Ухвала суду № 56061369, 08.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2016 року м. Київ К/800/64261/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.09.2014 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 року

у справі № 814/2925/14

за поданням Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна,

встановив:

Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області звернулась до суду з поданням до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.09.2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 року, у задоволенні подання відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким подання задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець та знаходиться на обліку у Державній податковій інспекції у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів Миколаївської області з 10.09.2012 року.

За результатами фактичної перевірки вказаного суб'єкта підприємницької діяльності щодо дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, податковим органом складено акт від 15.09.2014 року № 0113/14/29/22/НОМЕР_1, яким встановлено порушення: - п. «а» пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, п.п. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», в результаті чого встановлено проведення розрахункових операцій з продажу 1 пляшки слабоалкогольного напою «Джин Тонік» та 50 гр. горілки «Зелена марка» на загальну суму 17, 50 грн. без застосування РРО; нероздрукування та невидача відповідного розрахункового документа, здійснення торгівельної діяльності у пункті продажу - кафе, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 без наявності та придбання торгових патентів та без сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності при продажі 1 пляшки слабоалкогольного напою «Джин Тонік» та 50 гр. горілки «Зелена марка» на загальну суму 17, 50 грн.; здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, а саме: 1 пляшки слабоалкогольного напою «Джин Тонік» та 50 гр. горілки «Зелена марка» на загальну суму 17, 50 грн. без наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

Рішенням начальника державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 22.09.2014 року № 6/14-04-25-037 застосовано повний адміністративний арешт майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, що перебуває за адресою АДРЕСА_1, яке направлене відповідачу 22.09.2014 року.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні подання, враховуючи таке.

Відповідно до п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

В силу п. 94.5 ст. 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Згідно із пп. 94.2.4 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством.

В силу пп. 94.6.1 п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна.

Відповідно до п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що підставою для застосування адміністративного арешту є вчинене платником податків правопорушення у сфері оподаткування, яке полягає у відсутності дозволів (ліцензій) на здійснення господарської діяльності, торгових патентів, реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством.

При цьому повний арешт майна передбачає заборону платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.07.2003 року комплекс павільйонів та торговельних рядів, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності Приватному підприємству «Юліана-Сервіс».

У відповідності до договору оренди торговельного павільйону від 01.01.2014 року, укладеного між Приватним підприємством «Юліана-Сервіс» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, останньому було надано у тимчасове користування торговельний павільйон НОМЕР_2, розташований на території торговельного комплексу по АДРЕСА_1.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні подання, оскільки рішенням від 22.09.2014 року № 6/14-04-25-037 застосовано повний адміністративний арешт майна, яке не є власністю відповідача.

Надання уточнень до подання правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки суд підтверджує обґрунтованість накладеного саме рішенням керівника контролюючого органу арешту майна платника податків, однак рішення від 22.09.2014 року № 6/14-04-25-037 залишилось незмінним.

Крім того, суд не може підміняти повноваження суб'єкта владних повноважень і підтверджувати обґрунтованість адміністративного арешту майна, яке не зазначено в рішенні керівника контролюючого органу.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.09.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2014 року у справі № 814/2925/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук