Ухвала суду № 56059956, 18.02.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" лютого 2016 р. Справа № 918/18/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М., розглянувши матеріали справи за позовом: Приватного підприємства "Бекерай"

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в сумі 120 845 грн. 59 коп.

Представники:

Від позивача: Панченко А.В. (довіреність від 06 січня 2015 року);

Від відповідача: не з'явився;

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Бекерай" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 120 845,59 грн., з яких: 48 027,21 грн. заборгованості, 43 089,54 грн. 30 % річних, 29 728,84 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги аргументовані наступним.

01 вересня 2011 року між ПП "Бекерай" та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір поставки хлібобулочних та кондитерських виробів. На виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу товар на суму 52 027,51 грн. який відповідачем оплачено не було.

15 листопада 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 2 про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням, згідно якого первісне зобов'язання було замінено на нове - позикове зобов'язання.

Станом на даний час (час звернення з позовом) основна заборгованість відповідача перед позивачем складає 48 027,51 грн.

Ухвалою суду від 13 січня 2016 року судом порушено провадження у справі № 918/18/16, розгляд справи призначено до слухання в судовому засіданні на 28 січня 2016 року.

Ухвалою суду від 28 січня 2016 року розгляд справи відкладено на 18 лютого 2016 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, відзиву на позовну заяву суду не надав, причин неявки суду не повідомив.

Ухвала суду що містила відомості про місце дату та час розгляду справи повернулась до суду з відміткою: "адресат не проживає". Слід зазначити, що ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи направлялись на адресу, вказану позивачем в позовній заяві, та адресу, що відповідає відомостям які містяться в реєстрі ЄДРПОУ.

Як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у пунктах 3.9.1., 3.9.2. постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України). За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність копій документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

01 вересня 2011 року між ПП "Бекерай" (постачальник, позивач) та ФОП ОСОБА_1 (покупець, відповідач) було укладено договір № 34 поставки хлібобулочних та кондитерських виробів (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. даного договору постачальник приймає на себе зобов'язання на умовах і протягом терміну дії цього договору поставляти (продавати), а покупець приймати та оплачувати хлібобулочні ла кондитерські вироби.

15 листопада 2012 року відповідач, в особі свого представника ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності від 04 серпня 2011 року, посвідченої нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М.М., звернувся до позивача з листом, в якому визнав наявність боргу за поставлену відповідно до договору поставки продукцію в сумі 52 027,51 грн. та просив у порядку визначеному статтею 604 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) замінити первісне зобов'язання новим зобов'язанням.

15 листопада 2012 року між позивачем і відповідачем було укладено договір № 2 про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням (далі - договір новації).

Згідно з положеннями даного договору новації, первісне зобов'язання яке виникло по оплаті за поставлену продукцію за договором поставки було замінено на нове позикове зобов'язання, умови якого були викладені в договорі позикового зобов'язання № 2 від 15 листопада 2012 року.

15 листопада 2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір позикового зобов'язання № 2 (далі - договір позики).

Згідно з пунктом 3.1. договору позики, відповідач, як боржник, зобов'язаний був повернути суму позики в строк до 21 грудня 2012 року.

Однак дане зобов'язання відповідачем було виконано лише частково, а саме: 01 лютого 2013 року сплачено кошти в сумі 4 000,00 грн. (згідно з банківським витягом).

Доказів сплати заборгованості (позики) в сумі 48 027,51 грн. відповідач суду не надав.

У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 ЦК України, зокрема, цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів. Аналогічні положення містить стаття 174 ГК України - підставами виникнення господарських зобов'язань є зокрема господарські договори та інші угоди, передбачені законом.

Відповідно до статті 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно статті 1053 ЦК України, за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Відповідно до статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 5.1. договору позики та статті 625 ЦК України, сторони домовились, що у випадку несвоєчасного повернення суми позики або її частини (невиконання грошового зобов'язання) боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, а також 30 % річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Враховуючи положення пункту 5.1. договору позикового зобов'язання та статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу 43 089,53 грн. 30% річних та 29 728,84 грн. інфляційних втрат.

Наданий позивачем розрахунок перевірено, визнано законним та обґрунтованим.

В силу вимог статей 43, 47, 33, 38 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Отже, враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 48 027,21 грн. основної заборгованості, 43 089,54 грн. 30 % річних, 29 728,84 грн. інфляційних втрат є законними обґрунтованими, відповідачем не спростованими а відтак такими що підлягають до задоволення.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (33022, АДРЕСА_1, і.к. НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Бекерай" (47002, Тернопільська обл. м.Кременець, вул. Вокзальна 3, код ЄДРПОУ 35846436) 48 027 (сорок вісім тисяч двадцять сім) грн. 21 коп. основної заборгованості, 43 089 (сорок три тисячі вісімдесят дев'ять) грн. 54 коп. 30 % річних, 29 728 (двадцять дев'ять тисяч сімсот двадцять вісім) грн. 84 коп. інфляційних втрат та 1 812 (одну тисячу вісімсот дванадцять) грн. 68 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

повне рішення складено 22 лютого 2016 року

Суддя Качур А.М.