Рішення № 56038604, 24.02.2016, Оболонський районний суд міста Києва

24.02.2016 Справа № 756/14961/15-ц

Провадження № 2/756/1511/16

Ун. № 756/14961/15-ц

Р I Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2016 року Оболонський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді - Камбулова Д.Г.

при секретарі: - Ковган О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у реалізації права володіння, користування, розпорядження нерухомим майном шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у реалізації права володіння, користування, розпорядження нерухомим майном шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, посилаючись на наступне.

28.08.2006 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» було укладено кредитний договір № 660-Ф відповідно до умов якого, відповідачу ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 75 000 доларів США зі сплатою 15 % відсотків річних та строком погашення до 27.08.2009 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28.08.2006 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» було укладено договір іпотеки № 660-Ф\ІП-1 відповідно до умов якого, відповідач ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2

У зв'язку із невиконанням відповідачем ОСОБА_2 взятих на себе кредитним договором зобов'язань, утворилась заборгованість.

28.11.2012 року банк відступив позивачу - товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», відповідно до договору факторингу № 15 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права вимоги до відповідача за зобов'язаннями по кредитному договору та договору іпотеки.

01.04.2015 року позивач набув у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» право власності на спірну квартиру, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач в даний час не може реалізувати своє право володіння, користування, розпорядження нерухомим майном, оскільки відповідачі без законних на те підстав проживають у спірній квартирі.

Відповідачам було направлено вимогу про їх добровільне виселення із спірної квартири. На момент звернення позивача до суду, відповідачами не виконана вимога позивача про звільнення спірної квартири в добровільному порядку, хоча вимоги про виселення були ними отримані.

З огляду на положення ч.2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 316, 317, 321, 387,391 ЦК України, ч.3 ст. 109 Житлового Кодексу Української РСР, позивач просить суд постановити рішення про усунення перешкод у реалізації права володіння, користування, розпорядження нерухомим майном шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1, яка належить позивачу на праві власності.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач та його представник, в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та вказували на те, що спірна квартира належала відповідачу ОСОБА_2 до укладення з позивачем кредитного договору, оскільки була набута не за кредитні кошти, тому виселення із спірної квартири без надання іншого житла, порушить законні права та інтереси відповідачів.

Співвідповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи судом повідомлялася належним чином. Звернулася до суду з заявою про проведення розгляду справи за її відсутності.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_2 та його представника, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.08.2006 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» було укладено кредитний договір № 660-Ф відповідно до умов якого, відповідачу ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 75 000 доларів США зі сплатою 15 % відсотків річних та строком погашення до 27.08.2009 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28.08.2006 року між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» було укладено договір іпотеки № 660-Ф\ІП-1 відповідно до умов якого, відповідач ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 7-12).

У зв'язку із невиконанням відповідачем ОСОБА_2 взятих на себе кредитним договором зобов'язань, утворилась заборгованість.

Представник позивача у судовому засіданні показав, що 28.11.2012 року банк відступив позивачу - товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», відповідно до договору факторингу № 15 та договору про відступлення прав за іпотечними договорами свої права вимоги до відповідача за зобов'язаннями по кредитному договору та договору іпотеки. Належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин позивач суду не надав.

01.04.2015 року позивач набув у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» право власності на спірну квартиру, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказана обставина знайшла своє об'єктивне підтвердження у суді (а.с. 13-14).

Позивач також зазначив, що в даний час він не може реалізувати своє право володіння, користування, розпорядження нерухомим майном, оскільки відповідачі без на те законних підстав проживають у спірній квартирі.

Відповідачам було направлено вимогу про їх добровільне виселення із спірної квартири. На момент звернення позивача до суду, відповідачами не виконана вимога позивача про звільнення спірної квартири в добровільному порядку, хоча вимоги про виселення були ними отримані.

Позивач вважає, що проживання відповідачів у спірній квартирі, та небажання відповідачів в добровільному порядку її звільнити, перешкоджає позивачу у здійсненні свого права на вільне володіння, користування та розпорядження спірним майном, та з огляду на положення ч.2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 316, 317, 321, 387,391 ЦК України, ч.3 ст. 109 Житлового Кодексу України, просив суд постановити рішення про усунення перешкод у реалізації права володіння, користування, розпорядження нерухомим майном шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1, яка належить позивачу на праві власності.

З таким твердженням позивача, суд повністю погодитися не може виходячи із наступного.

Пунктом 4.1 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадках, передбачених Законом України «Про іпотеку» та (або) іпотечним договором, а також якщо у момент настання строку виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором ці зобов'язання не будуть виконані.

Пунктом 4.2.1. вказаного договору визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за умови додержання ст. 35 Закону «Про іпотеку», в тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку»).

Частиною третьою статті 109 ЖК Української РСР визначено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Позивач, звертаючись до суду із позовом аргументував свої позовні вимоги тим, що чинним законодавством не передбачено надання іншого житлового приміщення особам, які підлягають виселенню, тому й просив виселити відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

Частиною другою статті 109 ЖК Української РСР передбачено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

З аналізу норм ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК Української РСР вбачається, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Аналогічні висновки викладені в Постанові Верховного Суду України від 18.03.2015 року №6-39цс15, яка підлягає обов'язковому застосуванню в рамках ч.1 ст. 360-7 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира була придбана відповідачем ОСОБА_2 не за кошти, які були отримані в кредит від банку. Дана обставина знайшла своє об'єктивне підтвердження.

Так, п. 2.1.1. договору іпотеки свідчить про те, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29.07.2003 року.

Тобто відповідач ОСОБА_2 набув право власності до укладення кредитного договору, та спірна квартира була придбана відповідачем не за кошти, які були отримані в кредит від банку.

Інші наявні в матеріалах справи докази, висновків суду не спростовують, а пояснення представника позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тому судом до уваги не беруться.

З огляду на наведене суд приймає рішення про відмову у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у реалізації права володіння, користування, розпорядження нерухомим майном шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про іпотеку», ЖК Української РСР, ст. ст. 10, 15, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у реалізації права володіння, користування, розпорядження нерухомим майном шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д.Г.Камбулов