Ухвала суду № 56061885, 04.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2016 року м. Київ К/800/44136/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Житомирської митниці Міндоходів України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український солод" до Житомирської митниці Міндоходів України про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Український солод" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Житомирської митниці Міндоходів України (надалі - відповідач, Митниця, митний орган),в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України № 101050000/2014/00014 від 30 січня 2014 року;

- визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 30 січня 2014 року № 101050000/2014/300013/1.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2014 року позовні вимоги було задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2014 року та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 січня 2014 року позивачем, відповідно до зовнішньоекономічного контракту з Відкритим акціонерним товариством "Гомельський хімічний завод" (м. Гомель, Республіка Білорусь) від 10 січня 2014 року, Житомирській митниці Міндоходів було надано митну декларацію № 101050000.2014.000374 від 30 січня 2014 року, в якій задекларувало товар - азотно-фосфорно-калійні добрива комплексні, у вигляді гранул, марка 16-16-16 для сільського господарства та визначив код товару згідно з УКТЗЕД: 3105201000.

Товари були придбані у компанії Відкрите акціонерне товариство "Гомельський хімічний завод" (м. Гомель, Республіка Білорусь) на підставі контракту № 115-14-2014 від 10.01.2014 року, інвойсу від 21 січня 2014 року № 6205/14 на суму 20979,00 дол. США, платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах № 1 від 15 січня 2014 року на суму 21645,00 дол. США, митної декларації країни відправлення 14332/210114/0000340 від 21 січня 2014 року.

Під час митного оформлення вказаного товару, інспектор митної служби, який здійснював митні процедури, для підтвердження відомостей, заявлених у митній декларації, витребував у позивача відповідно до п.3 ст.53 МКУ додаткові документи, а саме:

1) виписку з бухгалтерської документації;

2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

3)висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини;

4) копію митної декларації країни відправлення.

У зв'язку з безпідставністю вимог відповідача та відсутністю даних документів у ТОВ "Український солод", йому було вказано про неможливість надання додаткових документів.

За результатами розгляду наданих документів для розмитнення по митній декларації № 101050000.2014.000374 від 30 січня 2014 року, відповідачем було прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України № 101050000/2014/00014 від 30 січня 2014 року і рішення про коригування митної вартості товарів від 30.01.2014 № 101050000/2014/300013/1, яким збільшено митну вартість товару до 25200,00 доларів США.

31 січня 2014 року позивачем було подано нову митну декларацію (МД-2) № 101050000/2014/000384 про митне оформлення товару в режимі "під гарантійне зобов'язання" ст.55 Митного кодексу України, в якій задекларувало цей же товар за митною вартістю, що вказав відповідач 25200,00 доларів США., сплатило всі митні платежі згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом, перерахувало на спеціальний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом. Розмір додаткових митних платежів, що сплачені позивачем внаслідок коригування митної вартості, становить суму 6747,69 грн.

Товар згідно митної декларації № 101050000/2014/000384 від 21 січня 2014, пропущено на митну територію України та випущено у вільний обіг.

Підставою для прийняття оскаржуваної картки відмови та рішення про коригування митної вартості є наявність, на думку відповідача, розбіжностей у поданих документах.

Не погоджуючись з вищенаведеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач діяв незаконно, необґрунтовано та всупереч вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів погоджується з даним висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативно-правовим актом, яким врегульовані спірні правовідносини є Митний кодекс України (надалі також - МК України).

Відповідно до статті 49 цього Кодексу митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з статтею 50 Митного кодексу України передбачено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

За приписами статті 52 вищезазначеного Кодексу заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього кодексу та цією главою.

Частиною першою статті 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Стаття 53 Митного кодексу України передбачає, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 цієї статті перелічені документи, які підтверджують митну вартість товарів:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 54 вказаного Кодексу митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною першою статті 55 МК України передбачно, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

За правилами частини одинадцятої статті 264 Митного кодексу України, якщо митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу, чи з порушенням інших вимог Митного кодексу України, митний орган відмовляє у прийнятті такої митної декларації.

У статті 57 вказаного Кодексу закріплені правила застосування методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Згідно з частиною першою цієї статті, митна вартість визначається за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Приписами частин другої - п`ятої статті 57 МК України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 та 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 та 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачена частиною другою статті 58 Митного кодексу України. Так, відповідно до вказаної правової норми метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.1.2. контракту № 115-14-2014 від 10 січня 2014 року, укладеного між ВАТ "Гомельський хімічний завод" (м. Гомель, Республіка Білорусь) та позивачем, - "Продавець" продає, а "Покупець" купляє на умовах поставки DAP митний кордон України, добрива азотно-фосфорно-калійні комплексні (далі - Товар), згідно специфікації.

Пункти 2.2., 2.3. Контракту передбачають, що загальна сума поставленого по чинному контракту товару складає 21645,00 доларів США ± 10%.

Форма розрахунку - 100% попередня оплата на р/р "Продавця" за партію відвантаженого товару. Основою для оплати "Покупцем" за партію товару являється виставлений рахунок "Продавця", який являється невід'ємною частиною чинного Контракту. Оплата проводиться банківським переводом на протязі 3 робочих днів з дати виставлення рахунку. Рахунок для оплати виставляється за 10 робочих днів до пропонуємої дати відвантаження.

