Ухвала суду № 56067743, 24.02.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 528/403/15-к Номер провадження 11-кп/786/110/16Головуючий у 1-й інстанції Федорак Л. М. Доповідач ап. інст. Кисіль А. М.

Категорія-конвенція

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді Кисіля А.М.,

суддів Гонтар А.А.,Харлан Н.М.

з участю

секретаря Гринь Н.В..Жури Н.Л.

прокурора Пархоменка А.О.

обвинуваченого ОСОБА_3

адвокатів Рябеки Р.М.,Юрченка С.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_3 за апеляційною скаргою його захисника Рябеки Р.М. у його інтересах та прокурора прокуратури Гребінківського району Полтавської області на вирок Гребінківського районного суду від 11 грудня 2015 року .

Цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, українця, громадянина України, освіта професійно-технічна, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, працюючого в Локомотивному депо Гребінка на посаді помічника машиніста, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

засуджено:

- за ч. 2 ст. 307 КК України на 6 (шість) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

- за ч. 1 ст. 317 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі.

Згідно із ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань, призначено ОСОБА_3- 6 (шість) років 9 (дев'ять) місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ч.5 ст.72 КК України з урахуванням вимог ст.73 КК України шляхом зарахування в строк покарання тримання під вартою з 09.03.2015 року по 16.03.2015 року, визначено ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років 8 (вісім) місяців з конфіскацією всього належного йому майна.

Запобіжний захід щодо нього змінено на тримання під вартою до вступу вироку у законну силу. Відбування покарання рахується з 11.12.2015 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати в розмірі 2 455 грн. 80 коп. на проведення судово-хімічних експертиз.

Заставу у розмірі 24 360 грн., що знаходяться на депозитному рахунку ТУ ДСА України в Полтавській області повернуто заставодавцю ОСОБА_6.

Як вказав суд у вироку 19.02.2015 року о 15 год. 31 хв., ОСОБА_3, перебуваючи в приміщенні гаражу по АДРЕСА_2, умисно продав за 200 гривень ОСОБА_7 особливо небезпечний наркотичний засіб- канабіс, масою 4,032 г.

Крім цього, у цей же період часу за тією ж адресою ОСОБА_3, діючи умисно, надав ОСОБА_7 приміщення гаражу для незаконного вживання наркотичного засобу - канабісу.

Також, 09.03.2015 року о 20 год. 40 хв., ОСОБА_3, перебуваючи по АДРЕСА_3, повторно продав за 200 гривень тій же особі ОСОБА_7 особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс масою 3,315 г.

Окрім цього, 09.03.2015 року під час проведення обшуку за місцем проживання у ОСОБА_3 в кишені штанів було виявлено та вилучено паперовий згорток з особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, масою 1,278 г.

Також, у приміщенні гаражу було вилучено: дві пластикових пляшки на яких виявлено нашарування коричневого кольору, що є особливо небезпечним наркотичним засобом - екстрактом канабісу, масою 0,357 г.; три паперові згортки з особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, масою 0,814 г., 0,656 г. та 4,186 г.; два паперові згортки з особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, масою в перерахунку на суху речовину 6,180 г та 16,376 г; два металевих сита та скляний стакан зі слідами особливо небезпечного наркотичного засобу - канабісом.

В апеляції захисника у інтересах обвинуваченого ставиться питання про скасування вироку суду у вчиненні його підзахисним кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.307 та ч.1 ст.317 КК України та ухвалити новий, яким виправдати особу за недоведеності вини і перекваліфікувати його дії на ч.1ст.309КК України і призначити покарання із застосуванням ст.75 КК України.

Захисник вказує, що оперативні заходи по документуванню дій його підзахисного проводилися поза межами кримінального провадження із 17 квітня по 15 червня 2014 року і здобуті таким чином докази є недопустимими. Протоколи про результати контролю за вчиненим злочином від 19 лютого і 9 березня 2015 року також адвокат вважає такими, що є неналежними та недопустимими оскільки їх складання не відповідає вимогам Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Висновки експертиз проведені на підставі доказів, які були отримані не у порядку встановленому процесуальним законом. Застосування залегендованих осіб працівниками міліції у даному випадку призвело до провокації вчинення кримінального правопорушення, чим спонукали його підзахисного до вчинення таких дій. Суд не дав належну оцінку доказам наданим органами обвинувачення і незаконно поклав їх у основу вироку, що суперечить вимогам викладеним у рішеннях Європейському суду з прав людини. У діях його підзахисного вбачається лише ознаки правопорушення передбаченого ч.1ст.309КК України.

