Рішення № 56061036, 24.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 756/5063/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/289/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Васалатій К.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.

24 лютого 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А.

Суддів - Кравець В.А., Шиманського В.Й.

при секретарі - П'ятничук В.Г.

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Приватного підприємства «Черемшина» про захист прав споживачів та визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір № 27/12-Ф від 12 жовтня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Сведбанк» з моменту його укладення.

Не погодившись з рішенням суду, представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» подав апеляційну скаргу, в якій просив суд заочне рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини які мають значення для справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що у квітні 2015 року позивач звернувся до суду позовом до відповідача про захист прав споживачів шляхом визнання договору недійсним, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 12 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК», правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ «Сведбанк», та ПП «Черемшина» укладено кредитний договір № 27/12-Ф, згідно якого банк зобов'язався надати позичальникам у вигляді відновлюваної кредитної лінії з кредитним лімітом 140000 євро з терміном повернення до 11 жовтня 2013 року. На даний час права кредитора за вказаним договором набуло ТОВ "ФК"Вектор Плюс".

У відповідності до п. 1.5 кредитного договору, кредит видавався для фізичної особи зі сторони позичальника для споживчих потреб, для юридичної особи - для придбання обладнання та поповнення обігових коштів.

Згідно п. 7.6.1 кредитного договору, позичальники несуть солідарну відповідальність перед кредитором за зобов'язаннями щодо повернення кредиту, сплати відсотків, інших платежів.

Зазначив, що вказаний кредитний договір суперечить вимогам чинного законодавства та порушує права позивача, як споживача у зв'язку з тим, що спірний договір виходячи з його змісту є тристороннім кредитним договором, що включає в себе споживче кредитування і кредитування юридичної особи для здійснення нею господарської діяльності, та не відповідає вимогам закону України «Про захист прав споживачів», зокрема ст. 11.

У зв'язку із викладеним, просив суд визнати недійсним кредитний договір № 27/12-Ф від 12 жовтня 2006 року, укладений між позивачем та ПАТ «Сведбанк» з моменту його укладення.

Як вбачається з матеріалів справи, між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК», правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ «Сведбанк.», Тодерішиним Г.І. та ПП «Черемшина» укладено кредитний договір, згідно умов якого банк зобов'язався надати позичальникам у вигляді відновлюваної кредитної лінії з кредитним лімітом 140000 євро з терміном повернення до 11 жовтня 2013 року.

14 грудня 2012 року ТОВ «Факторингова компанія Вектор Плюс» повідомлено позивача про те, що 28 листопада 2011 року за договором факторингу до них перейшло право вимоги за договором кредиту від 12 жовтня 2006 року.

Згідно п. 7.6.1 кредитного договору, позичальники несуть солідарну відповідальність перед кредитором за зобов'язаннями щодо повернення кредиту, сплати відсотків, інших платежів.

У відповідності до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За положенням п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Частиною 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди, з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як Істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно до положень ч. 1. 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним..

У відповідності до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що положення договору, які містять умови про зміну у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.

Як вбачається із договору кредиту, позивач був ознайомлений з умовами кредитування та погодився із ними, підписавши договір без зауважень, отримав кошти в розмірі 140 000 євро і лише у 2015 році, майже через десять років після отримання кредиту, заявив позовні вимоги про визнання договору кредиту недійсним.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

Пунктом 14 Постанови № 5 від 30.03.2012 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», визначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048- 1052,1054- 1055), статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Статтею 60 ЦПК України встановлено обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, позивач мав довести ті обставини, за якими законодавець передбачає визнання кредитного договору недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був ознайомлений з умовами договору, всіма істотними обставинами та наслідками його підписання, що підтверджується його особистим підписом. Кредитний договір укладений сторонами з дотриманням вимог закону, необхідних для чинності правочину, а належних і допустимих доказі протилежного позивачем не надано.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позивач ознайомився та погодився з його умовами.

Колегія суддів не може погодитись з доводами позивача, що спірний договір, виходячи з його змісту, є тристороннім кредитним договором, який включає в себе споживче кредитування і кредитування юридичної особи для здійснення нею господарської діяльності, не відповідає вимогам закону України «Про захист прав споживачів» та порушує права позивача, як споживача, оскільки, ані нормами ЦК України, ані нормами Закону України «Про захист прав споживачів» не заборонено укладання кредитного договору з декількома позичальниками.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладанні спірного договору про відкриття кредитної лінії, сторони погодили усі умови договору без будь-яких зауважень, саме ОСОБА_3 отримано кредитні кошти, що підтверджується заявами про видачу готівки (а.с. 164-176).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання спірного договору недійсним у зв'язку із порушенням прав споживача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку із невідповідністю висновків суду встановленим обставинам у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити.

Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Приватного підприємства «Черемшина» про захист прав споживачів та визнання договору недійсним відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді