Ухвала суду № 56059962, 18.02.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" лютого 2016 р. Справа № 910/30942/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М., розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд"

до відповідача: Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про визнання правочину недійсним

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 10 вересня 2015 року);

Від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 23 березня 2015 року);

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" про визнання правочину недійсним, позовні вимоги аргументувавши наступним.

У грудні 2014 року між ТОВ "ОМЗ-Трейд" (далі товариство, позивач) та ДП "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" в особі ВП "РАЕС" (далі підприємство, відповідач) було укладено договір поставки № 53-122-01-14-01647 від 17 грудня 2014 року, відповідно до предмету якого позивач зобов'язувався поставити продукцію, а саме "проби контрольні" виробництва ВАТ "Іжорські заводи" (РФ). Строком поставки було визначено термін у 60 днів з моменту укладення договору.

В процесі виконання умов договору виявилось що товар, що мав бути поставлений згідно з договором, є продукцією подвійного призначення. Оскільки при акцептуванні пропозиції конкурсних торгів не було вказано факт того, що вказана продукція відноситься до категорії продукції подвійного призначення ТОВ "ОМЗ-Трейд" не мало всієї інформації, для правильної оцінки здатності виконання умов договору.

Враховуючи викладене позивач просив суд визнати договір поставки № 2014/12-03 від 03 грудня 2014 року недійсним, як таким, що вчинено під впливом помилки.

14 січня 2016 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14 січня 2016 року справу № 910/30942/15 передано за підсудністю до господарського суду Рівненської області.

Ухвалою суду від 27 січня 2016 року господарським судом Рівненської області прийнято до свого провадження справу № 910/30942/15, розгляд справи призначено до слухання на 18 лютого 2016 року.

18 лютого 2016 року позивачем подано до суду письмові пояснення у справі.

18 лютого 2016 року позивачем подано уточненення до позовної заяви, відповідно до змісту якої позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі. Як встановлено судом подані позивачем уточнення стосуються мотивації щодо подання позову та додаткового обгрунтування вимог позивача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність копій документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

З наявних в матеріалах справи доказів та наданих сторонами пояснень слідує, що договір поставки від 03 грудня 2014 року № 2014/12-03 було укладено за результатом проведення відкритих конкурсних торгів у відповідності до Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Так, 21 жовтня 2014 року на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель було розміщено оголошення про проведення ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" закупівлі продукції за процедурою відкриті торги.

В подальшому відповідачем було отримано від позивача пропозицію, який виявив бажання взяти участь в конкурсних торгах згідно з оголошенням.

За результатами оцінки пропозицій поданих учасниками конкурсних торгів, комітетом з конкурсних торгів відповідача, було визнано переможцем торгів саме позивача.

У грудні 2014 року між відповідачем, як замовником, та позивачем, як постачальником, було укладено договір поставки № 2014/12-03, відповідно до пунтку 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити для потреб замовника продукцію, а замовник здійснити оплату продукції за кількістю та за цінами, що передбачені специфікацією (додаток № 1 до договору).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що предметом поставки за даним договором є проби контрольні виробництва ВАТ "Іжорські заводи".

Сторонами погоджено, що продукція поставляється постачальником протягом 60 днів з моменту укладання договору поставки (пункт 3.1 договору). Поставка продукції здійснюється на умовах DDР згідно "Інкотенрмс-2000" на склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом".

Проте, позивачем не виконано належним чином умови договору поставки № 2014/12-03, та не поставлено товар в строк передбачений умовами договору. Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2015 року у справі № 910/20528/15 (яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року) вирішено стягнути з ТзОВ "ОМЗ-Трейд" на користь ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "РАЕС" 122 880,00 грн. пені та 67 200,00 грн. штрафу у зв'язку з невиконанням товариством умов спірного договору.

Водночас, позивач зазначає, що порушив умови договору та відповідно поставку не було здійснено, оскільки продукція яка поставлялася по договору поставки компетентними органами Російської Федерації віднесена до списку продукції подвійного призначення та відповідно з'явилася необхідність в оформленні міжнародного імпортного сертифікату на вказану продукцію.