Відповідно до п. 5.1. Контракту - поставка здійснюється залізничним транспортом.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах №1 від 15 січня 2014 року, оплату було здійснено на повну суму вказану в контракті - 21645,00 дол. США (рядок 32 платіжного доручення). В рядку 70 платіжного доручення вказано - "Попередня оплата за добрива по контракту 115-14-2014 від 10 січня 2014р.".

В інвойсі від 21 січня 2014 року № 6205/14 на суму 20979,00 дол. США, в інвойсі від 13 січня 2014 року № 6093/14 на суму 21645,00 дол. США, на підставі яких отримувався товар. Тобто, є чіткий факт оплати та отримання товару за даним контрактом.

Крім того, як вбачається з листа ПАТ "ВТБ Банк" № 116/712-2 від 05 лютого 2014 року, станом на 04 лютого 2014 року позивачем, за контрактом № 115-14-2014 від 10.01.2014 року на поставку товару, укладеним з нерезидентом ВАТ "Гомельський хімічний завод" (Білорусь) 16 січня 2014 року, було куплено 19660,00 доларів США та 17 січня 2014 року перераховано попередньої оплати 21645,00 доларів США згідно платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах № 1 від 15 січня 2014 року. Обмін валюти не відбувався. Зазначена передплата знята з валютного контролю в сумі 20979,00 доларів США. Заборгованість за контрактом становить 666,00 доларів США".

Тобто, даним листом, ПАТ "ВТБ Банк", підтвердив факт вчинення оплати відкритому акціонерному товариству "Гомельський хімічний завод" (м. Гомель, Республіка Білорусь) 21645,00 дол. США платіжним дорученням в іноземній валюті або банківських металах №1 від 15.01.2014 року саме по контракту № 115-14-2014 від 10 січня 14 року та часткове закриття зовнішньоекономічної операції на суму 20979,00 дол. США, що підтверджено в інвойсі від 21 січня 2014 року № 6205/14.

Враховуючи викладене, вбачається, що в наданих для розмитнення документах будь-які виправлення, помилки та неточності, що могли б вплинути на визначення митної вартості товарів - відсутні, а висновок відповідача про наявність розбіжностей є необґрунтованим.

10 квітня 2008 року Верховна Рада України шляхом прийняття Закону України № 250-VI ратифікувала Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (надалі - СОТ) та приєдналася до Угоди про СОТ, чим взяла на себе зобов'язання, серед іншого, дотримуватися положень Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року (ГАТТ 1994). Відповідно до статті VII п. 2. (a) Генеральної угоди по тарифам і торгівлі 1947 року (ГАТТ 1947), оцінка імпортованого товару для митної мети повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, який обкладається митом, або аналогічного товару, та не повинна ґрунтуватись на вартості товару національного походження або на довільній чи фіктивній вартості. Статтею 17 Угоди про застосування статті VII ГАТТ 1994 року, ніщо в цій Угоді не тлумачиться як обмежуюче або таким, що ставить під сумнів право податкових адміністрацій переконуватися у правдивості або точності будь якої заяви, документу або декларації, що надаються для цілей митної оцінки.

В свою чергу, митний орган здійснив хибний висновок про неповноту та недостовірність відомостей про митну вартість товарів, оскільки відповідно до статті VII п.2 "а" Генеральної угоди по тарифам і торгівлі 1947 року оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості. В статті VII п.2 "b" цієї угоди вказано, що під "дійсною вартістю" слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. У тому ступені, в якому на ціну такого чи подібного товару впливає кількість окремої трансакції, ціна, що розглядається, повинна єдиним способом пов'язуватися або і) з порівнюваними кількостями, або іі) з кількостями, не менш сприятливими для імпортерів, ніж ті, в яких більший обсяг товарів продається у торгівлі між країнами експорту та імпорту.

Окрім того, відповідачем не надано обґрунтованої відмови у незастосуванні п.п. 2-5 методу визначення митної вартості, що порушує п.6 статті 57 МК України, який передбачає, що кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Зокрема, у разі незгоди митного органу із митною вартістю імпортованого товару він відповідно до вимог статті 266 Митного кодексу України зобов'язаний провести процедуру консультацій, у ході яких мав би дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних аргументів.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 21.01.2011 (справа N 21-56а10) (Постанова N 21-56а10), від 07.02.2011 (справа N 21-76а10) (Постанова N 21-76а10), від 14.11.2011 (справа N 21-213а11) (Постанова N 21-213а11), від 06.02.2012 (справа N 21-418а11) (Постанова N 21-418а11), від 03.07.2012 (справа N 21-197а12) (Постанова N 21-197а12).

Відповідно до статті 361 Митного кодексу України з метою запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи митні органи застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю. При цьому, управління ризиками - це робота митних органів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Цілями застосування системи управління ризиками є, зокрема: запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи; забезпечення більш ефективного використання наявних у митних органів ресурсів та зосередження їх уваги на окремих згрупованих об'єктах аналізу ризику, щодо яких є потреба у застосуванні окремих форм митного контролю або їх сукупності, а також у підвищенні ефективності митного контролю (областях ризику); прискорення митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Апелянт при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, має діяти у спосіб, визначений Митним кодексом України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, звідки взяв дані для застосування резервного методу у вигляді митних декларацій, вказаних в рішенні про коригування митної вартості, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень.

Та обставина, що в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками є інформація про те, що товар, який задекларовано іншими особами та за іншими договорами від інших постачальників розмитнювався за іншою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними і здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, країна походження, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об'єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального та матеріального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обгрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягає застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Житомирської митниці Міндоходів України - залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.