Рішення № 56052327, 23.02.2016, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/280/16-ц

Номер провадження 2/489/733/16

РІШЕННЯ

Іменем України

23 лютого 2016 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

при секретарі Недавній А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до Навчального закладу об'єднання громадян "Миколаївська обласна автомобільна школа Всеукраїнська спілка автомобілістів" (далі-відповідач), третя особа - ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсацію моральної шкоди,

встановив

В січні 2016 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що її незаконно було звільнено з займаної посади, оскільки після написаної заяви про звільнення позивач вийшла на роботу. Проте до виконання обов'язків її допущено не було. Вважає, таке звільнення та наказ про звільнення від 15.01.2016 незаконними.

Просила суд поновити її на роботі, стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 15.01.2016 по день винесення рішення та моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Ухвалою суду, занесеною до журналу судового засідання, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_2.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, подала письмові заперечення, зазначивши, що сторони домовилися про звільнення в конкретну дату, тому позивача було правомірно звільнено за згодою сторін, у відкликання у такому випадку можливе також лише у випадку згоди обох сторін.

Третя особа в судовому засіданні вважав, що позов не підлягає задоволенню.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Заявою від 15.01.2016 позивач просила звільнити її з посади з 15.01.2016 за власним бажанням.

Наказом від 15.01.2016 за № 8-к позивача звільнено з посади головного бухгалтера Миколаївської ОАШ ВСА з 15.01.2016 за згодою сторін.

Заявою від 18.01.2016 позивач просила повернути заяву про звільнення від 15.01.2016 з підстав написання її під тиском.

Позивач вважає звільнення незаконним, обґрунтовуючи це тим, що вона написала заяву про звільнення за власним бажанням під тиском, а потім передумала і вийшла на роботу.

Правовідносини, що виникли між сторонами є трудовими та регулюються нормами КЗпП України.

Згідно зі ст. 21 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на виконання певної роботи.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, серед інших підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Статтею 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Тобто, законодавець визначив порядок звільнення працівника за власним бажанням. Звільнення працівника за власним бажанням без двотижневого відпрацювання можливе, однак працівник повинен у заяві зазначити обставини, які зумовлюють неможливість продовжувати роботу.

У заяві від 15.01.2016 поданій позивачем не вказано підстав звільнення її з 15.01.2016. Сама позивач зазначає, що заява була написана нею під тиском.

Згідно з п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

У пункті 12 вказаної постанови судам роз'яснено, що у справах про звільнення за ст. 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву i звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації. Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний i працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Звільнення за згодою сторін та за власним бажанням працівника є різними підставами звільнення. Кодекс законів про працю передбачає різні наслідки звільнення з вказаних підстав, одним з наслідків розірвання трудового договору за власним бажанням працівника є можливість продовження виконання трудових обов'язків після закінчення строку попередження про звільнення.

Законодавство України про працю не передбачає можливості роботодавця самостійно змінювати підставу звільнення за умови подачі працівником заяви. До аналогічного висновку дійшов Верховних Суд України у постанові від 31.10.2012 у справі № 6-120цс12.

Посилання представника відповідача на те, що сторони погодили звільнення з конкретної дати і без відпрацювання двотижневого терміну, тому має місце угода сторін є помилковим, оскільки законодавство передбачає можливість звільнення з певної дати і за власним бажанням (ч. 1 ст. 38 КЗпП України) та звільнення за власним бажанням визначено законодавством як звільнення з ініціативи працівника, а за угодою сторін це припинення трудового договору без чіткої ініціативи з боку працівника або роботодавця, а є наслідком домовленості сторін. Тобто, заява працівника про звільнення з чітко передбаченої підстави "угоди сторін" є наслідком такої угоди і її оформленням. У випадку ж звільнення за власним бажанням заява працівника є першим кроком, а наказ про звільнення результатом прийняття ініціативи працівника.

За таких обставин, суд вважає, що звільнення позивача наказом від 15.01.2016 за № 8-к не відповідає вимогам чинного законодавства.

Ані 15.01.2016, ані 16.01.2016 позивача не було повідомлено про наявність наказу про звільнення.

В судовому засіданні позивач вказала, що в понеділок 18.01.2016 вона прийшла на роботу з метою виконання трудових обов'язків та подала заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, однак їй відмовлено, оскільки вже було видано наказ про звільнення.