Крім цього вказує, що до його підзахисного було застосовано фізичне і психологічне насильство працівниками міліції, оскільки обвинуваченого утримували в умовах Гребінківстького РВ, що є порушенням утримання, а не відправили до Лубенського ІТТ де малися відповідні умови.

В апеляції прокурор просить про скасування вироку суду та ухвалення нового з підстав застосування покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненому та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, просить призначити обвинуваченому більш суворе покарання -9 років 8 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна.

Заслухавши доповідь судді, виступи адвокатів Юрченка С.А. і Рябеки Р.М. та обвинуваченого ОСОБА_3 на підтримання апеляції і прокурора, який заперечив доводи скарги захисника та вважав за необхідне призначити більш суворе покарання обвинуваченому, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню, а скаргу адвоката Рябеки Р.М. у інтересах обвинуваченого слід задовольнити частково з наступних мотивів.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень передбачених ч.1ст.317,ч.2 ст.307 КК України обґрунтовано доказами, які зібрані та досліджені відповідно до вимог КПК України.

Доводи апеляційної скарги захисників про незаконність проведення оперативної закупки, недопустимість здобутих доказів та підбурювання працівниками міліції ОСОБА_3 до збуту наркотичних засобів, були предметом дослідження в суді першої інстанції та спростовано в ухваленому вироку суду.

Зокрема, факт незаконного збуту наркотичних засобів ОСОБА_3 встановлено проведеними відповідно до закону негласними слідчими (розшуковими) діями у встановлені процесуальні строки, показаннями самого засудженого та даними викладеними у допитах свідків у ході судового слідства.

Сам ОСОБА_3 не заперечує збут особі речовини за обставин встановлених судом, але вказує, що це був «заспокійливий чай», а не наркотичні засоби - канабіс. Останнє було у нього вилучено, оскільки він його придбавав для власних потреб та незаконно зберігав. Заперечує факт збуту саме наркотичних засобів. Такі його твердження об'єктивно спростовано наведеними доказами у вироку суду.

Так, із матеріалів протоколу за результатами проведення оперативно-розшукового заходу за завданням № 1458 від 27.06.2014 року встановлено, що ОСОБА_3 протягом 10.06.2014 року мав ряд телефонних розмов із різними абонентами з приводу продажу «зелені» і правильно суд розцінив ці дані, як дії направлені на пошук осіб для збуту канабісу, оскільки сума грошових коштів, яка була у подальшому використана при оперативній закупці від 19.02.2015 року та 09.03.2015 року у ОСОБА_3 відповідала сумам, які звучали у телефонних розмовах.

Посилання захисника, що докази вини його підзахисного у збуті наркотичних засобів здобуті поза порядком встановленого нормами КПК, спростовано даними викладеними в ухвалі від 17.04.2014 року слідчого судді апеляційного суду, який за матеріалами ОРС надав дозвіл на зняття інформації з телекомунікаційних мереж терміном на 60 діб і 30.01.2015 року, тим же слідчим суддею надано дозвіл на проведення негласної слідчої дії стосовно ОСОБА_3 у виді аудіо-відео контролю.

На підставі цього в установленому порядку за постановою прокурора 19.02.2015 року був проведений контроль за вчиненням цього злочину у формі оперативної закупки у ОСОБА_3, що підтверджується матеріалами протоколу про результати таких дій та даних протоколу № 78т від 20.02.2015 року за результатами проведення аудіо-відео контролю (карта пам'яті 41т) .Із вказаного протоколу від 19.02.2015 року та фототаблиці до нього, який підписаний понятими ОСОБА_9, ОСОБА_10 і яких було допитано у судовому засіданні про обставини збуту канабісу, суд правильно встановив, що ОСОБА_3 вчинив збут наркотичної сировини -канабісу такій особі.

При цьому, доводи захисника щодо того, що не весь час велася така відео зйомка, оскільки на ній не видно початок, коли закупному передаються грошові купюри та він повертає отримане у обвинуваченого, спростовуються свідченнями допитаних у судовому засіданні вище зазначених понятих, які вказували, що при них передавались гроші закупному та він повернув після збуту йому обвинуваченим речовину рослинного походження зеленого кольору, яка була опечатана у їх присутності у пакет, на якому вони ставили свої підписи.