Як встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2015 у справі № 910/20528/15, на виконання спірного договору поставки № 2914/12-03, позивач 18.12.2014 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЗ Україна (ОСОБА_3)" договір № 2914/12-18 поставки продукції, яка є предметом договору поставки № 2014/12-03.

18 лютого 2015 ВАТ "Іжорські заводи" (виробник продукції) повідомило експортера (UNITEK Energy AG) та ТзОВ "ОМЗ-Україна (ОСОБА_3) імпортера, що для оформлення експортних ліцензій на продукцію необхідно надати міжнародний імпортний сертифікат з додатковою інформацією, для замитнення вказаної продукції як такої, що є предметом регулювання продукції подвійного призначення.

Позивач зазначає, що оскільки при акцептуванні пропозиції конкурсних торгів не було вказано факт того, що вказана продукція відноситься до категорії продукції подвійного призначення товариство не мало всієї інформації для правильної оцінки здатності виконати поставку продукції, та посилаючись на статті 203, 229 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) просить суд визнати договір поставки № 2014/12-03 від 03 грудня 2014 року недійсним, як таким, що вчинено під впливом помилки. В позовній заяві та письмових поясненнях позивач зазначає, що обставини, щодо яких помилилася сторона (в даному випадку товариство) під час укладання правочину була відсутня, саме на момент вчинення правочину. Така помилка мала місце пізніше. При цьому, позивач посилається на отримання ним вимоги від третьої особи (виробник продукції), яка не є учасником спірного правочину, щодо надання документів необхідних для оформлення міжнародного імпортного сертифікату.

Під час розгляду даного спору судом було враховано наступне.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено положеннями статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 ГК України).

Дані положення закону кореспондуються з приписами статті 638 ЦК України.

Господарський суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства , якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з вимогами статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на положення статті 229 ЦК України.

Відповідно до статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Такі висновки наведено у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у цивільній справі № 6-118цс13.

У пункті 19 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" наведено правову позицію відповідно до якої, обставини щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Досліджуючи поняття "помилки щодо обставин правочину" в ракурсі правозастосування норм статті 229 ЦК України, судом враховуються правові погляди наведені у листі Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсним" від 24.11.2008 року.

Так, воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Відповідно до позиції Верховного Суду України, такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати. Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

Проте, суд зазначає, що укладаючи договір з відповідачем позивач ознайомився конкурсною документацією відкритих конкурсних торгів та з умовами договору, об'єктивно оцінював свої можливості щодо змоги виконати умови договору. Слід зазначити, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону (в тому числі законодавства іноземних держав) чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Суду не надано жодного належного доказу того, що помилка позивача насправді мала місце.

Укладаючи договір на підставі диспозитивного права, позивач не був позбавлений можливості завчасно перевірити свою здатність виконати договірні зобов'язання, поцікавитись умовами міжнародної імпортної поставки, дослідити правове регулювання порядку оформлення такої поставки як національним законодавством, так і законодавством країни походження предмету поставки.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Статтею 44 ГК України передбачено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Отже, зміна вимог щодо оформлення документів на поставку продукції є комерційним ризиком постачальника, а тому не може бути підставою для невиконання зобов'язань по договору.

Незнання позивачем закону (в тому числі вимог нормативно-правових актів Російської Федерації щодо порядку перетину адміністративного кордону та оформлення товарів, що є предметом регулювання продукції подвійного призначення) не може вважатись помилкою та, в розумінні статті 229 ЦК України, не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України ,господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

В силу вимог статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, положення статей 32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи у сукупності, господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем не подано суду доказів, які б достовірністю підтверджували факт вчинення спірного правочину під впливом помилки, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Судовий збір на підставі статті 49 ГПК України суд залишає за позивачем.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 43, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" - відмовити.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

повне рішення складено 23 лютого 2016 року

Суддя Качур А.М.