Ухвала суду № 56031063, 01.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" лютого 2016 р. м. Київ К/800/13165/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Кейгруп»

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року

у справі № 2а/0270/4940/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Кейгруп»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Кейгруп» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2012 року позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 30 липня 2012 року №0000722200. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 337,10 грн., шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків відповідача.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 14 лютого 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу у період з 15 червня 2012 року по 07 липня 2012 року провели планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 13 жовтня 2010 року по 31 березня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 13 жовтня 2010 року по 31 березня 2012 року, про що склали акт від 13 липня 2012 року №1479/22/37358122, яким, зокрема, встановили порушення позивачем вимог:

пункту 1.32 cтатті 1, пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 cтатті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на 26 832,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 липня 2012 року № 0000722200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 33 710,00 грн., з яких 26 832,00 грн. за основним платежем та 6 878,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат вартості послуг, отриманих від фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, що не пов'язані з веденням господарської діяльності позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати на послуги, які не пов'язані з веденням господарської діяльності, а надані докази не доводять раціональність наданих послуг з питань управління.

Так, за висновками акту перевірки, реєстрація позивача суб'єктом первинного фінансового моніторингу не відповідає визначеним видам діяльності ФОП ОСОБА_4

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 21 жовтня 2010 року між позивачем (Замовник) та ФОП ОСОБА_4 (Виконавець) укладено договір № 2/10-10/ФК про надання послуг з питань управління.

За умовами договору, Замовник доручив Виконавцю здійснити внесення інформації про позивача до Державного реєстру фінансових установ. Результатом виконання даного договору є прийняття рішення Держфінпослуг про внесення інформації про позивача до Державного реєстру фінансових установ та отриманням відповідного Свідоцтва, а також реєстрація позивача суб'єктом первинного фінансового моніторингу.

Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 02 грудня 2010 року позивачу видано свідоцтво № 921 про реєстрацію фінансової установи. Згідно додатку, що є невід'ємною частиною свідоцтва № 921, видами фінансових послуг, які має право надавати позивач є: факторинг, надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів, фінансовий лізинг, надання поручительств, гарантій, позик, залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення.

Фактичне виконання отриманих позивачем послуг також підтверджується актом виконаних робіт від 16 грудня 2010 року та звітом по виконаних роботах за договором від 21 жовтня 2010 року.

За змістом пункту 5.1 Розділу 5 договору, за надані юридичні послуги Замовник зобов'язався сплатити Виконавцю винагороду у розмірі 107 328,00 грн. в такому порядку: 75 127,50 грн. - протягом двох банківських днів з моменту підписання договору, а 32 200,50 грн. - протягом двох банківських днів з дня підписання акту виконаних робіт.

Виконання умови оплати договору - отримання Виконавцем винагороди - підтверджується платіжними дорученнями.

За даними бухгалтерського обліку позивача, операції з вказаним контрагентом відображені бухгалтерською проводкою: Д-т 92 «Адміністративні витрати» К-т 68.5.1 «Розрахунки з іншими кредиторами» у розмірі 107 328,00 грн.

Так, згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (пункту 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Посилання контролюючого органу, як на підставу неправомірності формування валових витрат спірного податкового періоду, на те, що договором передбачено можливість надання юридичних послуг, а ФОП ОСОБА_4 веде діяльність лише у сфері бухгалтерського обліку і аудиту та консультує з питань комерційної діяльності та управління, що не дозволяє йому бути належним контрагентом у даному випадку, обґрунтовано не взяті до уваги судом першої інстанції.

Так, з матеріалів справи вбачається, що контрагент позивача - ФОП ОСОБА_4 здійснює господарську діяльність на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію, виданого Шполянською районною державною адміністрацією Черкаської області. Згідно Свідоцтва серії НОМЕР_1 від 17 вересня 2010 року, на час здійснення правовідносин із позивачем, сплачував єдиний податок.

Відповідно до відомостей, що містяться у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності ФОП ОСОБА_4 є діяльність у сфері бухгалтерського обліку і аудиту, а також консультування з питань комерційної діяльності та управління. Відтак, договір про надання послуг укладений в межах дозволених видів діяльності контрагента.

Крім того, як свідчать матеріали справи, умови укладеного договору про надання послуг з питань управління № 2/10-10/ФК виконані, послуги оплачені в належному порядку та розмірі.

З огляду на викладене та враховуючи те, що витрати позивача підтверджені належним чином складеними первинними документами, за результатами фактично отриманих позивачем послуг, що використані у його господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток.

За змістом частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 30 липня 2012 року №0000722200 та наявність правових підстав для його скасування.

З огляду на викладене та керуючись приписами статті 226 КАС України, відповідно до якої, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Кейгруп» задовольнити.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року у справі № 2а/0270/4940/12 скасувати, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року у справі № 2а/0270/4940/12 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.