Твердження захисника про фальсифікацію таких доказів спростовуються навіть показаннями самого обвинуваченого, який визнав факт збуту і указував, що передав пакет із речовиною рослинного походження свідку ОСОБА_7, де знаходився «заспокійливий чай». Але згідно висновку експерта № 380 від 25.02.2015 року вказана речовина, що була належним чином при понятих упакована та передана на експертизу, є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, маса якого в перерахунку на суху речовину становить 4,032 г . При допиті у судовому засіданні обвинувачений не заперечував факт отримання коштів від ОСОБА_7

Такі дані підтверджуються і висновком експерта № 50 від 17.04.2015 року, що спеціальна хімічна речовина, виявлена на марлевих матеріалах, грошових купюрах, збігається з наданим на дослідження зразком люмінофору за фізико-хімічними властивостями та мають спільну родову належність. У ході обшуку у ОСОБА_3 09.03.2015 року були виявлені такі самі сліди на руках і він пояснював їх походження від купюр грошей, які він отримав від свідка ОСОБА_7, стверджуючи нібито той віддав йому борг.

У судовому засіданні з дотримання вимог ч.3 ст.271 КПК України свідок ОСОБА_7, підтвердив, що добровільно без примусу здійснював закупку наркотичних засобів від 19.02. і 09.03.2015 року у ОСОБА_3 у розмірах зазначених у вироку. На реалізацію канабісу він не провокував ОСОБА_8, який був зацікавлений у його збуті з метою отримання за це відповідних коштів, також у приміщенні гаражу, який належить обвинуваченому він курив канабіс.

З огляду на вказане, суд першої інстанції правильно відхилив доводи захисника про фальсифікацію справи у цій частині, і дійшов правильного висновку про відсутність підбурювання обвинуваченого на збут наркотичних засобів та надання приміщення ОСОБА_7 для вживання наркотичного засобу. Зважаючи на викладене колегія суддів вважає, що порушень вимог ст.275 КПК України, на чому наголошує захисник в апеляції, під час проведення негласних слідчих дій не було допущено.

Крім цього, факт збуту наркотичних засобів від 9 березня 2015 року обвинуваченим підтверджується і даними викладеними у протоколі обшуку від 09.03.2015 року та його відеозапису, що узгоджується із даними викладеними у висновку експерта № 609 від 30.03.2015 року , що речовина рослинного походження разом із пакетом, у якому вона надавалася на дослідження із підписами понятих ОСОБА_11 та ОСОБА_9, свідчить про вчинення обвинуваченим збуту саме наркотичних засобів -канабісу, а не «заспокійливого чаю».

Тому доводи захисника щодо недопустимості таких доказів, отриманих в ході проведення обшуку у ОСОБА_3 є необґрунтовані, оскільки такі слідчі дії проводилися з дотриманням вимог ч.3 ст.208, ч.5 ст.236, ст.223 КПК України. Протокол складений із дотриманням вимог ст. ст. 104, 105 КПК України, хоча і не було зазначено про фіксування слідчої дії технічними засобами. Останнє правильно вказано судом, що не має наслідком недійсності такої слідчої дії.

Водночас, згідно висновку експерта № 608 надані на дослідження пакет є цілим і оформлений належним чином, а речовина рослинного походження зеленого кольору є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, маса якого в перерахунку у висушеному стані становить 0,814 г, 0,656 г., 4,186 г, 6,180 г, 16,376 г., згідно висновку експерта № 607 нашарування речовини темно-коричневого кольору, виявлене на саморобній конструкції є особливо небезпечним наркотичним засобом - екстрактом канабісу, маса якого в перерахунку на суху речовину становить 0,357 г.

Посилання захисника на те, що проведення другої оперативної закупки слід розцінювати як провокація злочину, оскільки працівники міліції не своєчасно припинили таку незаконну діяльність його підзахисного, не відповідає порядку та методу отримання доказів причетності особи до вчинення таких правопорушень.

Суд правильно вказав,що з огляду на практику Європейського суду з прав людини проведення двох оперативних закупок не може слугувати підтвердженням провокації злочину. Зокрема, у рішенні по справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 6 травня 2003 р. ЄСПЛ не визнав провокаційними дії працівників поліції та зазначив, що вирішальним фактором при документуванні незаконних дій є не роль поліції, а поведінка особи, оскільки правоохоронні органи «приєдналися» до злочинної діяльності, а не ініціювала її. Такі дії поліції ЄСПЛ охарактеризував як таємну роботу, але не як провокацію, яка порушувала б п. 1 ст. 6 Конвенції. Така модель боротьби з позиції ЄСПЛ є законно прийнята і застосована у відповідності до вимог суспільства.

