Ухвала суду № 56042912, 22.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 320/9782/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/325/16

Єдиний унікальний № 320/9782/14-к

Категорія ч. 1 ст. 286 КК України Головуючий в 1-й інстанції Калугіна І.О.

Доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів:

головуючого Білоконева В.М.,

суддів Дутова О.М., Гончара О.С.,

при секретарі Лопух Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12014080140003370 відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, не працюючої, одруженої, маючої на утриманні трьох малолітніх дітей, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимої,

за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України;

за участю: прокурора Стоматової В.П., захисника ОСОБА_3, обвинуваченої ОСОБА_2,

за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні та захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

в апеляційних скаргах:

- прокурор у кримінальному провадження посилається на незаконність вироку через невідповідність висновків суду, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При цьому зазначає, що згідно до вимог ч. 2 ст. 53 КК України покарання у вигляді штрафу призначається не у твердій сумі, а у ставках неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а тому призначаючи ОСОБА_2 покарання у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн., суд порушив зазначені вимоги закону. Крім того, всупереч ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку, не вказав обставини, які помякшують або обтяжують покарання обвинуваченої та безпідставно послався на те, що остання своїми правдивими і послідовними показаннями сприяла встановленню істини у справі, оскільки вказана обставина є частиною дієвого каяття, що вже було враховано судом.

З огляду на вказане, просить вирок суду першої інстанції змінити, врахувати в якості обставин, що помякшують покарання ОСОБА_2 щире каяття, позитивну характеристику за місцем проживання, наявність на утримання трьох малолітніх дітей, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої. Зазначити про призначення ОСОБА_2 покарання у вигляді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 3400 гривень;

- захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 оскаржує вирок суду першої інстанції в частині призначеного останній додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців та вирішення цивільного позову.

Захисник зазначає у скарзі, що призначаючи ОСОБА_2 додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, суд в повній мірі не врахував, що остання вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю, погодилась з обсягом та кваліфікацією скоєного, щиросердно розкаялась та просила суд не позбавляти її права керування транспортними засобами, у звязку з тим, що вона має на утриманні трьох малолітніх дітей, батьків пенсійного віку, через що транспортний засіб їй вкрай необхідний не тільки для пересування по сімейним потребам, так як її чоловік постійно в службових відрядженнях, а й для того, щоб відвозити дітей на зайняття, а саме сина - ОСОБА_4 на секцію по футболу і доньку - ОСОБА_5 в підготовчу групу хореографічного відділення Дитячої школи мистецтв ММР ЗО. Більш того, і державний обвинувач також просив суд не застосовувати до ОСОБА_2 додаткового покарання.

Крім того, що задовольняючи частково цивільний позов ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_2 матеріальної і моральної шкоди, суд не надав правової оцінки тому, що між останньою та страховою компанією «УОСК» укладено договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АС / 8302617 від 30.10.2013 року), що враховуючи вимоги ст. ст. 979, 1194 ЦК України, ст. ст. 3, 22, 23, 24 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», вказувало на необхідність відмови потерпілому у задоволенні позову через непредявлення його до страхової компанії. Окрім цього, стягуючи з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 9 936, 05 грн., за пошкоджені мотоциклетні рукавички, шолом та боти, суд не встановив чи дійсно ці предмети було пошкоджено, та чи взагалі були вони одягнені на потерпілому під час ДТП.

Тому просить вирок суду першої інстанції змінити, виключити із резолютивної частини вироку призначене ОСОБА_2 додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишити без розгляду.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарг; в судових дебатах: захисника та обвинувачену, зокрема в останньому слові, які підтримали апеляційні скарги, прокурора, який частково підтримав апеляційні скарги; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні та апеляційна скарга захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 листопада 2015 року ОСОБА_2 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України і їй призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 3 400 гривень в дохід держави, із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 6 місяців.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 задоволено частково і ухвалено стягнути на користь останнього з обвинуваченої ОСОБА_2, суму моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., матеріальної шкоди, спричиненої здоров'ю в розмірі 151 грн. 91 коп., матеріальної шкоди в розмірі 9 936 грн. 05 коп. Також ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати за проведення судової трасологічної експертизи № 60/14 - 589 грн. 68 коп., за проведення судової автотехнічної експертизи № 87/14 - 589 грн. 68 коп., за проведення судово - медичної експертизи № 507/14 - 90 грн. 03 коп.

Згідно зі змістом судового рішення, 07.07.2014 року приблизно о 13.20 год., ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухалась по пр. Б. Хмельницького в м. Мелітополі, з боку вул. Вакуленчука в напрямку вул. Дружби.

На шляху прямування ОСОБА_2, на перехресті пр. ОСОБА_7 з вул. Новою, при виконанні повороту ліворуч на вул. Нову, не переконалась в безпеці перед зміною напрямку руху ліворуч, маючи технічну можливість уникнути ДТП, змінила напрямок руху вліво, не надала дорогу водію мотоциклу НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6, який рухався у зустрічному напрямку, в результаті чого на перехресті пр. ОСОБА_7 з вул. Новою здійснила зіткнення з мотоциклом НОМЕР_2.

В результаті ДТП водій мотоциклу НОМЕР_2, ОСОБА_6, отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Своїми діями ОСОБА_2 порушила вимоги п. п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП та її наслідками.

Згідно з висновком судової медичної експертизи № 507 від 23.07.2014 року в результаті ДТП ОСОБА_6 були заподіяні наступні тілесні ушкодження: забита рана нижньої повіки лівого ока; закритий поперечний перелом правої ключиці в середній третині; відкритий осколковий внутрішньо суглобовий перелом основної фаланги 1 пальця лівої стопи, забита рана лівої стопи. В посттравматичному періоді проводилася хірургічна обробка ран нижньої повіки лівого ока і лівої стопи, остеосинтез переломів ключиці і фаланги 1-ого пальця лівої стопи. Зазначені тілесні ушкодження кваліфікуються наступним чином:

- закритий перелом правої ключиці і пошкодження в області лівої стопи з осколковим переломом основної фаланги 1 пальця, як в сукупності, так і окремо - ушкодження середнього ступеня тяжкості, які потягли за собою тривале (понад 21 день) розлад здоров'я;

- рана нижньої повіки лівого ока, що потребувала хірургічної обробки - легке тілесне ушкодження, що спричинило за собою короткочасний (понад 6, але не більше 21 дня) розлад здоров'я.

Висновки суду першої інстанції про наявність вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за вказаними у вироку обставинами, підтверджена дослідженими у судовому засіданні доказами, яким надана належна правова оцінка, та які не оскаржуються в апеляційних скаргах.

Дії обвинуваченої ОСОБА_2 правильно кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 286 КК України.

Доводи прокурора про те, що згідно до вимог ч. 2 ст. 53 КК України покарання у вигляді штрафу призначається не у твердій сумі, а у ставках неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а тому призначаючи ОСОБА_2 покарання у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн., суд порушив зазначені вимоги закону, є обґрунтованими, з огляду на наступне.

Норми статті 65 КК України зобов'язують суд призначати покарання як у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, так і відповідно до положень Загальної частини КК та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного й обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

У санкціях статей (санкціях частин статей) Особливої частини КК покарання у виді штрафу встановлено в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян. Зокрема, санкція частини 1 статті 286 КК України, за якою засуджено ОСОБА_2, покарання у виді штрафу встановлює в розмірі від двохсот до пятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Нормою Загальної частини КК, яка визначає поняття та правила застосування даного виду покарання, є стаття 53, згідно з якою, штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині КК, з урахуванням положень частини другої цієї статті. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу. Положення частини п'ятої цієї статті, які регулюють порядок заміни несплаченої суми штрафу покаранням іншого виду, розраховують таку заміну, виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Тобто, кримінальний закон сформульовано однозначно, він чітко і послідовно вказує на єдиний вимір розміру покарання у виді штрафу - неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Між тим, доводи прокурора про те, що суд у мотивувальній частині вироку, не вказав обставини, які помякшують або обтяжують покарання обвинуваченої та безпідставно послався на те, що остання своїми правдивими і послідовними показаннями сприяла встановленню істини у справі, оскільки вказана обставина є частиною дієвого каяття, а тому просив врахувати в якості обставин, що помякшують покарання ОСОБА_2 щире каяття, позитивну характеристику за місцем проживання, наявність на утримання трьох малолітніх дітей, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, є необґрунтованими, оскільки, по-перше, суд вказав у вироку, як на обставину, що помякшує покарання те, що обвинувачена щиросердно дієво розкаялася у скоєному, по-друге, позитивна характеристика за місцем проживання, наявність на утримання трьох малолітніх дітей, згідно п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, відносяться до особи винної, а не до обставин, що помякшують покарання, по-третє, сприяння встановленню істини у справі, відноситься не до щирого каяття, а до активного сприяння розкриттю злочину, як обставини, що помякшує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України), і на кінець, не вказівка судом про наявність обставин, які обтяжують покарання, свідчить про те, що ці обставини відсутні у даному кримінальному провадженні.

Доводи захисника про те, що місцевий суд неправильно позбавив обвинувачену права керування транспортними засобами, є обґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 статті 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керування транспортними засобами, яке застосовується у випадках, коли вчинення злочину було пов'язане з грубим або повторним порушенням порядку користування таким правом.

Зі змісту вироку вбачається, що місцевий суд мотивував питання про доцільність застосування до обвинуваченої ОСОБА_2 додаткового покарання - позбавлення права керування транспортними засобами, тим, що порушення ПДР призвело до спричинення значної шкоди не лише майну потерпілого, а й його здоровю, а також завдало шкоди третім особам.

Приймаючи до уваги розяснення постанови Пленуму Верховного Суду України, розмір шкоди заподіяної потерпілому ОСОБА_8 (9936 грн. 05 коп.), ступінь тяжкості спричинених йому тілесних ушкоджень, а також те, що шкода третім особам завдана не злочином, яке скоїла обвинувачена, колегія суддів вважає за необхідне скасувати призначення цього покарання, оскільки обвинувачена ОСОБА_2 має на утриманні трьох малолітніх дітей, батьків пенсійного віку,вчинення злочину останньою не було пов'язане з грубим або повторним порушенням порядку користування таким правом, цей злочин вона вчинила у тверезому стані, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувалася, щиро покаялася у вчиненому, активно сприяла розкриттю злочину, позитивно характеризується за місцем проживання, відсутні обставини, які обтяжують її покарання.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції порушив вимоги ч. 1 ст. 55 КК України, оскільки додаткове покарання обчислив в місяцях (6 місяців) замість обчислення в роках (від одного до трьох років).

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду щодо призначення ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на 6 місяців не відповідає вимогам закону, ступеню тяжкості вчиненого нею злочину та особі обвинуваченої.

Між тим, доводи захисника про те, що суд не надав правової оцінки тому, що між обвинуваченою та страховою компанією «УОСК» був укладений договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що не може бути підставою для задоволення позову потерпілого через непредявлення його до страхової компанії, є необґрунтованими, оскільки Верховний Суд України у своїх висновках від 20.01.2016 року (№ 6-2808цс 15), зокрема відзначив, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи вищевказане, а також те, що згідно ч. 1 ст. 458 КПК України, висновки Верховного Суду України, викладені у його ухвалах є обовязковими для всіх судів України, колегія суддів вважає доводи захисника про залишення без розгляду цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, необґрунтованими.

Необґрунтованими є доводи захисника і про те, що суд безпідставно стягнув з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, пошкоджені мотоциклетні рукавички, шолом та боти, так як не було встановлено чи дійсно ці предмети було пошкоджені та чи взагалі були вони одягнені на потерпілому під час ДТП, оскільки сума матеріальної шкоди підтверджується матеріалами кримінального провадження, зокрема товарними чеками (а.п. 172) та показаннями в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_6 (а.п. 51а), свідків ОСОБА_9 (а.п. 116) та ОСОБА_10 (а.п. 119).

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 листопада 2015 року відносно обвинуваченої ОСОБА_2 змінити.

Скасувати призначене судом першої інстанції додаткове покарання обвинуваченій ОСОБА_2 у виді позбавлення права керування транспортним засобом на 6 місяців.

Вважати обвинувачену ОСОБА_2 засуджену за ч. 1 ст. 286 КК України до штрафу у розмірі 200 (двісті) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень.

У решті вирок суду залишити без зміни.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з часу її проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_11 ОСОБА_12