Оскільки, звільнення позивача за угодою сторін було незаконним, позивач в заяві про звільнення не зазначала підстав звільнення її саме з 15.01.2016, виявила намір продовжити виконання трудових обов'язків та подала заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, суд вважає, що є підстави для поновлення позивача на роботі.

Суд не вважає за можливе змінити формулювання причин звільнення виходячи з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Таким чином, зміна формулювання причин звільнення допускається у випадках, коли незаконність наказу не тягне за собою поновлення працівника на роботі.

Діючи відповідно до чинного законодавства України директор підприємства повинен був запропонувати позивачу вказати причини з яких вона не може продовжувати виконувати свої обов'язки і просить звільнити її без двотижневого відпрацювання та на підставі цього вирішувати питання про звільнення працівника і дати звільнення. Звільнення головного бухгалтера підприємства, як правило, супроводжується передачею первинних бухгалтерських документів, каси підприємства тощо за актом приймання-передачі для чого встановлюється певний термін.

Суд приходить до висновку, що відповідачем не було дотримано порядку звільнення особи без двотижневого відпрацювання та враховуючи посилання позивача про тиск на неї при написанні заяви та відкликання заяви про звільнення, ці обставини тягнуть поновлення на роботі.

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України при поновленні працівника на роботі підлягають до задоволення вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці і Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою КМ України № 100 від 08.02.2006 року з наступними змінами, згідно до якого заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за два місяці, що передували звільненню.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (з наступними змінами) передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати, проводиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

П. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року, № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Згідно наданої довідки заробітна плата позивача за повні два місяці, що передували його звільненню за листопад 2015 року склала 5506,18 грн., за грудень 2015 року - 5570,08 грн. В листопаді та грудні 2015 року 40 робочих днів, тому середня заробітна плата позивача за один день складає:

(5506,18 грн. + 5570,08 грн.)/40 р. д. = 276,91 грн.

Кількість днів вимушеного прогулу позивача за період з 16.01.2016 по 23.02.2016 складає 27 робочих дні.

Таким чином заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу складає: 276,91 грн.*27 р. д. = 7476,57 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з душевними стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача щодо неї самої.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Пунктами 4 і 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди "передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, якими доказами це підтверджується, а суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат не майнового характеру.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вказує, що моральна шкода, спричинена її відповідачем полягала втраті нормальних життєвих зв'язків. Неодноразово викликали карету швидкої допомоги, оскільки вказане незаконне звільнення викликало душевні хвилювання та погіршення самопочуття.

Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди позивач виходила з того, що їй необхідно пройти курс лікування для відновлення здоров'я, однак не надала суду доказів, яке саме лікування їй необхідно пройти та його вартість.

За таких обставин, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію моральної шкоди у розмірі 500 грн.

Дослідивши докази долучені до матеріалів справи щодо їх належності і допустимості, оцінивши їх в сукупності суд дійшов висновку про те, що позовна заява обґрунтована і підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру: про поновлення на роботі (судовий збір 551,2 грн.) та стягнення компенсації моральної шкоди (судовий збір 551,2 грн.) та вимогу майнового характеру про стягнення компенсації в розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу (судовий збір 1% = 74,76 грн.).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.

Статтею 235 КЗпП України визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 15, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд

вирішив

Позов ОСОБА_1 до до Навчального закладу об'єднання громадян "Миколаївська обласна автомобільна школа Всеукраїнська спілка автомобілістів" про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсацію моральної шкоди задовольнити частково.

Поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Навчального закладу об'єднання громадян "Миколаївська обласна автомобільна школа Всеукраїнської спілки автомобілістів".

Стягнути з Навчального закладу об'єднання громадян "Миколаївська обласна автомобільна школа Всеукраїнська спілка автомобілістів" (ідент. код - 24789972) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2016 до 23.02.2016 у розмірі 7476 (сім тисяч чотириста сімдесят шість) грн. 57 коп.

Стягнути з Навчального закладу об'єднання громадян "Миколаївська обласна автомобільна школа Всеукраїнська спілка автомобілістів" на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 500 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Стягнути з Навчального закладу об'єднання громадян "Миколаївська обласна автомобільна школа Всеукраїнська спілка автомобілістів" на користь держави судовий збір у розмірі 1177,16 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі оскарження особою, яка не була присутня під час проголошення рішення - з моменту отримання копії рішення.

Суддя В. В. Кокорєв