Рішення № 56037515, 22.02.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді: - Максимчук З.М.,

суддів: - Собіни І.М., Оніпко О.В.,

секретар судового засідання - Вох В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 21 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, відшкодування матеріальної шкоди,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 21 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію - начальника Радивилівського РВ УМВС України у Рівненській області ОСОБА_4 інформацію, поширену ОСОБА_5 на засіданні постійно діючої комісії з питань розгляду звернень громадян у Радивилівській районній державній адміністрації ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме, що начебто: ОСОБА_4 співпрацює із злочинною групою, яка знищила бізнес сім»ї ОСОБА_5; ІНФОРМАЦІЯ_2 бандитським способом міліція, перевертні в пагонах, по наказу ОСОБА_4, демонтувала торгові контейнери ОСОБА_5; ОСОБА_4 є ставлеником ОСОБА_18, співучасник тих всіх злочинів, антимайданів, підробляв документи, - погрожував ОСОБА_5 «пересадити їх сім»ю» та змушував своїх заступників погрожувати ОСОБА_5 по телефону.

Зобов»язано ОСОБА_5, здійснити спростування недостовірної інформації поширену нею на засіданні постійно діючої комісії з питань розгляду звернень громадян у Радивилівській районній державній адміністрації ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що начебто: ОСОБА_4 співпрацює із злочинною групою, яка знищила бізнес сім»ї ОСОБА_5; ІНФОРМАЦІЯ_2 бандитським способом міліція, перевертні в пагонах, по наказу ОСОБА_4, демонтувала торгові контейнери ОСОБА_5; ОСОБА_4 є ставлеником ОСОБА_18, співучасник тих всіх злочинів, антимайданів, підробляв документи, погрожував ОСОБА_5 «пересадити їх сім»ю» та змушував своїх заступників погрожувати ОСОБА_5 по телефону - у той самий спосіб, в який поширено таку інформацію, тобто на найближчому з моменту

_______________

Справа № 568/969/15-ц Головуючий у суді 1 інстанції - Драновська С.З.

Провадження № 22-ц/787/356/216 Суддя-доповідач - Максимчук З.М.

набрання рішенням суду законної сили засіданні постійно діючої комісії з питань розгляду звернень громадян у Радивилівській районній державній адміністрації.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 у відшкодування матеріальної шкоди 54 грн 85 копійок.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судовий збір.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні з відповідачки витрат, пов»язаних з оплатою правової допомоги є незаконним через неповне з»ясування судом всіх обставин справи.

Зазначає, що в якості доказу оплати було надано оригінал чеку № 09072015141243 від 09.07.2015 року, який свідчить про фактичну оплату правової допомоги адвокату через банківську установу.

Доводить, що в позовній заяві є посилання на договір про надання правової допомоги, укладений позивачем з адвокатом Ногачевським В.В. 09.07.2015 року, проте, в судовому засіданні він не досліджувався.

Покликаючись на Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» також вказує, що сума витрат на правову допомогу знаходиться в межах граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу, встановленим цим законом. Відповідний розрахунок наведений в позовній заяві.

Просить змінити рішення суду першої інстанції, скасувавши його в частині відмови у стягненні витрат, пов»язаних з оплатою правової допомоги адвоката та задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов»язаних з оплатою правової допомоги адвоката в розмірі 3500 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

У запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги частково, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що крім чека про оплату коштів адвокату в розмірі 3500,00 гривень інших належних доказів стороною позивача суду не надано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених законом.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.

Докази повинні бути належними та допустимими.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності /п.п.1,3 ст.212 ЦПК України/.

Сторони зобов»язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться,- до початку розгляду справи по суті / ч.1 ст.131 ЦПК України/.

Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявляти клопотання про забезпечення цих доказів /ч.1ст.133 ЦПК України/

У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов»язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано в суд до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання не проводиться,- до початку розгляду справи по суті із дорученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі /ч.1 ст.137 ЦПК України/.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі / ч.1 ст.11 ЦПК України/.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості / ч. ч.1,2 ст.10 ЦПК України/.

Таким чином, виходячи з принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, суд позбавлений можливості самостійного витребування та збирання доказів у справі та оцінювання обсягу доказів, який був би достатній для задоволення вимог позивача.

