Ухвала суду № 56061756, 08.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" лютого 2016 р. м. Київ К/800/25999/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Віштал Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.11.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013

у справі № 2-а-4150/10/1470

за позовом Державного південного виробничо-технічного підприємства

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.11.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013, адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва від 18.06.2010 № 0001192301/0 та № 0001202301/0. Відшкодовано позивачу з Державного бюджету України судовий збір в сумі 6,80 грн.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вважає. що суди при вирішення справи порушили норми матеріального і процесуального права: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст.ст. 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Миколаєва ДПС реорганізовано шляхом приєднання до утвореної Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 311 Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів реорганізовано шляхом приєднання до утвореної Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у Ленінському районі м.Києва провела планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт від 01.06.2010 № 4552/23-200/14310796. На підставі акта перевірки складено оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 18.06.2010 № 0001192301/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 3497782,5 грн., в т.ч. 2331855 грн. за основним платежем та 1165927,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за період: травень - грудень 2009 року податку на додану вартість в загальній сумі 2331855 грн.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 18.06.2010 № 0001202301/0 податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 5334368,5 грн., в т.ч. 2914819 грн. за основним платежем та 2419549,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки перевірки про порушення вимог п. 1.32, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат витрат в загальній сумі 11659276 грн., в т.ч. за півріччя 2009 року в сумі 4324609 грн., за 3 квартали 2009 року в сумі 6517833 грн., за 2009 рік в сумі 816834 грн.

Податковий орган вважає, що позивач не мав права включати до складу валових витрат за звітні періоди 2009 року та податкового кредиту за звітні періоди: травень-грудень 2009 року витрат та податку на додану вартість відповідно, сплачених (нарахованих) за операціями з придбання товару (радіотехнічні вироби, колишні у використанні блоки ФО, чарунок ФО, ФУ, ФЩ, субблоки, електротехнічні пристрої, комплектуючі та інші матеріали, що необхідні для використання у ремонті складових військової техніки) у ТОВ «Миора Люкс», ТОВ «Фортуна Люкс», ТОВ «Коленс», ТОВ «Комплас», ТОВ «Амулет-77», ТОВ «Гента Люкс», оскільки такі операції є нереальними.

Реальність вчинення господарських операцій поставлена податковим органом під сумнів з огляду на недостатність у контрагентів трудових ресурсів, відсутністю основних фондів, транспортних засобів, договірних відносин з перевізниками, анулюванням у 2010 році свідоцтв платників податку на додану вартість та на взаємовідносини цих постачальників з контрагентами, які також не мали умов для здійснення господарських операцій.

Також податковий орган при вирішенні справи в судах посилався на відсутність документів, які б підтверджували транспортування товару від постачальників, а також на те, що директор підприємства-контрагента позивача ТОВ «Фортуна Люкс Добринчук В.Ю. не має стосунку до створення цього підприємства та ведення ним господарської діяльності, у підтвердження чого надавав суду апеляційної інстанції пояснення від 13.07.2011, відібране оперуповноваженим по ОВС УПМ в Миколаївській області.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою (главою 1 «Апеляційне провадження»).

Відповідно до ч. 1 ст. 195 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1. ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має з'ясовувати всі обставини, на які посилаються позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи, встановлювати, якими доказами вони підтверджуються та надавати оцінку всім доказам в їх сукупності.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим ст. 70 цього кодексу критеріям належності, допустимості та достовірності. Без виконання цих правил певні обставини не можуть вважатися встановленими.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат слід застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, а податкового кредиту - положень п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі якщо господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Водночас висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз положень п. 5.1. п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР дає підстави для висновку, що право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання повинна бути реальною, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, а податковий кредит обов'язково має бути підтверджено податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Тому суди повинні надавати належну оцінку усім таким доказам у їх сукупності, встановлювати їх реквізити, зміст.

Також доведенню у таких справах підлягають обставини щодо придбання платником податків товарів з метою використання у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим необхідно встановлювати мету здійснення господарських операцій (призначення товару) тощо.

З метою дослідження фактичного придбання товарів у межах господарської діяльності необхідно було встановити зміст господарських операцій, за якими позивачем нараховано (сплачено) витрати та податок на додану вартість, постачальника, договірні умови поставки, фактичний порядок поставки, мету придбання, належним чином досліджувати первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, з'ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій поставки, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Також суд апеляційної інстанції повинен був оцінити доводи податкового органу щодо фіктивності ТОВ «Фортуна Люкс», з'ясувати, чи була порушена кримінальна справа та чи стосувалася така кримінальна справа обставин щодо господарських операцій з позивачем.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому апеляційному розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В.Ланченко

Ю.І. Цвіркун