Ухвала суду № 56031061, 25.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" січня 2016 р. м. Київ К/800/35227/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Держаної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року

у справі № 2а-7685/11/1370

за позовом Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західно-українська енергетична компанія»

про арешт коштів на рахунку платника податків,

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західно-українська енергетична компанія» (далі - відповідачі) про арешт коштів на рахунку платника податків.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 12 жовтня 2011 року, залишеною без змін Львівським апеляційним адміністративним судом від 06 червня 2013 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідач включений до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання юридичних осіб державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на ІІ квартал 2011 року.

У відповідності до вказаного плану-графіка, позивачем 25 червня 2011 року видано наказ №701 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки відповідача», який разом із повідомленням від 15 червня 2011 року №65/23-121 скеровано відповідачу поштовим зв'язком з повідомленням про вручення (вручено відповідачу 20 червня 2011 року).

Для проведення перевірки згідно зазначеного наказу, позивачем 29 червня 2011 року виписано направлення на перевірку №717, №718, №719 та №720 тривалістю 20 робочих днів.

У зв'язку з проведенням перевірки, позивачем 29 червня 2011 року та 30 червня 2011 року вручено відповідачу вимоги про витребування документів №22021/23-2 та №22115/10-22-011, а 30 червня 2011 року працівниками позивача складено акт №188/23-2/36461945 про ненадання відповідачем документів до проведення перевірки.

У подальшому, 01 липня 2011 року та 04 липня 2011 року позивачем повторно вручено відповідачу вимоги №22272/23-2 та №22522/23-2 про витребування документів та у зв'язку з їх ненаданням складено акти від 01 липня 2011 року №194/23-2/36461945, від 04 липня 2011 року №196/23-2/36461945, від 05 липня 2011 року №199/23-2/36461945, а також складено акт від 05 липня 2011 року №201/23-2/36461945 про неможливість проведення позапланової перевірки відповідача.

З урахуванням актів про ненадання до перевірки документів, начальником управління податкового контролю юридичних осіб позивача 06 липня 2011 року скеровано начальнику інспекції звернення про застосування умовного адміністративного арешту майна відповідача, за результатами розгляду якого позивачем прийнято рішення від 06 липня 2011 року №22796 про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Вказані обставини слугували підставою для звернення податкового органу до суду з позовом про накладення арешту на кошти відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для звернення податкового органу до суду із позовом про накладення адміністративного арешту на кошти відповідача став недопуск останнім посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не дотримано встановленого законом порядку застосування арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки не надано рішення про застосування арешту майна платника податків, яке повинно було б передувати накладенню арешту на кошти платника, обґрунтованість якого протягом 96 годин підтверджена судом.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

За визначенням пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

У пункті 94.2 цієї статті передбачені обставини, за наявності яких може бути застосовано адміністративний арешт майна, в тому числі, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.

Згідно з підпунктами 94.6.1 та 94.6.2 пункту 94.6 цієї ж статті керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

При цьому, частиною 2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України встановлено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, податковий орган має право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться у банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

За змістом наведених правових норм законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: 1) арешт на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу; 2) адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом (не виключно обов'язку сплатити податкове зобов'язання), який застосовується за адміністративним або судовим рішенням (в залежності від виду майна).

Посилаючись на необхідність застосування арешту коштів платника позивач зазначає про те, що ненадання директором товариства на запит податкового органу документів фінансово-господарської діяльності підприємства, фактично прирівнюється до недопуску посадових осіб податкового органу до проведення документальної планової виїзної перевірки.

У той же час за змістом пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом.

Однак, вказана обставина не є підставою для накладення арешту на кошти платника та не свідчить про недопуск посадових осіб до проведення планової перевірки.

Водночас, суди попередніх інстанцій не надали оцінки факту недопуску посадових осіб до перевірки та правомірності проведення такої перевірки взагалі.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненаправлення у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Отже, обставини щодо правомірності або неправомірності недопуску відповідачем посадових осіб податкового органу до проведення перевірки, правомірність її призначення та наявність законних підстав для проведення такої перевірки податковим органом у відповідності до статті 138 КАС України входять до предмету доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно накладення адміністративного арешту на кошти платника податків, зокрема з підстав недопуску посадових осіб до проведення перевірки.

Разом з тим, ці обставини не можуть вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 69 КАС України, встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 статті 11 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо наявності або відсутності у відповідача підстав для не допуску посадових осіб податкового органу до проведення перевірки, правомірність призначення цієї перевірки та наявність законних підстав для її проведення, для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Держаної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року у справі № 2а-7685/11/1370 скасувати.

Справу № 2а-7685/11/1370 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.