Але, враховуючи вимоги ч.4 ст.10 ЦПК України, суд сприяє всебічному й повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і забезпечує реалізацію їхніх прав у випадках, установлених цим Кодексом /витребування доказів - ст.137 ЦПК України/.

Наведене свідчить про необхідність визначення правової природи цих правовідносин та обсягу доказів, а також роз'яснення позивачу важливості доказів, які підтверджували б у нього наявність права вимоги.

З матеріалів справи також вбачається, що при подачі позову до суду договору про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом Ногачевським В.В. від 09.07.2015 року долучено не було, попереднє судове засідання по справі проводилось, проте позивач не заявляв клопотання про залучення до матеріалів справи доказів, зокрема договору про надання правової допомоги, і клопотання про витребування, забезпечення доказів до суду не подавав. В суді першої інстанції інтереси позивача за довіреністю представляв ОСОБА_8, фізична особа.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, незважаючи на посилання в позовній заяві на наявність договору про надання правової допомоги, укладеного позивачем з адвокатом Ногачевським В.В. 9 липня 2015 року, в судовому засіданні його не дослідив являються безпідставними.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов»язковою підставою для скасування рішення.

Оскільки встановлені судом першої інстанції обставини вказують на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які є обов"язковою підставою для скасування рішення, то колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги і скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог ОСОБА_4

При цьому вихід за межі доводів апеляційної скарги в такому випадку не ставиться в залежність від того, ким подана апеляційна скарга та яку позицію щодо законності рішення займають інші особи, які беруть участь у розгляді справи.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності (статті 3, 28).

Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтею 47-1 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.

Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

В п.21 Постанови № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз'яснено: при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться в Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, в названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і ( або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті ( у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У ст.ст. 3,4,6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що поширення інформації відповідачкою членам постійно діючої комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 було метою зганьбити честь, гідність та ділову репутацію позивача. Застосовуючи обман, ОСОБА_5 намагалась переконати присутніх в низьких, корисливих мотивах професійної діяльності ОСОБА_4 та створити враження для певного кола осіб про начебто відношення ОСОБА_4 до корупційних діянь, підробки документів, погроз розправою, "Участі в "антимайдані" та в тому, що він начебто знищив бізнес відповідачки, погрожував розправою та, застосовуючи образливу фразу, направлену на особу ОСОБА_4 - "переверетень в погонах".

Проте погодитись з висновком суду першої інстанції в цій частині колегія суддів не може з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у приміщенні Радивилівської районної державної адміністрації відбулося засідання постійно діючої комісії з питань розгляду звернень громадян у районній державній адміністрації. На засіданні були присутні члени комісії: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_4

Розглядалось звернення ОСОБА_17 щодо відібрання документів на транспортний засіб.

На засіданні комісії ОСОБА_5 в усній формі поширила інформацію:

1/ "Були звернення до начальника міліції, також до бувшого прокурора району, такий ОСОБА_19, який разом з теперішнім начальником співпрацюють з тою злочинною групою, і, намагаються не то що, вони знищили бізнес, тобто забрали наш бізнес, яким, який ми дійсно своїми руками заробляли";

2/ "І це розумієте, даже було на сесії, я зверталася до теперішнього голови районної ради, щоб достукатися до тих депутатів про те що в нас твориться";

3/ "І це добре знає пан ОСОБА_14, як він заперечував, не допустив мене на сесію, це було ІНФОРМАЦІЯ_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 бандитським способом міліція, перевертні в погонах, по приказу самого ОСОБА_4, також ОСОБА_20, демонтували наші торгові контейнери, бандитським способом, розумієте, вивезли такій особі, мені відомо, що займається тоже незаконним бізнесом, до такого ОСОБА_21, який з 2000 року користується земельною ділянкою більше 2 гектари, і зареєстрований в зовсім іншому місті, я робила неодноразово запити, що міліція не знає про це, що мої контейнери там стоять. Мої діти, перепрошую, вже третій рік без роботи, моя сім"я стала жертвою теї банди";

