційного розгляду не з'явилися до апеляційного суду, причини неявки в судове засідання не повідомили.

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 303-1, 305 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності учасників апеляційного розгляду, які не прибули в судове засідання.

В силу вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Стаття 308 ЦПК України передбачає, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачу ОСОБА_3 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ЗП №156837 від 06.02.2007 року належить земельна ділянка, площею 0,0460 га, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.10).

Власником сусіднього будинку АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_4, якому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 07.05.2008 року належить на праві власності земельна ділянка за вказаною адресою, площею 0,0488 га. Зазначений Державний акт останньому виданий на підставі рішення Бердянської міської ради від 27.12.2007 року №10 (а.с.12).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 посилався як на підставу для скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 07.05.2008 року, виданий на ім'я відповідача про порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 677 «Про затвердження порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» щодо погодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами, а саме, що нібито ОСОБА_4 не був підписаний акт погодження меж землекористування.

За вимогами ч.3 ст.10, ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст.ст. 57, 58, 59 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до вказаних норм ОСОБА_3 мав довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він та його представник посилались як на підставу своїх вимог.

Разом із тим, будь-яких доказів стосовно порушень з боку відповідача при оформленні документів, необхідних для видачі йому Державного акту на право власності на земельну ділянку,стороною позивача суду першої інстанції надано не було, а також позивач не заявляв клопотання щодо витребування доказів, які б свідчили про допущення порушення вимог чинного законодавства відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України, на яку позивач також посилається як на підставу задоволення свого позову та апеляційної скарги, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси ( ст.21 ЦК України).

Отже, обов'язковою умовою визнання акта недійсним у даному випадку є порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у зв'язку з прийняттям відповідного акта органом місцевого самоврядування.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначені повноваження сільських, селищних та міських рад у галузі вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Дані питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях.

Таким чином, законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії.

На виконання рішення Бердянської міської ради від 27.12.2007 року №10, відповідачем було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах № 6-319цс15 від 01 липня 2015 року, № 6-46цс14 від 04 червня 2014 року, № 6-103цс12 від 26 вересня 2012 року, державні акти на право власності на земельні ділянки на час виникнення спірних відносин визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку .

Проте, у справі відсутні докази того, що при прийнятті рішення № 10 від 27.12.2007 року Бердянською міською радою були допущені порушення, які б слугували підставою для скасування спірного акту.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази та дійшов вірного висновку, що права ОСОБА_3 діями ОСОБА_4 не порушено, доказів того, що Державний акт на право власності на земельну ділянку відповідачу виданий з порушення вимог законодавства не надано, а тому позов є таким, що не підлягає задоволенню.

Твердження апеляційної скарги про те, що Бердянська міська рада своїм рішенням від 27.12.2007 року № 10 фактично передала у власність відповідачу частину земельної ділянки, що була передана ОСОБА_3 на підставі рішення Бердянської міської ради від 17.05.1990 року № 235 також не підтверджується належними та допустимими доказами, які б свідчили про інші розміри спірної земельної ділянки та про «накладення» меж земельної ділянки позивача на межі земельної ділянки ОСОБА_4

Позивач та його представник скористались своїми процесуальним правами на власний розсуд, до суду апеляційної інстанції не з'явились, з будь-якими клопотаннями до суду апеляційної інстанції не звертались, доказів на підтвердження своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги, а також на спростування заперечень відповідача на подали.

Будь - яких інших належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, передбачених статтями 57,58,59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст.309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

З мотивів, викладених вище, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків. Передбачені законом підстави для скасування рішення суду першої відсутні.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 вересня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: