Ухвала суду № 56061368, 16.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2016 року м. Київ К/800/9460/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Бившевої Л.І.

Маринчак Н.Є.

за участю секретаря: Мартиненка Г.В.

представників:

позивача: Соловей О.С.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 року

у справі № 804/12625/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистема плюс»

до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними дій

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросистема плюс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Агросистема плюс») звернулось до суду з позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними дій.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.07.2014 року № 0003112201, № 0003102201. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Агросистема плюс» посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПІ залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Агросистема плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 08.07.2014 року № 2950/23/04-03-01-08/33855323.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 138.1, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 ПК України щодо заниження податку на прибуток на суму 1 812 439,00 грн., пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1 198.6 статті 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 401 496,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.07.2014 року № 0003112201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 401 496,00 грн., за штрафними санкціями в розмірі 200 748,00 грн. № 0003102201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 1 812 439,00 грн., за штрафними санкціями - 782 222,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 135.1 статті135 ПК України передбачено, що при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137 на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті та складаються з доходу операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті.

Пунктом 135.2 статті 135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктів 138.6-138.9 цієї статті.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема прямих матеріальних витрат.

Згідно з підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовлення товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Агросистема плюс» та ПП «Ресурс-Імпорт», ТОВ «Гефест-Альянс», ТОВ «Торенія», ПАТ «Райз Максимко», ТОВ «Мелітопольський завод автотракторних запчастин», ТОВ «Агрофірма «Маяк», ТОВ «Харвіт Есетс» та ТОВ «ДМІ» укладено договори з метою здійснення господарської діяльності.

Фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами, платіжними дорученнями, банківськими виписками, тощо.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено реальні зміни майнового стану позивача за спірними господарськими операціями, зокрема, на підставі вищевказаних первинних бухгалтерських документів ТОВ «Агросистема плюс» у поданих деклараціях з податку на прибуток підприємства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року встановлено відображення доходу від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) в сумі 33 777 636,00 грн., у тому числі у ІV кварталі 2011 року згідно даних бухгалтерського обліку мало дохід в загальній сумі 9 009 695,00 грн., згідно даних декларації про прибуток підприємством задекларовано доходи, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування в розмірі 8 513 322,00 грн.

Використання позивачем придбаних товарів (робіт та послуг) у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо реальності господарських операцій, здійснені між позивачем та його контрагентами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що вищевказані контрагенти на час спірних правовідносин були зареєстровані як платники податку на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В частині відмови в задоволенні позову ОДПІ рішення першої інстанції та апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржувалось.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 року - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Л.І. Бившева Н.Є. Маринчак