4/ "І сьогодні державний виконавець бере цей, всьо воно в суді вирішується. Скільки вони зробили злочинів для нашої сім"ї. Вона пообіцяла, що вона помститься, це було в суді і це сталося. Мій чоловік скільки разів їздив до...до 12 лютого, да і 11 лютого я була на прийомі, такий приїжджав ОСОБА_22, начальник міліції, хай знає, Ви повинні дослухатись. Ви гарант Конституції, ви повинні дослухатися, а ні я буду в ОСОБА_23, як ви намагаєтесь що то не в ваших інтересах";

5/ "Ваші, шановний Ви сюди прийшли, щоб розібратися, да щоб перевірити тих корупціонерів";

6/ "Ви не смійтеся, ОСОБА_24, не смійтеся, це розумієте, то шо Ви були там були в АТО, то не все, такий ОСОБА_25 з департаменту, тоже був членом там АТО, нічого, потурили, а Ви як мені заявляли, заявляли шо да, я ставленник ОСОБА_18, і Ви є співучасник тих всіх злочинів, тих антимайданів, розумієте. І не начинайте, скільки Ви підробили документів. І Ви нам погрожували, погрожували що Ви пересадите нашу сім"ю. Я була один раз у вас на прийомі, а Ви як не людина. Ви сьогодні заставляєте своїх тих самих, и ...це, заступників, один такий ОСОБА_26, він на протязі майже двох років дзвонив на наш мобільний телефон, погрожував, і всі розумієте,і цеє сьогодні. Сміється і дивиться в очі, хіба це начальник, хіба це начальник чи той голова районної ради, що дав доступ отим перевертням сьогодні на сесії ображати нас, нашу сім"ю."

На час виступу ОСОБА_5 позивач обіймав посаду начальника Радивилівського РВ УМВС України у Рівненській області.

З роз"яснень, викладених у п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вбачається, що при розгляді зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного звязку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Також, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з»ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

На вказані вимоги закону суд першої інстанції уваги не звернув та не визначив характер поширеної інформації.

Як роз'яснено у п. п.18, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Судом встановлено, що інформація, зазначена під № 1-2 ; 4-5 не стосується позивача, оскільки звернення стосувалось невизначеного кола осіб, не містять посилань на його особу, є суб"єктивною думкою відповідачки.

Фрагмент інформації під №3, а саме "по приказу самого ОСОБА_4" та інформація під № 6 є суб"єктивними думками, поглядами відповідачки на ситуацію, що склалася та носить гостру громадську критику з приводу того, як він виконував та виконує свої функції, обіймаючи державну посаду. А отже, поширення цієї інформації не порушує немайнові права позивача

Крім того, позивачем в своїй позовній заяві не зазначено, на якій підставі підлягають визнанню недостовірними оціночні судження відповідачки, висловлені у формі уособлення: "ставленик ОСОБА_18" "співучасник тих всіх злочинів, тих антимайданів", "скільки Ви підробили документів", перевірка правдивості яких не може бути взагалі предметом даного судового розгляду.

Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував вимоги діючого законодавства з огляду на ту обставину, що позивач являється начальником Радивилівського РВ УМВС України в Рівненській області, отже являється публічною особою, а тому неминуче і свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою як з боку журналістів, так і з боку пересічних громадян і повинен виявляти максимум толерантності, коли обставини його життя, та виконання функцій на державній посаді можуть дати привід для виступів і критики громадян.

Оскільки встановлено, що частина поширеної шляхом виступу на засіданні комісії інформації не стосується позивача та членів його сім"ї, а інша її частина є оціночними судженнями автора, її суб"єктивними думками та поглядами, гострою критикою виконання функцій на посаді начальника міліції, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, то вимоги позивача, на думку судової колегії, є безпідставними. Безпідставними є і вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди.

Не може бути застосовано до спірних правовідносин положення ч.3 ст.277 ЦК України, за якою негативна інформація про особу вважається недостовірною, якщо особа, яка поширила, не доведе протилежного /презумція добропорядності/, оскілька вказану норму виключено Законом України від 27.03.2014 № 1170-VIІ.

Згідно з п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Враховуючи зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. ст. 313-314, ст. ст. 316-117 ЦПК України, колегія

суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 21 грудня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий: З.М.Максимчук

Судді: І.М. Собіна

О.В. Оніпко