У даній же справі, щодо засудженого при проведенні негласних слідчих дій, здійснювався не тільки прокурорський контроль, але й судовий. Водночас, залучення негласного агента було способом викриття злочинної діяльності з огляду на існуючі труднощі у розслідуванні відповідної категорії злочинів. Вирішальним фактором при оперативних закупках була не роль сторони обвинувачення, а поведінка самого обвинуваченого з огляду на наявні у справі докази.

Крім цього, захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень передбачає також розслідування з тим, щоб кожен був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини. Тому, якщо особа неодноразово збуває наркотичний засіб суспільство, держава, кожен зокрема, має право на захист від саме того правопорушення, яке особа вчиняє шляхом притягнення її до відповідальності в міру її вини. Таким чином, проведення стороною обвинувачення декількох оперативних закупок є лише способом розслідування вчиненого, що мало місце і в даному кримінальному провадженні.

Доводи захисту про допущену фальсифікацію речових доказів, їх неправильне дослідження спростовується тим, що наркотичні засоби вилучені при обшуку 9.03.2015 року і зберігались у окремих пакетах, розфасовані, що свідчить про намагання винною особою їх збути, а не для особистого вживання як пояснює обвинувачений. Такі дані у сукупності підтверджені даними викладеними у аудіо записах, де обвинувачений домовляється про зустрічі із особою, де і було виявлено наркотичні засоби, там і відбулась перша оперативна закупка.

Що ж стосується джерела походження грошей, що були використані при оперативних закупках, то вказане підтверджується повідомленням УБНОН УМВС України в Полтавській області від 16.04.2015 року про залучення саме таких купюр для документування незаконної діяльності підозрюваного із відповідних бюджетних статей залучених на ці цілі.

Таким чином, доводи адвоката про фальсифікацію доказів вини дій його підзахисного, спростовано судом першої інстанції, оскільки названі негласні слідчі (розшукові) дії здійснювалися під грифом «таємно», прокурором були суду надані відомості на підтвердження проведення таких дій, колегія суддів їх перевірила і вважає, що органи обвинувачення при цьому не допустили порушень вимог кримінального процесуального закону. Усі здобуті таким чином докази під час досудового розслідування та результати оперативно-розшукових заходів було розкрито стороні захисту, що підтверджено протоколами про надання доступу підозрюваному та його захиснику до матеріалів кримінального провадження та реєстром матеріалів досудового розслідування, які їх не оскаржили.

У зв'язку із викладеним, вважати докази якими обґрунтовано вирок суду недопустимими, підстав у колегії суддів апеляційного суду немає.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що діяння, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 правильно кваліфіковано за ч.2 ст.307 КК України , оскільки він незаконно придбав, виготовляв , зберігав з метою збуту та збував особливо небезпечний наркотичний засіб, повторно. Правильно кваліфіковано і діяння за ч.1 ст.317 КК України , оскільки він незаконно надав приміщення з метою незаконного вживання наркотичних засобів.

Із цього слідує, що висновок суду першої інстанції про діяльність засудженого по збуту наркотичних засобів була систематичною, спростовує твердження викладені у апеляції захисника про підбурювання його до вчинення злочину.

У частині доводів захисника щодо «тортур та жорстоко поводження» із обвинуваченим при затриманні, то вказане було перевірено у апеляційному суді, оскільки вимога перевірки таких дій узгоджується із викладеними даними у рішенні ЄСПЛ «Каверзін проти України» від 15 травня 2012 року, де зазначається, що органи влади України у відповідності до статті 3 Конвенції зобов'язані ефективно розслідувати такі твердження. Як вказав ЄСПЛ у цьому рішенні « хоча не в кожному такому випадку можна встановити, що жорстоке поводження здійснювалося з метою отримання визнавальних показань, не можна виключати зв'язок між жорстоким поводженням з жертвами та метою державних органів отримати викривальні докази (див., наприклад, рішення у справах «Вергельський проти України» (Vergelskyy v. Ukraine), п. 108; «Самардак проти України» (Samardak v. Ukraine), п. 36; «Ковальчук проти України» (Kovalchuk v. Ukraine), п. 60; «Бочаров проти України» (Bocharov v. Ukraine), п. 47; та «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine), п. 73).

Як вбачається із матеріалів досудового розслідування за заявою ОСОБА_3, яке було проведено і за ухвалою апеляційного суду прокуратурою Полтавської області порушень закону з боку працівників міліції на яких він вказував не здобуто. 12.02.2016 року постановою слідчого провадження у справі закрито на підставі ст.284 ч.1п.2 КПК України.

Під час апеляційного розгляду була проведена належна перевірка щодо незаконних методів слідства і це не призвело до порушення статті 3 Конвенції. Оперативно та швидко було вжито всіх належних заходів для встановлення фактів та обставин за скаргами про жорстоке поводження та забезпечення відповідних доказів.

Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується із такою постановою старшого слідчого прокуратури Полтавської області.

За таких мотивів вирок суду першої інстанції є належно мотивованим та відповідає вимогам ст.373,374 КПК України.

Разом із тим, колегія суддів вважає апеляційну скаргу захисника такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

Призначаючи покарання, суд допустився порушення закону, неправильно застосувавши ст.72 КК України.

Колегії суддів вважає обґрунтованим покарання, призначене винному за кожний злочин окремо.

Застосовуючи сукупністю злочинів на підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання покарання - 6 років 9 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна, суд безпідставно у порушення вимог ст.72 КК України та закону України від 26 листопада 2015 року « Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» зменшив його, заокругливши до 1 місяця, зарахувавши помилково відбуте ним ув'язнення на досудовому слідстві замість 16 днів, де передбачено зарахування строку ув'язнення під час досудового слідства із розрахунку 1 такий день ув'язнення за 2 дні позбавлення волі.

Мотивуючи своє рішення суд вказав на те, що особі не може бути призначено покарання у виді певної кількості днів позбавлення волі, при цьому було наведено відповідну правову позицію Верховного суду України №5-118кс15 від 1 жовтня 2015 року.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд правильно пославшись на такий висновок ВСУ, не звернув увагу, що вищий суд мав на увазі, що при призначенні покарання не застосовується позбавлення волі як вид покарання у днях, а при заміні у відповідності до ст.72 КК України різних видів покарання на ряду із позбавленням волі загальний строк покарання може бути визначений і у днях, про що зазначається і у вказаному рішенні ВСУ. На це суд не звернув увагу. Невідбута частина покарання за сукупністю злочинів у даному випадку могла бути і у днях, а тому зменшення судом такого строку покарання у заокругленні до місяця - не допускається.

Зважаючи на викладені доводи та приймаючи до уваги позитивну характеристику обвинуваченого за місцем роботи, наявність на утриманні малолітнього сина, то колегія суддів вважає за необхідне пом'якшити обвинуваченому покарання за сукупністю злочинів до мінімально визначеного санкцією ч.2 ст.307 КК України, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, замість того, що визначив суд першої інстанції. Таке покарання у відповідності до ст. 65 КК України буде достатнім та необхідним для попередження вчинення ним нових злочинів.

Висловлена позиція прокурора про м'якість призначеного покарання в апеляції також не ґрунтується на відповідних доводах, тому що покарання про яке ставить прокурор у своїй апеляції є явно несправедливим.

Так, у ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права». У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Зазначені обставини у сукупності з даними про особу ОСОБА_3 і його поведінки свідчить про істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.

З урахуванням наведеного, обставин вчиненого діяння, та практику Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання, враховуючи дані про особу винного і того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, його поведінку за період кримінального процесуального провадження, відомостей про перебування під вартою протягом вказаного часу, колегія суддів вважає за можливе застосувати до нього за сукупністю злочинів більш м'яке покарання.

Закон України від 26 листопада 2015 року « Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» вимагає зарахування день ув'язнення в умовах СІЗО на 2 дня позбавлення волі до вступу вироку у законну силу.

З врахуванням викладеного, керуючись ч.2 ст.376, ст.ст.404, 405, 407,408 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу захисника Рябеки Р.М. у інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 задовольнити частково, а апеляційну скаргу прокурора прокуратури Гребінківського району Полтавської області залишити без задоволення.

Вирок Гребінківського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2015 року щодо ОСОБА_3 за ч.1 ст.317,ч.2ст.307 КК України змінити у частині призначення покарання за сукупністю злочинів.

Вважати ОСОБА_3 засудженим:

- за ч.2 ст.307 КК України до покарання призначеного судом - 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна;

- за ч.1 ст.317 КК України до покарання призначеного судом - 3 роки позбавлення волі ;

Згідно із ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, вважати ОСОБА_3 засудженим до покарання у виді 6 (шість) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Виключити із резолютивної частини вироку суду посилання при призначенні покарання на застосування ст.72 КК України.

Зарахувати ОСОБА_3 у строк відбутого покарання його попереднє ув'язнення із 9 березня по 16 березня 2015 року включно, та із 11 грудня 2015 року по 24 лютого2016 року, включно із розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 2 дня позбавлення волі.

У іншій частині цей вирок суду залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення, а засудженим у той же строк з дня отримання копії судового рішення.

Головуючий Кисіль А.М.

Судді: Гонтар А.А.

Харлан Н.М.